Нацизм та формула російського нацизму
– Я супротивник порівнювати дві форми зла. Не можна сказати, що щось краще, щось гірше, тому що гірше не буває, але це просто різні форми зла.
І ми маємо зрозуміти, як з цим жити і бути в одному світі.
Формула російського нацизму говорить, що всі українці – громадяни України і громадянки – це такі недоросіяни, тобто росіяни, але другого ґатунку. І якщо ми з цим погодимося, вони готові нас не вбивати і навіть жити разом в одній державі в одному якомусь просторі.
Але якщо ми кажемо «Ні, ми інші. Ми готові з вами жити в одному світі, але ми інші, відрізняємося від вас, у нас інша мова, інша історія, інша культура, інша політична культура, інша традиція, у нас інші герої і інші свята, і ми маємо право так сприймати себе…» В цей момент вони готові руйнувати нас знову і знову.
Якщо порівнювати дві форми радикальної ксенофобії – німецький нацизм і російський, як ми називаємо вигаданим для цього словом – рашизм, то я вживаю формулу, що німецький нацизм був ексклюзивним нацизмом, ексклюзивною ксенофобією. Тобто він чітко встановлював дуже цинічні, злочинні, абсолютно правила, за якими є категорії людей, які мають жити та які мають не жити.
А російський, як ми тепер бачимо, нацизм має коріння не лише в XX столітті. Він набагато глибше. Він має характер інклюзивності. Тобто він говорить: ми готові прийняти вас, але лише як другорядних росіян. Байдуже, ви грузини, молдавани, українці чи навіть балтійці чи поляки. От якщо ви готові бути такими, як ми, але залишайте свої ідентичності за порогом.
Заходьте, вашу мову лишіть там. Можете залишити шаровари, пісні і сало. Але не посягайте на те, що ви самоцінні. Ви не маєте права державотворення, навіть на просто власну візію історії та власну культури та власну мову.
Тому це жахлива форма нацизму.
росія нікуди не приносила ані мову, ані релігію, ані культуру
– Є важливі відмінності російської імперії від усіх інших світових імперій. російська імперія відрізняється від великих світових імперій тим, що всі її колонії перебувають в географічному тілі імперії.
Такого не було. Наприклад, Іспанія – найбільша імперія світу. Реально, де заходило сонце в Іспанській імперії?
Але Іспанія позбулася своїх колоній. Й доволі травматично і драматично. В Іспанії є навіть таке поняття – покоління 1898 року. Це рік, коли іспанці програли свої колоніальні війни американцям, зокрема втратили Філіппіни та всю Латинську Америку. Після того з’явився Франко, трапилися громадянська війна, інші драматичні і навіть трагічні події. Але зрештою, сьогодні Іспанія – це одна з найпрекрасніших країн світу.
Те саме сталося з Францією. А також – з Британією, з Нідерландами. Вони позбулися своїх колоній в доволі драматичний і трагічний спосіб – через війни.
Але зрештою, метрополія зберіглася. Чому? Тому що колонії були далекими, вони не були інтегровані в тіло імперії.
І тому було зрозуміло, де має припинитися деконструкція цих імперій, і де ядро їхньої політичної ідентичності.
А росія?
От ми мріємо про розпад російської імперії. Мовляв, тоді завершаться ці загарбницькі війни російські. Та де має зупинитися ця деконструкція?
Де та росія? Адже росіяни навіть не мають свого державного утворення. От є республіка Чечня-Ічкерія, є Татарстан, є Башкортостан. А де росія в росії?
Другий важливий момент, який відрізняє російську імперію від усіх інших – те, що культури колонізованих народів давніші та більш розвинуті за культуру метрополії.
росія ніколи не приходила і не приносила з собою цивілізацію і культуру. Християнство вона на Кавказ не принесла, тому що вірмени і грузини були християнами до приходу туди росіян, а азербайджанці так і залишилися мусульманами.
До Середньої Азії росія теж не приносить релігію, тому що вони всі залишаються мусульманами.
І коли росіяни зверхньо говорять про якихось там узбеків, треба їм нагадати, що Ібн-Сіна (Авіценна) – один із найвидатніших філософів, вчених і науковців Середньовіччя, який зберіг та передав спадок Аристотеля – для нас, для середньовічного Заходу.
Я не імперіаліст, я антиімперіаліст. Я не люблю імперій і сподіваюся, що ми все ж таки живемо в період деімперіалізації світу, хоча це не гарантовано. Але ж великі імперії приносили з собою не лише пограбунок, рабство і приниження. Вони приносили дуже важливі елементи культури.
Ми не можемо уявити політичної ідентичності аргентинців, чилійців, перуанців без іспанської мови і католицизму. А хто приносив туди це? Іспанські колонізатори.
Індонезія – це колонія Нідерландів. Але що таке Індонезія? Не було такої країни. Це величезна кількість островів, шалена кількість, на яких жили абсолютно різні племена, які розмовляли різними мовами, мали різні традиції, різні релігійні культи. І вони одне одного не те що не розуміли, вони просто не знали про існування. Голландці колонізують ці острови, а Нідерланди – це дуже розвинута країна на той час. І коли вони їх колонізували, голландці поступово створили індонезійську мову, змішуючи голландську і, здається, малайську, якщо я не помиляюсь.
Цією мовою почали викладати у школах, і наступне покоління чи там через покоління індонезійців сприймають цю мову як рідну, і вона стає для них, зокрема, прапором їхньої емансипації від колишніх колонізаторів.
Як для нас українська проти росії, так для них індонезійська. Але індонезійську мову їм подарували колонізатори. Такий парадокс. Це аж ніяк не принижує, е, визвольний рух індонезійців, але це просто історичний факт.
Натомість росія нікуди не приносила ані мову, ані релігію, ані культуру.
росія – не ведмідь, вона п’явка
– росія вона висмоктувала зі своїх колоній все. Тому, хоча вони себе ведмедями мислять, я уявляю росію як величезну п’явку, яка висмоктує зі своїх колишніх колоній все-все і натомість не дає нічого. І з цими особливостями російського колоніалізму пов’язана і специфіка їхньої літератури.
Це вже від мене це бачення.
Є британська імперська література – згадайте Кіплінга, наприклад. Або французька імперська література. Але що відбувається в цих літературах? Так, і очевидно – відбувається певна легітимація імперських політик. Але водночас доволі рано в цих літературах починається критична деконструкція імперських наративів.
Найяскравіший приклад, який нам має бути дуже симпатичним, – це роман «Серце пітьми» – Heart of Darkness. Є два переклади українські: «Серце пітьми» і «Серце темряви». Чому нам це цікаво? Бо цей роман написав Джозеф Конрад, поляк, який народився біля Житомира, вивчив англійську в дев’ятнадцять років і став класиком британської літератури.
У цьому романі вже відбувається доволі потужна деконструкція імперських наративів. Йдеться про бельгійську Африку.
А що відбувається далі? Коппола бере цей сюжет, переносить його до В’єтнаму XX століття і знімає один з головних пацифістських і антиімперіалістичних фільмів «Апокаліпсис сьогодні» – Apocalypse Now. Тобто, бачите, як оцей антиімперіалістичний британський наратив про Африку переходить до Америки вже в двадцятому столітті.
У російській літературі ви не знайдете таких сюжетів, гарантую вам. В російській літературі всі місцеві мешканці – вони німі. Бо вони ж не розмовляють російською!
У світовій літературі це не завжди так. А в російській – завжди.
У кращому разі це просто красиві тваринки, як в романі Лермонтова. Тому в російській літературі взагалі не відбувається критичної деконструкції імперських наративів.
От я інший приклад наведу. Один з головних образів мого дитинства – це Оцеола, вождь семінолів з романі Майн Ріда, романтизований образ індіанців.
Це один із головних романтичних образів мого дитинства і для багатьох хлопчиків по всьому світу, я певний, що так.
Та ви бачили в російській літературі, щоб грузин чи українець чи навіть чукча був романтизованим? Тільки якщо він стає імперцем, обирає імперську російську ідентичність. А Оцеола не обирає ідентичність британців чи французів, він залишається індіанцем.
Та ви не знайдете в російській літературі таких образів. Якщо образ позитивний, то це обов’язково росіянин або зросійщений представник колонізованих націй. Цим відрізняється російська література.
І тому коли про неї іноземці кажуть: “Як же вони можуть бути такими дикунами, варварами, коли в них така культура?”. Ні-ні-ні, саме тому, що в них така культура, вони такі варвари і дикуни.
Тому що спочатку приходить Пушкін, а потім російські пушки. І путін – лише проекція цього пекла.
Тому що російська література, на відміну від усіх інших імперських культур, не має критичного антидоту до імперськості.
росіяни є рабами власної імперії
– Коли ми сьогодні слухаємо навіть так званих російських лібералів, розуміємо: вони не мислять себе в іншому форматі. Вони все одно імперці. А чому?
І от тут ми повертаємося до ключового концепту політичної нації.
Моє твердження – скажу зараз парадоксальну річ – головна проблема, яку ми маємо з нашим ворогом, що його не існує. В сучасному політичному сенсі слова росіян не існує.
Проблема росіян полягає в тому, що вони побудували найжорстокішу, найнещаснішу імперію, яка колонізує самих росіян.
Самі росіяни є рабами власної імперії. Та сучасну політичну націю вони не сформували. Немає такої політичної нації, як росіяни.
От ми наразі проходимо доволі трагічний і тривалий процес формування української політичної нації. І я впевнений, що вона вже є.
А от російської політичної нації немає. Є імперія. І тому російська політична ідентичність пов’язана з імперськістю. Якщо прибрати імперію – росіян немає, і тому їм так нелегко відмовитися від імперії. Тому Портніков намагався змусити Каспарова сказати «капітуляція росії» – ні, він не може поєднати слова, що росія має зникнути як імперія.
Ми ж не говоримо про знищення росіян. Ми говоримо про зникнення імперії.
Багато імперій зникло. Іспанська імперія зникла, то, що – іспанці зникли? Французька імперія зникла – французи прекрасно живуть в центрі Європи.
Німцям не вдалося побудувати свою імперію, але німці зникли? Поляки намагалися побудувати свою імперію – не вміли, але Польща входить зараз сьогодні в двадцятку найуспішніших країн світу. Мене здивувала дуже Швеція. Я знав, що скандинави дуже приємні люди, але шведи мене просто шокували своєю доброзичливістю. І не лише до українців, просто вони дуже милі люди. І коли ми це обговорювали, знаєте, що сказали шведські колеги?
Так, ми триста років тому програли. Ми втратили прекрасну імперію, але в нас є двісті років миру. Швеція не воювала двісті років в Європі. Так, втративши прекрасну імперію вони будували одну з найуспішніших політичних націй світу.
От це відрізняє росіян. І це вимагає розуміння.
Не варто їх поважати, вони імперці. Вони живуть вбивством, пограбуванням та смертю. Вони будують свою ідентичність на депресії, на пограбуванні та смерті, тому що оцінюють інших, так, не як людей, які можуть жити, а як об’єкти прибутку.
Це така некрофілічна імперія, і некрофілічна ідентичність. Про що говорити з некрофілами? Вони мають просто здохнути. Це дуже болюче, але неодмінне.
Це не просто слова, це результат, який ми можемо здійснити.
І це накладається на іншу проблему, – кризу демократичного світу. путінський режим в росії розхитує європейський спільний дім.
Якщо повертатися до витоків нашої культури, сучасні ліві та праві – це те, що Аристотель називав двома екстремами довкола золотої середини. Та демократія це завжди ризик.
наші сусіди не виносять гумору та іронії
– Я б сказав «почвеничеськими засадами». В росії існує якийсь культ землі, і він не пов’язаний з повагою до цієї землі, як це, скажімо, відбувається в Україні. Це радше про абсолютно беззмістовна безглузде захоплення цієї землі і подальше її нашпигування людськими трупами. Це схоже на таке якийсь некроманський варіант глобального запліднення. Вони просто сприймають землю як велику вульву і запліднюють її оцими сперматозоїдами трупів. І все це нагадує глобальний містичний ритуал.
У Сорокина – в книзі «Голубе сало» – був такий образ: такі були карлики з великими фалосами які буквальному сенсі слова вступали в коїтуси із землею.
Навіщо Росії цей ритуал і навіщо їм земля, яку вони не можуть жодним чином опрацювати? Це лише на перший погляд здається, що територіальна експансія свідчить про розвиток і успіх імперії. В історичному масштабі глобальна та дуже потужна просторова експансія є знаком занепаду імперії. Бо коли ядро метрополії слабшає, починається оця експансія, яка зрештою призводить до руйнації.
росія лише всмоктувала все, куди вона приходила.
Скажімо, культура Польщі була в рази вища за російську. Щодо України – ми взагалі даруємо їм їхні імперські проєкти. Саме ми породили того ворога.
Тому що концепція всього цього, що нас намагається знищити, народжувалася в Києві.
Та ми надто серйозно ставимося до росії і до Російської в лапках культури. І це те, що не стерпить росіянин. Будь-який росіянин стерпить ненависть до себе, але він не стерпить такого іронійного ставлення, іронії до росії.
Підготувала Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
* За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією
Сообщение «Читай форум»: філософія та іронія – також знаряддя війни появились сначала на Газета МИГ.