Місто Василівка, як і інші населені пункти Запорізької області, змушені жити в умовах окупації
Василівка Запорізької області регулярно згадується у військових зведеннях і новинних стрічках, адже саме це місто знаходиться на лінії зіткнення і саме через нього рухаються евакуаційні колони. Як живе цей населений пункт в окупації, «Індустріалці» розповіла одна з його мешканок.
«Рашисти були по всьому місту, але агресії до місцевих не проявляли»
До Василівки Ганна, яка останні роки працює в Мелітополі, приїхала до рідних в перший день повномасштабного вторгнення росії. Вирішила, що це місто більш безпечне, і вороже військо сюди точно швидко не прийде. Та виявилось, що дівчина помилялась.
— 27-го лютого ввечері стали чутні вибухи, а вже наступного дня на місто «полетіло» звідусіль, було дуже страшно, — згадує Ганна. – У сестри, яка мешкає у місті зі сторони Михайлівки, дрижала навіть земля, тож чоловік її разом з дітьми привіз до нас, бо батьки мають більш надійний підвал. І обстрілювали Василівку напевно до 3 березня. Ми ще сиділи тиждень без води і світла, і напевно ще місяць спали вдягнуті, бо боялись, що доведеться ховатися.
— А коли росіяни зайшли у місто і чи був при цьому бій?
— Вони з’явились 4 березня, частково заходили в Василівку з Мелітопольської траси, але основна маса з боку Михайлівки. В тій частині міста згодом з’явився блокпост, були захоплені адміністративні будівлі, школа. 8 березня ми вперше вийшли з дому і пішли разом с сестрою до неї додому, це приблизно 40 хвилин пішки. І от ми йдем, а окупанти нам: «Здравствуйте девушки, с праздником», ми промовчали, яке там свято! Рашисти були по всьому місту, але агресії не проявляли до місцевих мешканців.
Так було в березні, а у квітні вони якось раптово зникли разом зі всією технікою. Лишилось небагато військових в адміністрації, поліції та на виїзді на блокпосту, по місту їх зняли, переміщатися можна було спокійно. Але техніка час від часу туди-сюди їздила, в тому числі приїжджали на ній окупанти з сіл у базарні дні, щось там собі купували. Бо там їх було багато весь час. А до Василівки вони знову масово заїхали у 20-х числах травня. Бачимо вантажні автомобілі, БТРи, які заїжджають/виїжджають з території взуттєвої фабрики.
— Після того, як росіяни зайняли місто, чи припинились обстріли?
— Найчастіше ми чуємо звуки «відльотів», тобто розуміємо, що обстріл ведеться з міста окупантами. Але були й «прильоти», всі туди, де не було росіян. У квітні, наприклад, був обстріл, постраждав приватний сектор, був зруйнований магазин. Влучання були неподалік від нашого будинку, було вбито жінку. Потім на Великдень як по годинку з початком служби полетіли снаряди в ті місця, де було в чаті окупантів анонсоване освячення пасок. Звісно, що звинуватили в цьому ЗСУ та при цьому жоден рашистський солдат не постраждав.
— А місцеві мешканці, що говорять з приводу обстрілів, чи довіряють окупантам?
— Коло спілкування моє і моїх батьків рашистам не вірить. Але є, звичайно ті, хто каже, що саме українська армія відкриває вогонь по Василівці. Намагаєшся їм пояснювати, що в цьому немає жодного сенсу, бо в результаті техніка окупантів, вони самі лишаються цілими. Скажу ще, що в нашому місцевому чаті більшість після обстрілів пише: «Знов почалось, зараз орки все спишуть на наших військових«. І люди чекають, коли ж Василівку таки звільнять!
— Чи були в місті протестні акції, як, наприклад, в Мелітополі, чи Херсоні? І чи затримують цивільних?
— Ні. Жодних мітингів в нас не було. На початку березня в одному з районів ходили по будинках, шукали нібито зброю. І от зараз, коли знову зайшли масово, теж, кажуть, що були обшуки. Про затримання масові, такі як в Мелітополі, не чула.
Гуманітарку від росіян брали поки її не почали роздавати «під документи»
— Яка влада зараз у Василівці?
— І після початку окупації міський голова Сергій Каліман певний час продовжував працювати, але потім був змушений виїхати. І 25 квітня на будівлі міськради рашисти зняли український прапор, вивісили свій триколор, а ще призначили «мершу» Наталію Романіченко. Якось вона керує містом, але як саме не дуже зрозуміло.
— Виникали за час окупації проблеми з продуктами?
— Довго працював магазин, в якому можна було розрахуватися карткою, адже з готівкою в людей проблеми. Так, там не було великого асортименту, але принаймні можна було купити хліб, макарони, крупи, овочі, молочні продукти, які завозили з Дніпрорудного та Веселого. Але вже тижні три як його «перехопили» росіяни і наразі безготівкові платежі проводить тільки магазин племзаводу «Степовий». Продукцію (тільки молочні вироби і ковбаси) завозять в середу і суботу, черга вишукується з 5 ранку. На ринок при можливості з навколишніх сіл привозять яйця, м’ясо, овочі. Ще до кінця квітня працював АТБ, хоч там були кілометрові черги, але вони зробили перед Пасхою розпродаж зі знижками і зачинились.
— А гуманітарка надходила?
— Її було багато. В перші дні гуманітарку роздавали в училищі, що на в’їзді з боку Мелітополя. Але не було централізованого оголошення. Сусіди просто пішли за водою, яку можна було набрати на взуттєвій фабриці (там власна свердловина), і побачили чергу. Там тоді була польська допомога – паштети, соки щось таке.
Пізніше від фермерського господарства, яке очолював Каліман до обрання міським головою, отримували, напевно, тричі так звані борщові набори. Там була капуста, картопля, цибуля, морква, буряк. Ще по кілька кілограмів борошна і круп можна було отримати. Це все проходило через квартальних, вони складали списки, їм привозили продукти, вони сортували й роздавали.
Ще була гуманітарка від народної депутатки Юлії Яцик. Але, те, як її роздавали, окрема історія. Машина приїхала, наприклад, в якийсь район і з неї в натовп кидали памперси й таке інше. Але люди почали скаржитися, що ті, кому насправді потрібна допомога – мамам з дітьми чи людям з інвалідністю не могли нічого отримати. Тоді почали також квартальні списки складати, і там вже було все посортовано. Можна було отримати й продукти, і побутову хімію.
— Чи була в Василівці російська гуманітарка і на яку допомогу був більший попит?
— Так, в березні роздавали з військових машини в центрі соняшникову олію і борошно. У квітні був транспорт від якогось чеченського фонду, кажуть, що люди підставляли пакети і їм накидували з різних коробок макарони, печиво, гречку. Ніколи не забуду, як ми в цей час йшли з племінником повз чергу, він побачив російський прапор і каже: «Дай мені сірники, я його спалю!» Ось чому вони навчили наших дітей, ці росіяни, ненавидіти себе.
Тобто людей було багато, бо видача була організована в одному місці. При цьому як українська допомога розповсюджувалась по районах через квартальних. Але потім окупанти також хотіли скористатися цією схемою, але попередили, що видавати допомогу будуть «під документи». Але з паспортом охочих взяти продукти стало менше.
Пенсіонерами почали видавати допомогу в рублях, а російські паспорти поки не пропонують
— Чи є зараз робота в Василівці?
— Якщо чесно, не знаю, де зараз тут люди працюють. У Василівці є велика взуттєва фабрика, але вона зачинена з перших днів війни. Така ж ситуація с заводом «Оліс». Школи також не працюють. Намагаються чимось торгувати, навіть ті, хто цим не займався. До речі, єдиний плюс у всій цій історії, що у Василівці дуже дешеві овочі. Бо в навколишніх населених пунктах, таких як Верхня Криниця, Кам’янка-Дніпровська, їх масово вирощують, а реалізувати окупанти врожай не дають. Наприклад, огірки ми в березні купували за 25 гривень, редис ледь не задарма роздавали. Перша полуниця була по 60.
— Чи намагаються у Василівці вводити в обіг російський рубль, роздавали, як в інших містах допомогу грошову окупанти?
— Так, наприкінці травня почали видавати по 10 тисяч рублів. Говорили, що отримати її можуть пенсіонери, соціально незахищені містяни та бюджетники. Але які саме бюджетники не зрозуміло. Літні люди точно отримують, якщо надають паспорт, пенсійне посвідчення.
— Паспорти також пропонують отримувати?
— Поки про таке чутно не було.
— Виїхати можливо наразі з Василівки?
— До 11-12 квітня була налагоджена централізована евакуація, міська рада збирала списки, на автобусах вивозили людей до Запоріжжя. До них приєднувались і приватні машини. А потім, як відомо, з цим стали виникати проблеми на блокпосту у Василівці почали збиратися величезні черги з транспорту. Люди були змушені тут у нас стояти днями. В сторону Мелітополя я у 20-х числах травня їздила. Зі мною в автівці були тільки жінки. Ми пройшли вісім блокпостів, нас практично не перевіряли, на деяких просили показати паспорт.
Вже після цієї розмови від Ганни надходили повідомлення про те, що Василівку знов кілька разів обстрілювали. В черговий раз пошкодження отримували житлові будинки, поранення — цивільні громадяни. Крім того, почали виникати проблеми з українським зв’язком.
Читайте також: Запоріжжя продовжують надійно укріплювати
Читайте наші новини на сайті zprz. city
Сообщение Без роботи та під обстрілами кілька місяців живуть мешканці запорізької Василівки появились сначала на Індустріалка — новини Запоріжжя.
Источник: http://iz.com.ua/zaporoje/bez-roboti-ta-pid-obstrilami-kilka-misyatsiv-zhivut-meshkantsi-zaporizkoyi-vasilivki
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
