У свої 65 років Тетяна Сажнєва, жителька Запоріжжя, вчиться новому життю. Звичайні кухонні приладдя в її оселі замінив адаптивний посуд, базові і прості речі перетворилися на виклики. І все це — через російський обстріл, внаслідок якого жінка втратила праву руку.
Через майже рік після тих подій, жінці досі важко про них згадувати та розповідати про те, як дається реабілітація. Але бажання надихнути тих, хто в умовах війни отримує інвалідність та потребує нового життя — перевищує. Ми зустрілися з Тетяною, аби вона розповіла свою історію адаптації, і хто та як їй допомагає на цьому шляху.
“Це були найстрашніші хвилини мого життя”
8 січня 2025 року. Тетяна як завжди виходить на роботу, в цех одного з запорізьких підприємств. Протягом того робочого дня — кілька повітряних тривог, біганина до укриття і очікування, коли ж російська агресія до України закінчиться. На годиннику — початок четвертої, зміна Тетяни завершена. Вона переодягається, збирає речі і рушає додому. Кілька хвилин пішки по території підприємства, з цеху до прохідної, далі — ще пара хвилин, аби пройти турнікет і дійти до зупинки громадського транспорту. Вона не звертає увагу на те, чи оголошена повітряна тривога, вона просто квапиться з роботи додому, до своєї родини. Аж раптом — потужний вибух. Військові РФ скинули на Запоріжжя керовані авіабомби. Тетяна була там, за кілька метрів від епіцентру вибуху. Згадуючи ті хвилини, вона робить паузи, замовкає і намагається заспокоїти сльози, які вже наповнюють її очі. Зараз, коли біль вже не фізичний стає на заваді її розповіді, вона вже не певна, що ж було страшніше: сам російський обстріл, або — нова реальність, до якої він її привів.
Я памʼятаю… Вибух, я впала. А коли встала — вже була без руки. Якось змогла додзвонитись до сина, і він, разом з медиками, забрали мене в лікарню. І там вже я оце почула — травматична ампутація. І ще було, не один діагноз був. Було декілька операцій у мене, і на руці правій, і через інші травми.
Протягом усіх своїх 65 років Тетяна була правшою. Вона пекла пироги, садила квіти, і буквально все, чого хотіла і що було потрібно, робила сама. Та нині ж, після російського удару по Запоріжжю, вона зіткнулась з новою реальністю.
Я коли прийшла до тями, побачила ж руку, в мене перша думка була — а як же я буду садити квіти? Я дуже довго не могла навіть говорити про це, про травму мою. Мені важко було так, а ще поруч у лікарні ж… Дуже багато людей було, які молодші за мене, в яких травми куди гірше моєї. Але якось психолог так, коли працювала зі мною, почула мої переймання, і сказала: як що ви про це зараз хвилюєтесь, то я думаю, що все з вами буде добре. Будете ви садити квіти.
Місяць у травматології, а тоді — почалась реабілітація. Тетяна вчилась новому життю: вправи на моторику, тренувати і напрацьовувати силу у мʼязах, і потихеньку — готуватися до протезування.
Право на допомогу: на яку підтримку можуть розраховувати постраждалі від війни
Нині в Україні діє державна програма, за якою постраждалі від війни можуть отримати протези безкоштовно. Пацієнт сам обирає собі протезне підприємство, проходить відповідні консультації та отримує готовий виріб. Тетяна пройшла цю процедуру швидко і без перешкод. Протезувалась — у рідному Запоріжжі.
Якось протезисти приходили до нас в лікарню, розповідали нам про це все. А потім, я не знаю, чи хороші люди притягуються ось так один до одного. Але уявляєте, коли прийшла в лікарню щоб же по протезу вже робити, то дивлюсь — а там оці лікарі, що приходили до нас! І ми з ними одразу і почали. Все-все обговорили, все вони питали в мене, спілкувалися ми. І тоді десь у травні мені зробили перший протез, гачок. А вже після літа… Да, десь восени — ще один, косметичний.
Поки що Тетяна не може постійно носити протези, і користується ними лише за потреби. Адже прилади досі завдають їй фізичного болю. Аби впоратися з цим — потрібно й далі проходити реабілітації, привчати організм і мозок до конструкцій. Тож все своє життя жінка перевела на ліву руку, якою фактично з 0 навчилась користуватись. На правій же — носить лайнер. Це спеціальна накладка, яка захищає шкіру та є допоміжним засобом для кукси.
Протези, лайнери, інші допоміжні засоби як-то милиці, ходунки, крісла колісні — все це пацієнти можуть отримувати безкоштовно. Міністерством соціальної політики разом з Міністерством охорони здоровʼя затверджено перелік з сотень допоміжних засобів. Вони визначаються згідно діагнозу, який має пацієнт. Завідувачка відділення фізичної та реабілітаційної медицини Запорізької обласної клінічної лікарні Дарина Пруденко говорить: право на отримання приладдя визначають лікарі.
Інколи людина з ампутацією не потребує ніяких допоміжних засобів окрім свого протезу. А інколи це можуть бути крісла колісні різних типів, милиці, палиці, крісла для ванни, приліжкові туалети, ліжка спеціальні. Ну, тобто все, що їм необхiдно. Все це вписується у висновок, на підставі стану пацієнта та його потреб. І вже з цим висновком або пацієнт, або соціальний працівник звертається до відповідних установ і подає заявку. Пацієнту надається цей протез і допоміжні засоби, які були виписані, безкоштовно. Держава все це оплачує. Є кореляція для різних категорій по вартості протезу, але ми на це ніяк не впливаємо.
А от дрібні побутові речі, на кшталт адаптивного посуду, у цей затверджений перелік — не входять. Лікарі не можуть вписати у індивідуальний план реабілітації Тетяни адаптивну кухонну дошку і ножі зі спеціальними руківками. Тому жінці доводиться їх робити самотужки, або — купляти альтернативні версії таких предметів.
Дощечку кухонну я побачила в лікарні, коли займалась там з ерготерапевтами (фахівці з відновлення після травм, — прим.ред). І чоловік вдома мені таку ж зробив. Тут просто гвіздки вставлені, я на них якби насаджую що там мені треба порізати, і ось так все і роблю. Ніж звичайний мені незручно тримати, то я купила собі з більшою, трошки вигнутою ручкою. А ще шпателем як ножем користуюсь. Звичайним шпателем, яким ремонти ми робимо, шпаклівку наносимо. Ще купила собі різні приладдя для нарізання, і з ними вже справляюсь. Не так красиво і швидко нарізаю все, як раніше, але справляюсь. Готую вже як зазвичай. Ну, допомагають мені звісно, чоловік може щось там почистити, наприклад, якщо мені незручно. Але це отакі, маленькі прибори, да? А от каструлі, наприклад. Я зараз користуватись можу тільки такими, де широкі ручки. Де вузенькі — таку я не візьму вже, — розповідає жінка.
Окрім державних, жителі Запоріжжя та області можуть отримати і допомогу в рамках місцевої програми. Це — фінансова допомога людям, що зазнали поранень внаслідок російської агресії. За словами начальниці обласного департаменту соціального захисту населення Світлани Лисенко, мова йде про разові виплати у розмірі 20 і 30 тисяч гривень.
Ці кошти виплачуються людям, які дістали травм внаслідок саме ворожих зіткнень. Якщо людина була госпіталізована, тобто потребує саме медичного втручання — вона має право на таку виплату. 20 тисяч виплачується як екстрено-кризова допомога при легких і середніх травмах. А якщо в ході лікування стан здоровʼяя потерпілого погіршується — він може отримати ще 30 тисяч, додатково до тих 20. Просто документи людина готує, потрібне ще також підтвердження від Служби безпеки України, що саме в той день і час, і саме в тому місці був обстріл, або щось подібне. Ну, наслідки російської агресії вони підтверджують. І з цим всім людина отримає ці виплати, разово, — пояснює Світлана Лисенко.
За словами посадовиці, податися на допомогу може як сам поранений, так і його законний представник. Звертатися необхідно до відділів соціального захисту за місцем проживання, а кошти надходять на банківські рахунки пораненого.
“Квіти я вже висаджую”
Подібні травми змінюють життя. Вони не викреслюють з нього нічого, не руйнують, якщо ти впорався з ними морально, говорить Тетяна. Але все, що було звичним, типовим, простим і зрозумілим, на що ти навіть не звертав уваги і що робив автоматично, стає інакшим. І з цими травмами ти стаєш на нескінченну бігову доріжку, яка називається “адаптація”. Треба зміщувати центр тяжіння і спиратися на щось, коли встаєш зі свого ліжка. Треба застібати блискавку на своїй куртці, і вдягати її через ноги. Треба займати певні місця у громадському транспорті, і переобладнувати свою кухню, аби можна було і далі там готувати їсти.
Минув рік від трагедії, коли внаслідок російського обстрілу по Запоріжжю Тетяна втратила праву руку. Та жінка вже змогла повернутися на роботу й облаштувати під себе свій побут. Попереду в неї — ще довгий шлях. Реабілітації тривають, гонка з адаптацією — також. Але те, за що так переймалася — повернулося до неї на 100%.
Я вже висаджую квіти, без проблем. Перші посадила ще у 2025 році. Скоро от, як потеплішає, будуть квітнути, і буду милуватися.
Анастасія Лоцман
Джерело: 061.ua
