Аеророзвідник, журналіст та фахівець з комунікацій Олександр Солонько, що є безпосереднім учасником бойових дії на Токмацькому напрямку, детально пояснив реалії українського наступу в Запорізькій області та чим вони відрізняються від теорії військової справи.
Як інформує Акцент, свої думки про реальні можливості наступу ЗСУ та проблеми, з якими стикаються наші військові, він виклав у своєму Твіттер.
Наовдимо його текст у повному обсязі:
Реальне життя і теоретики наступу. Росіяни таки вирішили спробувати затиснути фланги ЗСУ на Токмацькому напрямку, якщо вже не виходить зробити як пише книжка і оточити наше угруповання. Також вони намагаються повернутися в Роботине. Тредпро теорію і реальне життя як воно є.
Ми чули багато критики, що ЗСУ наступають не там і не так. Що діють надто малими силами, що треба використовувати більші з’єднання і більш концентровано і ще багато чого, що говорять люди, які навіть не наважилися б почати те, що робимо ми.
Давайте припустимо, що ЗСУ почали тут наступ цілими бригадами, масштабний наскок великими наземними силами з обмеженою підтримкою з повітря при десятикратній перевазі окупантів у цьому самому повітрі. Без необхідної кількості тактичних систем ППО для прикриття наступаючих.
Через мінні поля, в лоб, з урахуванням всього того, про що я вже не раз розповідав. Результат можна уявити. Не розумію чому теоретики не мають достатньої уяви щоб змалювати цю картину в себе в голові. Це була рожева мрія російських окупантів. Ідеальний початок і фініш. Вони просто піднімають авіацію і розвалюють все це добро за невеликий проміжок часу і все закінчиться дуже швидко. Шалені людські жертви, знищена обмежена кількість західної техніки (пообіцяли на дві дивізії, але й те не доїхало) та подальшими перспективами деокупації Півдня. Чудові перспективи. Тільки для окупантів. А тепер порівняйте те, що робить російська авіація при всій своїй перевазі. Полює за малими групами, окремими одиницями техніки, поодинокими ПЗРК, стріляє по дорогах частіше за все із запізненням тощо.
.На превеликий жаль для наркомана Балицького, який розповідає про «знищені колони» ЗСУ біля села Роботине, колони як такі не існують в цій зоні. Був один гіркий урок на початку кампанії, який затямили і записали кров’ю на залізі. Перебудувалися і почали діяти по-своєму. Ми вже давно і широко використовуємо так звану тактику малих груп. І окупанти теж її переймають. Те, як терористи з «Вагнера» використовували її елементи в Бахмуті, я описав майже рік тому. Додаю відео, яке зняв, дбайливо зберіг та змонтував
ЗСУ впритул розстріляли працюючий танк росіян на Запорізькому напрямку (ВІДЕО)
Тут певно важливо зазначити, що напряму порівнювати тактику Вагнера і тактику ЗСУ під час наступальних дій. Спільне тут лише використання малих формацій. Всі інші умови сильно відрізняються. Середовище, стратегічні завдання і ті ж таки ресурси та ставлення до втрат. Під час наступальної кампанії на Півдні ЗСУ проводять свої дії малими формаціями. Це стосується як людей, так і техніки. Відповідно російська авіація ганяється за нами, скидає тонни бомб кожного дня, а рух все одно відбувається. КАБи великі, а цілі маленькі і влучити складно. З самого початку кампанії ми опинилися в ситуації, коли в нас нема навіть паритету в повітрі. Тож був вибір. Не наступати взагалі, або діяти так як ми можемо діяти за даних обставин. Варіанту, про який говорять теоретики для нас просто не існує з описаних вище причин.
Якби в нас був паритет в повітрі, то можливо ми бачили б інший тип наступу. Може він був би швидший, може нам було б легше. Але ми маємо певну матеріальну базу, в агресора більше ресурсів, він окопувався поки ми чекали політичних рішень і постачання зброї та боєприпасів. І показник успішності наших дій не лише прямий у вигляді просування і втрат москалів. А й опосередкований у вигляді того як відчайдушно росіяни намагаються нав’язати наратив про наші шалені втрати. Щоб деморалізувати нас і відбити бажання союзників допомагати. Це частина їх воєнної доктрини. Непрямий засіб тиску на жертву агресії. Такий собі блеф. Втрати є, це війна. І навіть один загиблий побратим — це забагато. Але якби це було так, як про це говорять окупанти, то в нас би вже не лишилося боєздатних частин.
І вони б не збільшували кількість особового складу біля нашого плацдарму в 2-3 рази, намагаючись врятувати своє становище і відбити хоч щось. Що вони власне і роблять останнім часом, задіюючи резерви і присилаючи частини з інших напрямків, штурмуючи раніше втрачені позиції.
Повертаючись до питання авіації. Шкода, що доводиться з надривом пояснювати багатьом людям в світі очевидні речі. Що такі операції швидко без літаків ми не проведемо. Ніхто не проведе. Що в нас ресурси менші, ніж в сторони, яка в обороні тощо. Це мали б розуміти теоретики, які вважають, що ми маємо наступати «великими силами». При цьому, теорія говорить, що має бути належна повітряна підтримка. Але належної немає. Є обмежена і теж в напівпартизанському стилі, що логічно. Але я сподіваюсь, що здоровий глузд переможе і ми будемо мати адекватне сприйняття ситуації та розуміння необхідності підтримки нашої боротьби із загрозою, яка відкрито декларує свої апетити, які виходять далеко за межі України.
Зазначимо, сьогодні стало відомо, що ЗСУ вперше важкою технікою перейшли «зуби дракона» та протитанові рви на Токмацькому напрямку (ФОТО, КАРТА)
Підписуйтесь на Акцент в 
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
Источник: https://akzent.zp.ua/tse-bula-rozheva-mriya-okupantiv-vijskovij-aerorozvidnik-pro-logiku-povilnogo-nastupu-zsu-na-tokmatskomu-napryamku/
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
