Працівники атомних електростанцій — люди, які є охоронцями найпотужнішого джерела енергії — мирного атому. Після повномасштабного вторгнення рф на територію України питання безпеки атомних об’єктів знову стало одним з головних не лише для нашої країни, а й світової спільноти.
Напередодні 14 грудня — Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який було засновано на згадку про завершення 14 грудня 1986 року будівництва саркофагу над четвертим (зруйнованим) енергоблоком ЧАЕС, редакція 061 поспілкувалась з мешканцем Запоріжжя, працівником нині окупованої найбільшої в Європі атомної станції (ЗАЕС) Володимиром Підгорним. В 1986 році він був одним з тих, хто допомагав ліквідовувати наслідки аварії на ЧАЕС, а нині — працює в зовнішньому кризовому центрі ЗАЕС, та є заступником начальника управління-начальник відділу протиаварійного планування.
“Для того аби керувати будь-яким об’єктом треба бути безпосередньо на об’єкті. Керувати на відстані — надзвичайно складно. Такий об’єкт, як АЕС, потребує пильного нагляду і спостереження. З початком повномасштабного вторгнення наша робота стала набагато складніше, але ми її виконуємо”, — розповідає Володимир Васильович.
У 1986 році він працював на майданчику ЗАЕС. Одного дня (це було в травні) йому подзвонив близько 22:00 керівник підрозділу, в якого він тоді працював і спитав, а чи поїде він ліквідовувати наслідки аварії.
“Я секунд через 5 дав відповідь. Дав згоду. Чи не було страшно? Не було. От чесно. Я працював на АЕС і знав, що таке об’єкт атомної енергетики. Ми всі розуміли, що вибух вже стався. Ми їхали туди, розуміючи ризики. Ми переодяглися в Іванкові, нам видали форму, протигази, пігулки йодистого калію і ми поїхали у Чорнобиль. Це було 24 травня. Нас розмістили в школі в спортивній залі на двоярусних кроватях. Вже зранку 25 травня в Чорнобилі на території пожежної частини нас вишикували, дали завдання. Ми працювали в три зміни. Серед завдань — пожежна профілактика. Ми мали не допустити виникнення пожеж на території станції та навколо неї. На той момент минув місяць після трагедії і всі вже більш-менш розуміли ситуацію що склалася на той час. Разом з нами в зміні працював фахівець з дозиметричним приладом, який йшов попереду нас і вимірював рівень радіації. Він визначав чи можна йти далі, чи треба обходити”, — розповідає Володимир Підгорний.
Під час розмови згадаємо події, які сталися вже під час повномасштабного вторгнення, коли російські військові захопили ЧАЕС та почали окопуватись у рудому лісі , що навколо ЧАЕС.
“В голові не вміщається, що в 21 столітті таке можливе. Це терористи, які не знають меж , не розуміють, що це ядерний об’єкт, це ж умовно не якась там сільськогосподарська пристройка — це об’єкт ядерної інфраструктури. І перш ніж переступити поріг такого об’єкту, треба подумати, чи варто туди йти ”, — додає фахівець.
Тоді, у 1986-му році, він пробув на ліквідації аварії на ЧАЕС 13 днів — до 6 червня. Володимиру Васильовичу на той час було 25 років.
“Я поїхав туди здоровий, а приїхав і одразу був госпіталізований. Близько місяця пробув в лікарні. Ці два тижні наклали свій відбиток на здоров’я — виникла гіпертонічна хвороба і вона є в мене і до теперішнього часу”, — говорить співрозмовник.
В перші місяці після аварії на ЧАЕС люди перебували дуже вражені від руйнувань 4-го енергоблоку ЧАЕС та наслідків, які спричинила ядерна катастрофа. Фахівці різних напрямків діяльності , що прибували на ліквідацію аварії аналізували поточну ситуацію , надавали свої пропозиції з того яким чином її можливо приборкати та як скоріше привести зруйнований реактор в безпечний стан.
“Те, що ми бачили на станції, звичайно вразило. В пам’яті закарбувалось, але ми розуміли, що треба йти ліквідовувати наслідки аварії ”, — говорить лікаідатор.
До аварії він ніколи не був на ЧАЕС, а після того — був двічі. Перший — у 1997 році (були заходи пов’язані з протипожежним захистом станції), а вдруге — у квітні 2016 року на 30 роковину з дня виникнення Чорнобильської катастрофи.
“26 квітня – День пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф та День пам’яті аварії на ЧАЕС, а 14 грудня — день вшанування тих, хто ліквідовував цю аварію. Ми збираємось в цей день. Не всі. Але хто може, той приходить, згадуємо, як тоді працювали, що пережили. Ліквідаторів стає все менше з кожним роком. У 1986 році нас з пожежної охорони Запорізької області було понад 60 фахівців. Загалом, участь у ліквідації аварії на ЧАЕС взяли більше 600 тис. людей”, — розповідає ліквідатор.
Він дивився чимало фільмів про ліквідацію аварії. Говорить, що з чимось згоден, а з чимось — ні. Мовляв, багато художніх вимислів що до подій того часу на ЧАЕС та у м.Прип’ять.
Ті два тижні, які провів на ЧАЕС, насправді є тривалим часом. Адже, за словами ліквідатора, період до 31 липня 1986 року вважається надважливим та особливим.
“Треба було все переосмислити, виробити план заходів і зрозуміти, скільки потрібно людей, техніки та що взагалі робити”, — каже Підгорний.
Він вже тривалий час живе у Запоріжжі та сподіватися, що його рідна ЗАЕС буде деокупована і мирний атом знову буде в безпеці та працюватиме на користь України.
Джерело: 061.ua
Источник: https://www.061.ua/news/3703969/den-vsanuvanna-likvidatoriv-avarii-na-caes-istoria-fahivca-zaporizkoi-aes
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
