Ця робота – результат запрошення до театру, з яким він пережив тривалу перерву у стосунках, режисера Віталія Денисенка. Наразі пан Віталій – директор-художній керівник Дніпропетровського академічного обласного українського молодіжного театру. Та його добре знають у Запоріжжі: він був головним режисером Запорізького театру юного глядача, а також працював художнім керівником нашого театру імені Володимира Магара.
Під час березневого перегляду «Зілля» усі причетні – режисер вистави Віталій Денисенко, Наталя Ігнатьєва – керівниця літературно-драматургічної частини театру ім. В. Г. Магара, залучена до вистави актриса Наталія Зубік – не могли оцінювати цю роботу. Попри те, що вони члени експертної ради «Січеславни-2026», за умовами фестивалю вони лише глядачі вистав своїх театрів.
Такі ж правила й для інших 20-ти вистав із довгого списку цьогорічної «Січеславни». Після того як пройдуть перегляди усіх представлених вистав у Дніпрі, Запоріжжі, Кривому Розі та Кам’янському, на початку травня будуть оголошені учасники фіналу.
Другого квітня члени експертної ради завітають до Запоріжжя, щоб переглянути виставу «Неможливість» у постановці головного режисера театру імені Магара Віктора Попова, у театрі ляльок будуть представлені «Бука» та «Золотоволоска».
***
А поки на сцені тривало «Зілля» – класичний твір української літератури – можна було почути цікаві коментарі від жінок, що сиділи у глядацькій залі театру та жваво обговорювали усі події на сцені… Тож, ані текст, ані події, ані сутність первісного твору не застаріли за 120 років від своєї появи.
Основа п’єси – повість Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала» (1902–1903), сюжетно пов’язана із піснею «Ой не ходи, Грицю…». У центрі історії – парубок на ім’я Гриць. «Мачо гуцульських просторів» називають його в анонсі вистави. Красень на чорному коні, який і вишиває, і на сопілці-скрипці грає, і дівчат причаровує. Та й годен у залу прогукати, що він тут усіх жінок любить… (був у нас, до речі, такий кандидат у мери Запоріжжя, і така тактика спрацювала, – місто він отримав). І Гриць отримав усе, що волів, та й те, чого не хотів.
Те, що Гриць знайда, якого не надто схвалюють за його вдачу батьки, зрозуміло з перших подій на сцені. Знайшли малюка із вузликом монет, походження яких та і його самого з’ясовується поступово, як нитка з клубка веде від вузлика до вузлика, від тайни до тайни…
І це ж занурює у психологічні пояснення – не долюбили Гриця… Чи не так, як рідного, любили. І тому він такий жадібний до жіночого тепла, і ставиться до нього без міри, без щирості, без відповідальності…
Гриць найкрасивіший хлопець з угорської границі
Гриць опиняється між двох пристрасних красунь – Настки та Тетяни. Кожна у нього закохується, кожна йому йому до серця – і кожну він спокушає! Та постлавши свою свиту на передшлюбне ложе для однієї, для другої… він безтурботно йде, залишаючи кожній муки даремних сподівань…
“То точно як мій дід… – розважливо розповідає сусідці глядачка за моєю спиною… – Прийде з бабою до парку в неділю. І одразу очима – стрель! «Так, Ганнусю, ти почекай, я скоро повернуся…» І зникає дня на три… І баба усе знала, терпіла”.
Та на сцені про терпіння й мови не було. Бо …немає більшого болю, ніж зрада того, кого кохаєш.
За ниткою сюжету виникла історія ворожки Маври, і стало ясно, що Гриць – її син, народжений поза шлюбом. І проясніла історія, що Мавра народила білу, не циганську дитину, – за це її називають зрадницею. Побили, вигнали з табору… І знайшовся пан Андронаті, який ту дитину й підкинув до заможної бездітної родини. І вночі Андронатті уносить білий згорток з дитиною та побиту доньку Мавру. То він її батько!
Тож усі виявилися пов’язані, ніби велика родина чи заплетене сусідськими стосунками село.
Не витримала Тетяна, отруїла Гриця, і нікому він не дістався:
“Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки-чарівниці”.
“У середу рано Гриця отруїла…
А прийшла п’ятниця, поховали Гриця”.
І всю виставу гармонізував, заглиблював, вкорінював хор. Кожне музичне включення робило трагедію, що розгорталася, – вселенською, всесвітньою, вічною та сучасною.
Звучали народні та сучасні пісні, авторські тексти Віталія Денисенка («Любов») та коломийки Наталії Ігнатьєвої. Й вокаліз у виконанні Анни Петрушиної – про любов без слів, тільки дотиками (на фото).
А створила це хорове та вокальне оздоблення вистави хормейстерка театру імені Магара – Ірина Лічманова-Орел, за що їй хочеться дякувати при кожній зустрічі.
Вистава має й прекрасне хореографічне оформлення. Спогад Маври ілюструє танець Надії Собержанської – для того, свого Гриця, з далекого минулого. І над сценою колихається зілля, символізуючи й весняний дух, і пробудження, і – вирок непевній у своїх почуттях людині.
