Наталія Астахова добре знає, що відчуває людина, яка раптово втрачає дім і звичне життя. У 2022 році вона виїхала з окупованої Каховки, провела вісім годин на російському блокпосту у Василівці та почала все спочатку в Запоріжжі. Тепер після ворожих ударів жінка приїжджає до зруйнованих будинків, підтримує постраждалих і пояснює їм, як оформити допомогу.
Історію Наталії Астахової розповіли в межах міської рубрики «Амбасадори стійкості».
Війна зруйнувала звичне життя
До повномасштабного російського вторгнення Наталія жила у Каховці Херсонської області. Вона працювала викладачкою спеціальних дисциплін і майстринею виробничого навчання в закладі професійно-технічної освіти.
Поза роботою жінка мала зовсім інше життя. Вона вирощувала орхідеї та зібрала колекцію із 20 рослин. Також Наталія захоплювалася аміґурумі — японським мистецтвом в’язання невеликих іграшок гачком.
Повномасштабна війна застала її вдома. Російські військові окупували Каховку вже в перші дні вторгнення. Деякий час Наталія залишалася в місті, однак у червні 2022 року вирішила виїжджати. Разом із нею в дорогу вирушив брат. Жінка також забрала домашніх улюбленців, адже не могла залишити їх в окупації.
Я взяла із собою своїх кицьок. Не могла залишити їх там, тому що, коли приручаєш і доглядаєш тварину, відповідаєш за неї, — розповіла Наталія.
Вісім годин на блокпосту у Василівці
Дорога на підконтрольну Україні територію виявилася виснажливою та небезпечною. Лише на російському блокпосту у Василівці Наталія провела близько восьми годин.
Для переїзду вона обрала Запоріжжя не випадково. Тут уже жила її донька, яка була змушена залишити окупований Крим ще у 2014 році.
Після прибуття Наталія практично одразу почала шукати роботу. Згодом вона стала головною спеціалісткою відділу з організації переміщення маломобільних верств населення управління з підтримки постраждалого населення міського Департаменту соціального захисту.
Особистий досвід окупації та вимушеного переїзду тепер допомагає їй краще розуміти людей, які втратили житло через російські атаки.
Виїжджає на місця російських ударів
Після обстрілів Наталія разом із колегами працює безпосередньо на місцях влучань у Запоріжжі. Часто фахівці приїжджають у перші години після атаки, коли люди ще не встигли усвідомити, що сталося.
Працівники соцзахисту консультують постраждалих, збирають інформацію про їхні потреби, допомагають підготувати документи та розповідають про доступну гуманітарну й матеріальну підтримку.
Проте, за словами Наталії, її робота не обмежується заповненням заяв і форм. Людині, яка щойно побачила зруйновану квартиру або будинок, передусім потрібні спокій, уважність і відчуття, що вона не залишилася наодинці зі своєю бідою.
Ця робота нагадує мені мою окупацію та переїзд. Я розумію емоції людей, тому що пройшла майже через те саме. Це втрата дому і водночас порятунок інших. Саме це мене й тримає, — поділилася жінка.
«Схожими можуть бути події, але не люди»
Кожен по-різному реагує на пережите. Хтось після удару розгублюється, хтось мовчить, а комусь потрібно багато разів пояснити подальший порядок дій.
Тому, наголошує Наталія, працівник соціальної сфери не може використовувати однаковий підхід до всіх постраждалих.
Кожен постраждалий — окрема людина. Схожими можуть бути події, але не люди. До кожного потрібно знайти свій підхід. Вважаю цю роботу моїм внеском у стійкість Запоріжжя та всієї України, — зазначила вона.
Сотні виїздів і тисячі звернень
Лише протягом червня–серпня 2026 року працівники управління з підтримки постраждалого населення здійснили 160 виїздів на місця надзвичайних подій у Запоріжжі.
За три місяці команда:
- внесла до системи RESCUE інформацію про 4 871 постраждалого для оцінювання потреб і подальшого соціального супроводу;
- допомогла отримати гуманітарну підтримку близько 2 621 жителю;
- організувала адресну доставку допомоги пораненим і маломобільним містянам;
- консультувала власників зруйнованого або пошкодженого майна;
- допомагала людям оформлювати передбачені містом матеріальні виплати.
За кожною цифрою стоїть окрема родина, зруйнована оселя та історія, яку фахівцям доводиться проживати разом із постраждалими.
Головна мрія — повернутися додому
Наталія зізнається, що завжди була дуже прив’язана до своєї оселі. До війни вона рідко залишала Каховку довше ніж на кілька днів і жартома називала себе «невиїзною».
Навіть після кількох років вимушеного життя далеко від рідного міста її найбільша мрія не змінилася.
Я переконана, що Каховку деокупують і я зможу побачити свій дім. Мрій багато, але ця — головна. Дуже хочеться додому, — говорить Наталія Астахова.
Поки повернутися неможливо, вона допомагає іншим пройти через біль, який свого часу пережила сама. Втрата дому стала частиною її власної історії, але не позбавила здатності підтримувати людей — навпаки, перетворила особистий досвід на силу, потрібну прифронтовому Запоріжжю.
The post «Це втрата дому і порятунок інших»: як викладачка з Каховки підтримує постраждалих запоріжців first appeared on Портал Акцент.
