З січня цього року у Запоріжжі тривав освітньо-дослідницький проєкт «ЦЕ*Арабески», присвячений публічному мистецтву, та візуальній ідентичності міського простору. Ініціатива об’єднала тих, хто цікавиться архітектурою, урбаністикою, вуличною культурою та графічним дизайном.
Онлайн-лекції від київських мистецтвознавців та реставраторів, львівських архітекторів збирали велику аудиторію зацікавлених в індивідуальності оздоблення українських міст людей. На жаль, не до кожної події вдалося долучитися.
Теми, які підняла Ельміра Еттінген https://www.instagram.com/elmira.ettinger/ – про сенси та символіку монументальноно мистецтва, які варто розуміти, а не нищити свавільно, – монументальні, як і власне, напрямок мистецтва.
Про публічне мистецтво в історичному процесі розповів представник київської художньої династії Данило Гурін, відповівши й на запитання учасників. У 2021 році нам з Анлрієм Соколенком та Оленою Довженко – онукою бойчуківста Григорія Довженка, пощастило бути разом із Данилом Гуріним на фестивалі «Монументалізм. Перезавантаження» у Чернігові, в музеї імені Г.Галагана. Глибокі сенси події, знайомство з ентузіастами відродження цікавості до монументалізму, а також зустріч із Галиною Севрук та її творчістю дає відчуття спорідненості спільноти зацікавлених у монументальному розмаїтті людей.
Художниця-реставраторка Марія Борисенко представила у програмі проєкту «ЦЕ*Арабески» контент «Українська орнаменталістика 1960-х», надавши в якості ілюстрацій знайоме до родинного відчуття оздоблення київського метро та вулиці Хрещатик.
Про зв’язок школи Михайла Бойчука і «кам’яних вишиванок» Нової Каховки розповіла членкиня Новокаховського ТОКС Ліза Євсеєва (саме її участь надихнула організувати зустріч у Запорізькому обласному художньому музеї на фоні робіт Андрія Соколенка – гостя хотіла бачити виставку «Восьме диво світу»).
Програма проєкту «ЦЕ*Арабески» була заповнена й практичними подіями.
Учні Запорізької дитячої художньої школи під керівництвом викладача образотворчого мистецтва ЗДХШ, учасника запорізького артдуету вуличних художників Sleepy Sun і Hello створили яскравий артоб’єкт. Розписи прикрасили трансформаторну будівлю неподалік художньої школи. Кольори, орнаменти берегинь поєднують символи української кераміки та вишиванок.
А сьомого та восьмого лютого відбувся воркшоп зі створення різьблених цементних панно за технологією бойчукіста Григорія Довженка, яку він використовував при оздобленні житлових будинків та громадських споруд Нової Каховки у 1952 році. Під час воркшопу відбулося онлайн-стпілкування із Лізою Євсеєвою. Організатори проєкту «ЦЕ*Арабески» вдячні й Сєді Власовій – за підтримку у проведенні воркшопу.
Вона мала бажання побувати й на зустрічі у Запорізькому обласному художньому музеї на виставці Андрія Соколенка «Восьме диво світу». Та привітала художника, з яким має тривалі творчі стосунки, лише онлайн.



Як символ зустрічей та спільної роботи з дослідження новокаховської та запорізької монументальної спадщини, на відкритій презентації «Монументальний внесок родини Соколенків у запорізький міський пейзаж: надбання і втрати» був представлений календар нового 2026 року. Ці календарі Ліза Євсеєва як дизайнер та знавець новокаховської архітектури створює вже декілька років. Колекція була представлена у Запоріжжі, та продовжує поповнюватися. Був представлений і календар символічного 2022 року, який у Новій Каховці збиралися презентувати до 70-ліття міста, 28 лютого 2022 року. Та через трагедію, яка розпочалася 24 лютого 2022-го, патріоти рідної Нової Каховки змушені були виїхати – в той день назустріч їм, по ще цілій греблі Каховської ГЕС їхали танки російських окупантів. «Визволителі» пограбували та вивезли колекцію Новокаховсьої картинної галереї, пректично знищили парк імені Степана Фалдзинського, окрасою якого були споруди Палацу культури та Літнього театру, орнаментовані Григорієм Довженком…
Про це боляче згадувати, бо, як зауважив директор ВІАМЗ «Садиба Попова» Валерій Стойчев, окупанти займають наші міста та села не для того, щоб знати та цінувати їхню історію та цінити красу, а для того, щоб розтоптати та знищити…

Між тим, саме досвід роботи у Новій Каховці сформував ставлення Григорія Соколенка до монументального мистецтва. А згодом цікавість до монументальної роботи прокинулась і у Андрія Соколенка, який долучився до роботи батька в Палаці культури «Титан», ще підлітком, у 1974 році. “Завдяки цьому я обрав за спеціальність вітражне мистецтво”, – сказав Андрій, демонструючи ескізи батьківських робіт, які збрігаються в його архіві.
З цікавістю гості зустрічі слухали історію перших у Запоріжжі вітражів на козацьку тематику, які були створені та знищені у 1964 році для магазину «Жемчуг».
Гості заходу зацікавилися ескізами вітражей, які створював у Запоріжжі Андрій Соколенко після отримання вищої мистецької освіти у Львові.
Був показаний відеоролик, створений за вітражними роботами майстра для презентації його творчості в Національному музеї декоративно-прикладної творчості.

Фінальною подією проєкту стане міні-виставка «ЦЕ*арабески» – про декоративний рельєф у цементі як мистецьку мову міських фасадіві, яка відбудеться сьогодні, 14 лютого о 14.00.

Сообщение Місто як простір для монументального мистецтва появились сначала на Газета МИГ.