Випробування пройшла 28-річна Тетяна з Мелітополя. У полоні дівчина провела 44 дні.
Її історію розповідають на «РІА М», передає «Акцент».
Дівчину окупанти затримали разом із її хлопцем Максимом.У перші дні захоплення Мелітополя російською армією колони військової техніки їхали через Новий Мелітополь, де жили молоді люди. Вони не змогли змиритися з тим, що ворог в українському місті поводиться як вдома. Опиралися, як уміли.
– Спочатку ми каміння з вікна своєї квартири кидали на патрулюючих рашистів. До нас навіть приходили, дзвонили у двері, але ми не відчинили. А потім вирішили вийти на вулицю з прапорцями України та піти до АТБ. Але довго не пройшли. Повз їхав БТР із окупантами. Нас побачили та зупинилися. Ми зрозуміли, що то за нами і забігли до магазину. Жінка продавщиця вийшла і заступилася за нас, – згадує Тетяна.
Оскільки документів при собі у Тетяни та Максима не було, один із російських військових відправив дівчину додому за паспортами. Тетяна схитрила і телефон брати не стала. Там були фото з пересуванням техніки та багато іншої «заборонки» за мірками рашистів.
– Я забрала документи, спустилася, до під’їзду під’їхала велика вантажна військова машина. Мене затягли до кузова. А там уже Максим лежав на підлозі. Мене вони посадили на лавочку. Відвезли до будівлі колишнього паспортного столу (вулиця Івана Алексєєва – авт.). Після того, як оформили, завели в кімнату, де стояв страшний сморід. Там уже було чоловік п’ять, мабуть. Одні чоловіки. У кутку стояло відро накрите ганчіркою, туди всі ходили в туалет. У кімнаті були лише столи, де спали люди. Вночі до нас ще одного чоловіка закинули. Він порушив комендантську годину – вийшов собаку ходити. Так його прямо із собачкою і посадили.Мені пощастило. Коли я просилася в туалет, мене черговий вивів у двір у вбиральню. Мабуть, адекватний попався, – згадує вона.
У Максима під час перевірки телефону знайшли листування зі знайомим із Севастополя. У ній рашисти прочитали багато невтішних відгуків про себе у нецензурних висловлюваннях. За це хлопця побили битою. На ранок Тетяну відпустили. А ось Максим прийшов додому лише за добу.
Здали свої ж зрадники
Пізніше на українських патріотів вийшли представники сил спротиву. Одним патріоти передавала інформацію про пересування військової техніки. На прохання інших розносити українські листівки містом. 22 серпня молоді люди вийшли рано-вранці, щоб розклеїти чергову партію листівок. Вони були присвячені Дню Незалежності України. На жаль, цей похід став останнім. Відпрацювавши приватний сектор, пара попрямувала до центру міста у двори багатоповерхівок. Партію листівок уже розклеїли. У рюкзаку залишалося ще 7-8 штук, коли до них під’їхала поліція.
Певне, комусь захотілося грошей. Хтось згори з балконів побачив і здав нас. Максима поклали на землю, мене теж, його рюкзак одразу перевірили, кайданки одягли, закинули в багажник, сказавши, що «тварина має їздити в багажнику». Мене посадили на сидіння, – згадує Тетяна.
Патріотів доправили до будівлі колишнього шостого відділу поліції на вулиці Чернишевського.Через листування із двоюрідною сестрою Тетяни, яка називала рашистів «тварями», Максима пізніше катували електричним струмом. А ось Тетяну бити не стали.
Мене обшукувала місцева жінка — блондинка зі злегка кучерявим волоссям по плечі. Вона ж відвела мене у внутрішній двір. Там стояла залізна скринька, приблизно 2 метри завдовжки, завширшки та заввишки (морський контейнер, — авт.). Усередині було дві лави та стільчик. Та й води трішки. Пити її було неможливо. Вона моторошно смерділа. Я там просиділа, напевно, години зо дві. То був серпень. Спека, задуха, як у сауні. Метал нагрівається. Я поливала себе смердючою водою і вона просто випаровувалась за дві хвилини, – розповідає про пережите дівчина.
Потім Тетяну відвели до слідчого. Як потім з’ясувалося, то був місцевий зрадник. Перехресний допит тривав шість годин. Після чого повне оповідання дівчата записували на відео. Окрім цього, слідчі наказали дати доступ до «Привату 24». До речі, всі кошти, на подив полоненої, залишилися на карті.
9 днів ув’язнення в морському контейнері
Рідні знайшли Тетяну лише на третій день після затримання та передали продукти, речі. Три доби Тетяну не годували. У туалет доводилося ходити у невелике відерце. Коли воно переповнювалось, дівчина виливала вміст у щілину внизу і сеча розливалася подвір’ям. У сорокаградусну спеку в морському контейнері було нестерпно задушливо.
Коли я попросилася в душ, мені запропонували, щоб я роздяглася і вийшла у двір, а вони були готові поливати мене зі шланга. Але я відмовилася, — згадує Тетяна якісь приниження довелося їй пройти.
За кілька діб у контейнер до полонянки підсадив та порушницю на ім’я Антоніна. Вона виявилася продавщицею магазину «Смачно».
У неї в магазині хотіли конфіскувати алкоголь, а вона почала обурюватися, за це начебто її й забрали. Але вона здалася мені підозрілою з розмов я зрозуміла, що Тоня за росіян і вона постійно намагалася щось випити. А після 12.00 ночі в комендантську годину до нас підселили ще одну дівчину. Вона теж усе цікавилася, за що мене взяли. А потім почала бити у двері та кричати, що в неї болить живіт, її відвезли кудись, – розповідає дівчина.
Їжу, яку приносили полоненим, складно було їсти: борщі та супи являли собою воду з шматочком овочу, що плаває на дні. Тетяна харчувалась тим, що їй передали батьки.
А в неділю дівчину повели на черговий допит. На цей раз із нею розмовляли співробітники ФСБ.
Один був високий, чорні футболки та штани на ньому, весь у татуюваннях. Він та його напарник розмовляли з явно вираженим російським акцентом. Довго допитувалися з ким я працювала і комусь передавала інформацію. Запитували, чи є хтось із рідних чи знайомих моїх із українськими настроями. Звичайно, я сказала, що немає таких. Мені сказали, що я сиджу ще до середи та обіцяли відпустити. Стіни, залиті кров’ю
Але в середу Тетяні наказали підписати документ про те, що вона не має претензій до тих, хто її утримував, одягли на голову мішок, посадили в машину і почали возити містом, заплутуючи сліди. Коли автомобіль їхав бруківкою, дівчина зрозуміла, що її везуть у нижню частину міста.
У слідчому ізоляторі її перевели до одиночної камери. У коридорі весь день голосно грала музика суїцидального характеру, пісні про Донбас, гімн росі. Крім психологічного тиску, окупанти в такий спосіб заглушають крики полонених під час тортур. Стіни в камері-одинаку, де перебувала Тетяна, були залиті кров’ю.
Там, де я спала, коли відсовуєш матрац, біля ліжка вся стіна в крові. Воду приносили у п’ятилітрових баклажках. Окремо п’ятилітрову для того, щоб змивати туалет окремо щоб пити. Раз на три дні мила голову милом, яке мені мама передала, коли я сиділа в контейнері. Після того, як мене перевели, батьки не знали, де я перебуваю. Передач уже не було. Брат ходив містом шукав мене, навіть у морг ходив. Першого дня я отруїлася їх їжею. Було погано, нудило. Мене рвало. Ніхто пігулку не дав.У камері протікав унітаз. 2 дні взагалі не видавали туалетного паперу. Був там один черговий із позивним «Добрим». Ось він іноді по маленькому шматочку видавав папір. Я чула, як до нього зверталися військові – Серьога. Якось я почала стукати у двері і просити туалетний папір. Мені відмовили, тоді я попросила аркуш формату А4. У мене черговий спитав, навіщо. Відповіла: «До туалету піду.» Через 5 хвилин приносить піврулону паперу, – розповідає про побутові тортури Тетяна.
На п’ятий день до дівчини підселили жінку. Її звинувачували у здачі геолокацій. Вона розмовляла українською мовою та російські військові постійно били її по голові. Одного з хлопців, який був у сусідній камері, окупанти змусили вивчити гімн росії, вивели до коридору та наказали голосно співати.
Полонених, за словами Тетяни, змушували писати на аркуші імена всіх знайомих із проукраїнською позицією. Співкамерниця написала імена лише тих, хто вже виїхав за кордон.
– До мене не приходили до 22 вересня. А потім прийшов слідчий, матюком почав обурюватися, сказав: «Я тобі обіцяю. Ти не сьогодні-завтра вийдеш, але за пару-трійку днів». «Пару-трійку днів» у них – це «два-три тижні». Слідчий сказав, щоб я добре одяглася — у нас буде спільне інтерв’ю з моїм хлопцем і що ми розповідатимемо те, що писали на листочках. Вони, мабуть, хотіли порівняти наші свідчення, – розповідає дівчина.
У кімнаті було двоє журналістів з телефонами на штативах, а позаду слідчий, поруч із ним на столі лежав автомат. З вікна було видно Центральний ринок. Так уперше за весь час розлуки відбулася перша зустріч Тетяни та Максима.
До цього хлопця катували струмом, били настільки, що він не міг самостійно піднятися з ліжка.
Ми обидва наголошували на тому, що розклеювали листівки за гроші. Спеціально. Так би я сумніваюся, що нас би відпустили, – каже Тетяна.
Сюжет із полоненими пропагандисти показали на телеканалі «РІА-Новини». Власне так батьки молодих людей і дізналися, де їх утримують. Загалом дівчина провела у камері 44 дні.
«Може, їй кулю в лоба»
Депортували з окупованого Мелітополя Тетяну четвертого жовтня.
Прийшов цей слідчий і запитав: «Чи не хочеш ти ковтнути свого повітря?». Мене вивели, посадили в машину, ми довго їздили містом. Надвір Чернишевського теж заїжджали. Вони там забирали людину, яка мала знімати це все на камеру. Сказали, що дорога буде довгою. І так вийшло, що той мішок, який вони надягли мені на голову, з одного боку трошки просвічувався. І я бачила перший блокпост, другий, поворот, як у село до батьків їхати. Мене довезли до блок-поста, віддали речі, паспорт, телефон лишився в них. А перед тим, як один із них налаштовував камеру, другий сказав: «Може, їй кулю в лоба?» — Згадує дівчина.
Через кілька хвилин Тетяні офіційно під запис на камеру зачитали текст про те, що вона небажана особа, яка заважає уряду Росії і повідомили про видворення з Мелітополя за указом губернатора Є. Балицького.
Далі дівчині наказали йти пішки у бік Запоріжжя. А за 500 метрів біля неї зупинилася машина з Z-кою. У салоні було кілька чи то чеченців, чи то дагестанців. Вони наказали сісти до машини. Тетяна не хотіла, але ті наполягли. Дорогою насміхалися і погрожували, що зґвалтують. Довезли до кафе у Василівці.
Вони не знали, що зі мною робити, кажуть: «Ти посидь поки що у посадці». Я говорю: «Я не піду нікуди». Я ж знаю, що там все заміновано. Тоді вони сказали, щоб я йшла прямо дорогою і нікуди не повертала. І тут я бачу, що 4 машини, що виїжджають на блок-посту, пропустили. Люди боялися мене добирати. Але одному водієві самі ж рашисти наказали взяти мене, – згадує свій шлях до Запоріжжя дівчина. Життя, як у тумані
Тетяну, яка дісталася обласного центру, співробітники СБУ відвезли до «Козака-Палацу». Дівчина згадала, що вона сховала у речах клаптик паперу, де записала номер телефону співкамерниці з Мелітополя, яку депортували раніше. Першу ніч Тетяна провела на орендованій квартирі у жінки, з якою познайомилися у полоні.
Вона дала мені трохи грошей і сказала, як знайти центр «Саме тут». Наступного дня я була у центрі. Там мені надали тимчасове житло у ДК «Металургів», де розміщували переселенців. Та я жила два тижні. Попросила з чужого телефону увійти до «Привату 24», зняла гроші та купила телефон, відновила свій номер, зв’язалася з рідними. Жила, як у тумані. Мені неспокійно було на душі, була агресивність, дратували люди, дратувало абсолютно. Коли я розповідала про пережитого психолога, мені здавалося, вона сама була шокована. Згодом мені волонтери знайшли ще одного психолога.
За два тижні дівчині зателефонувала мама Максима і повідомила, що його депортували. Тетяна викликала таксі, щоб зустріти коханого на ТЦ «Епіцентр».
Два тижні, як у тумані, а от коли його відпустили взагалі туман-туман. Я нічого не розуміла. А потім побачила його — з великими вусами, довгою бородою, схуд увесь. Опам’яталася буквально наступного дня після того, як його депортували. Психологи навіть здивувалися. А потім я зрозуміла, що мені не психолог був потрібен. Мені потрібний був мій чоловік, – ділиться своїми емоціями Тетяна.
Сьогодні Тетяна та Максим живуть у Запоріжжі на орендованій квартирі. Полоненим допомагають продуктовими наборами, засобами гігієни, посудом. Нещодавно Тетяна знайшла роботу. А ось Максим досі відновлюється після тортур. 100 000 гривень, отримані від держави, пішли на її лікування. Під час знущань російські військові зламали хлопцю ребра та пальці на нозі. Він потребує операції. Тим не менш, сім’я молодих патріотів ні про що не шкодують і вірять у перемогу та звільнення рідного Мелітополя. (adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
Підписуйтесь на Акцент в 
Источник: https://akzent.zp.ua/divchina-z-melitopolya-perezhila-44-dni-polonu-i-vidvorennya-okupantami-yiyi-spogadi-foto/
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
