У травні цього року Реабілітаційний простір «Блокпост» відзначив другу річницю з дня заснування. За цей час проєкт, який реалізовує громадська організація «Лабораторія військово-політичних досліджень та реконструкції», допоміг сотням ветеранів, ветеранок та членам їх сімей знайти психологічну рівновагу, юридичний захист, а головне — відчуття, що їхній внесок у майбутню перемогу України не забутий.
Зараз «Блокпост» із розгалуженою командою фахівців, міжнародними партнерами, власним медійним простором переходить на новий рівень – створення нової екосистеми соціальних послуг.
Кореспондентка «МИГ» поговорила з керівником проєкту Владиславом Мороко про те, як розвивався простір, чому змінилися партнери, навіщо команда займається пасіками та медіаграмотністю, і що станеться із суспільством, якщо держава й надалі ігноруватиме потребу воїна у повазі.
Чому «українського війська», а не просто «ветеранів»
Перша назва проєкту була довшою і складнішою — «Реабілітаційний простір ветеранів і ветераном українського війська «Блокпост». Потім в напрямках роботи до реабілітації додалися адаптація, ретрит, консалтинг тощо, тож у повсякденному вжитку повна назва швидко скоротилася: просто РП «Блокпост».
— Але офіційна назва не змінювалася, і це принципово, — підкреслює Владислав Мороко. — Вона показує, для кого ми існуємо і заради кого працюємо.
Словосполучення «українського війська» — свідоме узагальнення, яке знімає будь-які обмеження: до «Блокпосту» можуть звертатися представники Національної гвардії, Збройних сил, прикордонних військ, Військово-морських сил, Повітряних сил, ДСНС, поліції. «Усі сили оборони України», — коротко підсумовує Владислав Мороко.
Під ветеранами тут розуміють як тих, хто вже демобілізувався, так і тих, хто продовжує служити, адже і перші, і другі потребують допомоги — психологічної, юридичної, соціальної.
Від першого проєкту до «Блокпосту-2»
Перший грантовий проєкт, під час якого відбулося формування команди й надання численних послуг, тривав з травня 2024 по кінець квітня 2025 року за підтримки Литви та Європейського Союзу.
Команда «Блокпосту» готувалася до запуску наступного проекту, який мав фінансуватися програмою USAID за підтримки уряду Литви у співвідношенні 50 на 50. Однак втрутилася «глобальна шахівниця», як образно каже Владислав Мороко.
— Зміни політичних акторів у США вплинули на все, — розповідає він. — Американська сторона зупинила фінансування. Литовські партнери від своїх 50 відсотків не відмовлялися, але довелося терміново шукати іншого співфінансера.
Таким співфінансером стала Республіка Тайвань. Пошук і переоформлення партнерства зайняли близько півроку. Для організації, у якій на той момент працювало 15 людей, це стало справжнім стресовим тестом. Але — парадоксально — саме в цей перехідний період команда «Блокпосту» не скоротилася, а зросла вдвічі: до 30 працівників.
Причина — паралельна участь у державних програмах. Команда підключилася до роботи за Постановою Кабінету Міністрів №1050, яка передбачала соціальний супровід родин військовослужбовців. «Блокпост» відкрив філіали у Львові, Рівному та Черкасах, працював із Міністерством соціального захисту, Міністерством оборони і Міністерством у справах ветеранів. Мета програми була важлива: зробити так, щоб військовий на фронті не відволікався на проблеми своєї родини вдома.
— Це був цікавий експеримент по суті — ми стали таким «придатком» соціального захисту для окремих частин, — пояснює керівник. — Ми познайомилися зсередини з цивільно-військовою співпрацею, з психологічними службами у військах. Програма дозволяла допомагати не лише військовим, а й їхнім родинам — і це було цілісно і правильно.
На жаль, програма завершилася. Філіали закрилися — утримувати їх без фінансування неможливо. Але контакти з місцевою владою та фахівцями на місцях залишилися, і на них «Блокпост» планує спиратися в майбутньому.
«Блокпост-2» — це вже якісно інший рівень роботи. Якщо на першому етапі організація була переважно «надавачем соціальних послуг», то тепер вона стала учасником формування нової екосистеми соціальних послуг в Україні — спільно з литовськими та тайванськими партнерами.
Потужна команда і нова екосистема
Сьогодні в команді «Блокпосту» — 16 фахівців. Це психологи, юристи, соціальні педагоги, реабілітологи, тренери.
— Я не маю права не знайти фінансування, щоб продовжити роботу, — каже Владислав Мороко. — Ми склалися як потужний колектив, і це — найцінніше, що є в організації.
Окрім безпосередньої роботи з ветеранами, їхніми родинами та дітьми, «Блокпост» активно транслює свій досвід назовні. Щочетверга фахівці проводять семінари для спеціалістів з громад — соціальних працівників, психологів, людей, які займаються ветеранськими питаннями на місцях, але не мають достатнього досвіду чи профільної освіти.
— Це об’єктивна криза: фахівців треба дуже багато, і вони є, але більшість із них не мають спеціалізованої підготовки саме в цьому напрямку, — акцентує Владислав Валерійович. — Ми виступаємо такими «екстернатом» і допомагаємо зорієнтуватися на власному досвіді.
Взаємодія не закінчується семінаром: фахівці з громад можуть звертатися з подальшими запитаннями, перенаправляти до «Блокпосту» складні випадки, які не вдається розв’язати самостійно.
Паралельно «Блокпост» готує до випуску п’ять методичних посібників — це вже друге видання власних методик. Вони будуть у відкритому доступі на сайті організації, щоб будь-який фахівець у будь-якому куточку України міг завантажити і використовувати їх у роботі.
Крім методик, на сайті розміщено інформацію про всі послуги простору, є можливість звернутися за консультацією онлайн — для тих, хто не може приїхати особисто.
Медіаграмотність для молоді і медійний прорив
Одним із логічних напрямків роботи «Блокпосту» стала медіаграмотність для молоді — спільний проєкт із тайванськими партнерами. Тайванська організація давно займається протидією дезінформації в умовах тиску комуністичного Китаю, і її програми, адаптовані для українських реалій, знайшли в Запоріжжі живий відгук.
— Молодь у нас вся в онлайні, вона під будь-якими впливами, — наголошує Владислав Мороко. — На жаль, в Україні поки що немає такої потужної інформаційної машини, яка є у нашого ворога. Тому цей фланг потрібно захищати.
Курс стартував тестово — спершу в Бердянській гімназії, тепер до нього долучаються вихованці громадського об’єднання «Байда». Перші заняття показали: дітям це цікаво. Вони хочуть розуміти, де факт, а де маніпуляція, де новина, а де фейк.
— Ми не займаємося пошуком «абсолютної істини» — це справа церкви, — жартує керівник. — Ми вчимо орієнтуватися у фактах.
Окремою потужною складовою стала медійна активність. З грудня минулого року «Блокпост» активно розвиває YouTube-канал і за чотири місяці набрав понад 300 000 переглядів та більше 500 підписників. Є активні Facebook і Telegram-сторінки. Запущено власний сайт, де можна знайти інформацію про всі послуги, завантажити методики, зв’язатися з фахівцями.
Обмін досвідом: наука, бізнес, громади
Ветеранські питання — це не лише справа громадських організацій. Фахівці «Блокпосту» переконані: це завдання всього суспільства — науки, бізнесу, держави.
Показовим прикладом став круглий стіл у Запорізькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти (ЗОІППО), де зібралися науковці, представники бізнесу і громадського сектору.
Представниця одного з великих промислових підприємств розповіла: з 10 000 мобілізованих працівників третина після повернення не повертається на робочі місця. Причина — невідповідність між зарплатою на заводі та доходами, які люди отримували на військовій службі.
— Після того, що військові заробляли потом і кров’ю, здобувши відчуття власної гідності, — людина просто не хоче повертатися на завод за копійки,
— говорить Владислав Валерійович відверто.
Пан Владислав вважає, що держава має давати пільги підприємствам, захищати їхні ринки, щоб бізнес мав ресурс підвищувати зарплати. І бізнес, зі свого боку, мусить відмовитися від радянської моделі, коли людина мала бути вдячна вже за те, що її взяли на роботу. Час таких підходів минув безповоротно: військові знають собі ціну, а на заході існує ринок праці, який охоче забере кваліфікованих людей.
Чотири групи і одна загроза
Однією з найнебезпечніших соціальних загроз сьогодення фахівці «Блокпосту» вважають поступове формування в українському суспільстві чотирьох великих груп:
- військові та члени їхніх родин (близько 40–50% населення);
- ті, хто отримав відстрочки або ухилилися від мобілізації;
- ті, хто залишився в Україні серед ВПО та місцевих мешканців;
- і ті, хто емігрував.
— Ці групи починають зіштовхуватися між собою, — уточнює Владислав Мороко. І хто це робить? Росія.
Бо їй вигідно, щоб ми забули: головний ворог — не той, хто поїхав, і не той, хто отримав «броню». Головний ворог — росія.
Особливої тривоги завдають дані соціологічного дослідження, проведеного серед дітей: 41,2% школярів не кажуть однокласникам, що їхні батьки воюють. Ховають цей факт. Соромляться. Це — прямий результат соціального тиску з боку певних груп, де служба вважається чимось небажаним або навіть ганебним.
— Коли повернуться тати й мами з фронту і дізнаються, що їхня дитина соромилась говорити про них, — що буде? — запитує Владислав Мороко. — Це вже зараз є той конфлікт, про який ми мусимо говорити і маємо діяти на випередження, щоб він залишився в цифрах — і не вилився в суспільство.
Найголовніше — повага
Якщо виокремити одну тему, на якій пан Владислав акцентував знову і знову, — це повага до воїна. Не матеріальна допомога, не протезування, не юридичний захист — хоча все це важливо. Саме повага.
— Більшість тих, хто повертається, кажуть: ми не відчуваємо поваги, — говорить він. — І це — найперша проблема. Усе інше держава може вирішити, якщо захоче. Але повага — це окремий вибір, окрема політика.
Поки що цієї політики, на думку пана Владислава, майже немає. Є окремі «зародки», але системного підходу — жодного. Натомість є радянська модель: притягнути ветерана до школи, щоб він «розповів дітям про війну». Але це не повага — це інструменталізація людини.
Пан Владислав вдається до історичних прикладів:
усі найбільші деспотичні рухи ХХ століття виросли саме з ображених ветеранів.
Більшовики, фашисти, нацисти, іспанські фалангісти — усі вони спиралися на людей, які воювали і відчули себе непотрібними після повернення. «Ударні загони», «бойові фасції», штурмовики СА — усе це формувалося зі скривджених фронтовиків.
— Неробота з ветеранами після Першої світової мала наслідком Другу, — каже Владислав Мороко. — Якщо ми не займемося цим зараз, отримаємо популістів на штиках ображених людей.
Усвідомлення цього — привід не для паніки, а для дії. І «Блокпост» діє.
Воїн-митець: «Штрихкод на Дверях Часу»
Одним із яскравих напрямків роботи РП «Блокпост» став проєкт «Штрихкод на Дверях Часу» — виставка художника-воїна Володимира Безрукого, де головним об’єктом стали двері зруйнованих будинків українських сіл. На цих дверях зображені побратими, побутові моменти з окопів, люди, яких більше немає — але яких пам’ятають.
Виставка вже об’їхала кілька майданчиків. Наприкінці травня вона відкривається у Вільнюсі — в Ратуші, в рамках масштабного литовського заходу, де беруть участь представники діаспори, а також високопосадовці Республіки Литва. До цього виставку показали в парламенті Литви — на відкритті були представники Ліберальної партії, яка наголосила: не можна відвертатися від України, не можна зупинятися у підтримці. Виставку також бачили посли всіх країн, акредитованих у Литві, — під час щорічного збору в МЗС.
— Мені дуже приємно, що мистецтво заходить, що воно подобається нашим партнерам, — говорить Владислав Мороко. — Є реакції, є відгуки. Ми вийшли на міжнародний рівень.
У планах — розширення концепції. Коли картини повернуться, Владислав Мороко хотів би облаштувати галерею в приміщенні «Блокпосту» — і навколо неї об’єднати інших митців-ветеранів.
— Я після Майдану шукав нове українське мистецтво — і не знаходив нічого, що б мене торкало, — розповідає пан Владислав. — Тепер воно є. А коли повернуться ті, хто воювали — поети, художники, режисери, музиканти — це буде такий вибух сучасної української культури, якого ми ще не бачили.
Козацький зимівник, пасіки і ретрит на Черкащині
Серед планів «Блокпосту» — розвиток реабілітаційного ретрит-напрямку. Нагадаємо, що минулого року на базі РП «Блокпост» був реалізований пілотний проєкт «Соціальна адаптація ветеранів, ветеранок та їх родин», в рамках якого відбулося два заїзду ретриту до «Етносела» в Запорізькому районі. Цього року ретрит хотілося би продовжити, але свої корективи вносить ситуація на фронті.
— Минулого року там була повна тиша, — розповідає Владислав Мороко. — А цього разу, коли приїхали: чути запуски, прильоти, канонада… Це вже не про ретрит.
«Блокпост» шукає альтернативний майданчик — у Черкаській області, у громаді, яка готова надати простір із лісом, де є вже облаштовані місця на кшталт «Етносела» та існує можливість розвинути пасічний напрямок.
Нагадаємо, що минулого року «Блокпост» підтримав ветеранську ініціативу зі створення Бджолиної мануфактури «Ретрит на пасіці LetIt Bee». Далі — «залізли і вляпалися», жартує керівник. Тепер це один із напрямків соціального підприємництва. Нещодавно представники Бджолиної мануфактури взяли участь у ярмарку ветеранських справ у Полтаві. Про справи цього соціального підприємства, а також про бджіл та пасіку, реабілітацію та апітерапією можна дізнатися на каналі в TikTok.
Реабілітаційний напрямок у новому форматі також передбачає роботу з важкими травмами: пораненнями, ампутаціями, порушеннями рухливості. Вони приходять до реабілітолога, до спортзалу — і простір має бути готовий до них: і технічно (тренажери), і методично (програми), і психологічно (тренери). «Блокпост» адаптує підходи, враховуючи рекомендації самих ветеранів.
— Якщо ми за це візьмемося, ми не маємо права не зробити, — говорить Владислав Мороко.
Що говорять фахівці-експерти «Блокпосту»
«МИГ» поговорив про найгостріші проблеми, виклики і успіхи ветеранів й ветеранок з фахівцями-експертами РП «Блокпост», які надають відповідні послуги.
Коли система не встигає за законом
Як розповіла юрист РП «Блокпост» Вікторія Гамаюнова, одним із найболючіших питань залишається програма надання двох мільйонів гривень на придбання зруйнованого житла для ветеранів та переселенців з інвалідністю. Попри те, що заявки приймаються з грудня, механізм працює з перебоями: багато справ місяцями «висять в обробці», подання через ЦНАПи та нотаріусів досі не запрацювало, а бронювання коштів можливе лише через «Дію».
Не менш гострою є проблема висновків військово-лікарських комісій.
Від того, чи вказано у висновку «захист Батьківщини» або просто «проходження військової служби», залежать розмір одноразової виплати — різниця може сягати понад 600 000 гривень, — а також пенсія, пільги на комунальні послуги та право на житло від держави.
Помилкові формулювання виникають через затримки у наданні довідок про обставини поранення, і юристи відділу оскаржують такі висновки в досудовому порядку — здебільшого успішно.
«Ми намагаємося вирішити все до суду — це економить час і полегшує життя ветеранів», — каже Вікторія Гамаюнова.
«Зіткнення двох дефіцитів»
Практичний психолог реабілітаційного простору «Блокпост» Ірина Талько як ключовий виділяє напрямок роботи з гострими емоційними станами. Якщо цивільні — передусім родини військових — потерпають від тривалого стресу й втрати емпатії, то у ветеранів на першому плані травматичні спогади й наслідки екстремальних подій. Те, що об’єднує обидві групи, — нездатність думати про майбутнє: одні не можуть, інші бояться «наврочити»…
Особливо гострою є проблема «зіткнення двох дефіцитів»: ветеран приходить за допомогою виснаженим, але й фахівець чи рідна людина поруч — теж на межі…
«Блокпост» працює з ветеранами поетапно — від налагодження сну та фізичної активності до розширення повернення в соціум. А фахівцям допомагає професійно — навчає методам самодопомоги й дозованого включення в роботу. Накопичений досвід команда передає представникам громади через тренінги: як розпізнавати стани ветеранів, як спілкуватися з ними і — головне — не вішати ярликів.
Повернення до мирного життя
Анастасія Довбня — фахівець із реінтеграції, яка веде загальний супровід ветеранів, діючих військовослужбовців та членів їхніх сімей у Запоріжжі. Проблематика широка: від пошуку інвалідного візка до оформлення документів у Пенсійному фонді.
Серед напрямків роботи також є сприяння у здобутті другої вищої освіти через ваучери центру зайнятості та бізнес-консультації з написання грантових заявок.
Серед результатів — троє дружин військовослужбовців, які пішли навчатися, і ветеран, що успішно веде власну пасіку за рахунок отриманого гранту.
Окремий напрямок — робота з родинами полонених і безвісти зниклих: пані Анастасі пояснює, як розмовляти з емоційно травмованими людьми, куди йти і що оформлювати.
Коли крила розкриваються
Реабілітолог Ірина Горобець два роки працює в «Блокпості» переважно з ветеранами та військовослужбовцями. Вони приходять після стресу — зажаті, з обмеженими рухами. Головний інструмент — масаж, головна мета — повернути людині відчуття себе.
«Боляче спочатку, але потім кажуть: крила розкрилися», — каже пані Ірина.
Філософія пані Ірини така:
“Просуватися слід не швидко, а дозовано і правильно. Якщо робити правильно — піде позитивна динаміка”.
І її пацієнти підтверджують логіку такого підходу.
Серед результатів роботи — ветеран після 17 днів у комі, який зрештою повернувся до тренувань; військовий з двома ампутованими ногами, якого вона вчить заново ходити — з’єднуючи тіло і кінцівки через найпростіші вправи; ветеран із високою ампутацією однієї руки та важкою травмою другої, який тепер самостійно вирощує гриби.
Замість висновку
Два роки роботи РП «Блокпост» — це точка переходу від «ми починаємо» до «ми вміємо і ми продовжуємо».
— Скільки грошей знайдемо — стільки і пісень заспіваємо, — каже Владислав Мороко з усмішкою, переінакшуючи відому фразу. — Але команда є. Досвід є. І ми маємо права зупинитися.
Головне завдання залишається незмінним із першого дня: зробити так, щоб воїн — живий, поранений, такий, що повернувся, чи той, що іще на фронті — знав: його бачать, його поважають і його тут чекають. Все інше — питання ресурсів і часу.
Більш детальні розповіді окремих фахівців РП «Блокпост», а також розповіді ветеранів «МИГ» опублікує в наступних номерах.
Ганна ЧУПРИНА, фото РП «Блокпост»
Сообщение «Блокпост» Запоріжжя: два роки на варті людського відновлення появились сначала на Газета МИГ.