У Запорізькій області внаслідок повномасштабного вторгнення під окупацією рф вже третій рік перебуває 70% територій. Яких змін зазнав інформаційний простір на ТОТ, що робити із колаборантами, а також про так званий «проукраїнський екстремізм» 061 говорив з експерткою Інституту масової інформації Наталією Виговською.
Чи помітили ви, що окупаційний інформаційний простір на ТОТ змінився?
Так. Він став більш системний. Загарбники дійсносприймають захоплені території з точки зору ідеологіїяк Росію. Це абсолютно поширені наративи, які використовуються, скажімо так, на класичних територіях РФ і які запроваджені на окупованих територіях. Тобто, окупована частина нашої області не сприймається як українська в принципі.
Перші два роки повномасштабної війни в окупаційнихмедіа не було тем про війну. Виходило так, що якось вони (російські війська та представники окупаційної влади, — ред.) опинились на українських територіях, щось ніби роблять і щось нібито відновлюють. Окупанти намагалися створити ілюзію того, що відбудовують мирне життя, комусь постійно “допомагають”, але не згадували, чому треба «відбудовувати» і яке саме «життя» вони будують. Проте в локальних пропагандистських медіа, мінімум, останні півроку, вже з’явилися оголошення про набір до армії РФ тощо.
Також спочатку пропагандисти називали окуповані території «новими територіями», потім вони стали «історічєскімі землямі», а зараз — це Новоросія (Запорізька, Херсонська, Харківська області) і Донбас.
Тобто ніяких специфічних технологій вони не використовують?
Стандартні і ті, які дозволяють боротись з так званим «проукраїнським екстремізмом». До речі, я спеціально пошукала і жодного пояснення, що ж таке цей проукраїнський екстремізм, який вони, до речі, «викорінюють серед школярів», не знайшла. Неясно, чи йдеться про те, що я прийшов/прийшла і сказала, що я українець/українка, чи про те, що я хочу говорити українською, або ж маю прапор України, чи сказала“Слава Україні” або це щось. Але точно зрозуміло, що вони послідовно знищують, обезцінюють або привласнюють на всіх рівнях все, що має зв’язок з Україною.
Наприклад?
Візьмемо бренд “Мелітопольська черешня”, який вонивкрали, як і все інше, і зробили своїм. Або українські книжки, які, як розповідав «сенатор від Запорізької області» Рогозін, він власноруч спалював.
Що можемо сказати про їхні медіа?
Я вивчала риторику газет, зокрема «Комсомольскуюправду. Спецвипуск Запорожская область» и «Запорожский вестник». Дуже багато диктатора Путіна в газетах. Якщо він десь виступив, то в локальних випусках газет про це буде 2-3 шпальти мінімум. Удрукованих ЗМІ максимально дивні заголовки, які ніби повернулись з минулого, з “совдепії”: «Ідьом вперед», «Становится все лучше», «Вместе к победе». Газети розраховані на більш старше покоління, як і заголовки-лозунги. І ще у газетах, які вони видають, війни все ще немає.
Для молоді більше працює система соцмереж. Причому, працює потужно. Загалом для зомбування та промивання мізків молоді виділяється величезне фінансування. Це ціла система грантів, мільярди рублів на проєкти для молоді. На ТОТ є такий рух «Югмолодой», наприклад, який отримує гігантські гроші на розвиток.
Якщо раніше більшість проектів була спрямована саме на залучення молоді на якісь розважальні активності,то зараз ставка робиться на проведенні «патріотичних» фестивалів, курсів, лекцій, шкіл. Тобто, до молодіжно-розважального напрямку додалася потужна агресивнаідеологічна робота. Російські окупати не відпускають молодь.
Що стосується окупаційного телебачення, то ми не може оцінити їхню аудиторію і відстежити обсяги контенту, хоча можемо аналізувати сам контент.
Фейки чи маніпуляції: чого більше стало в окупаційному інформпросторі?
Зараз у «класичних» окупаційних медіа на ТОТ більше використовують ідеологічні маніпуляції. Думаю, це пов’язано із зміною їхньої стратегії, про яку я вже згадувала. Судячи з підходів медіа, в їх уявленні «перехід до Росії» на ТОТ вже завершився. Наприклад, днями я аналізувала окупаційне ЗМІ “Новоє.Медіа”. Воно працює на чотири українські окуповані регіони. Скажу відверто, вони намагаються бути професійним з точки зору бізнес-моделі медіа, але це виглядає як якийсь сюр, бо вони цензуровані пропагандою власної країни, а проект фінансують ті, хто війну підтримує і використовує ТОТ і людей на ній просто як функції для власних імперських цілей.
У своїх назвах ЗМІ окупанти часто використовують географічні назви. Це ж не випадково?
Ні. Вони знають, що роблять. Це дуже продумана і дуже дорога стратегія. На кожній окупованій теорії у них є свій умовний медійний центр і, якщо аналізувати їхні медіа, то це чітко видно.
На вашу думку, чи реально після деокупації буде повернути молодь, яку так професійно зомбують вже майже три роки?
Складно сказати. З ТОТ отримується багато суперечливої інформації. З одного боку, більша частина тих, з ким вдається поспілкуватися, говорить, що більшість жителів ненавидить росіян. З іншої, розповідають, що ті, хто підтримує окупантів, дійсно, живуть добре. З третьої, що пропаганда діє, бо ми на вільних територіях не можемо осягнути її масштаби, а окуповані українці живуть у безкінечних потоках цього агресивного пропагандистського шлаку.
Але головне: українці на ТОТ не мають цінності для окупантів. Окупантів не хвилюють проблеми людей. Помилково думати інакше. Навіть ті, які підтримують окупантів і Путіна, не є цінністю. І це треба розуміти. Вони — функції, за рахунок яких російські загарбникипідкорюють землі. Просто когось купують якимись благами, а когось – переслідують і залякують. Ті, хто не підтримує окупантів, — є загрозою і до сих пір переслідуються. Про це, до речі, люблять писати пропагандистські медіа: як вони вчергове «розкрили терористичну мережу» чи видворили жителя області з проукраїнською позицією.
Ми боїмось, що коли деокупація буде, то люди з ТОТ скажуть, що не хочуть повертатись. Ми боїмось, що Росія переможе в боротьбі за українців. Повторюся: окупантам люди як особистості, як цінність не потрібні, на відміну від нас. Тож нам треба багато робити, аби повернути наших людей і нашу землю всупереч усім цим страхам.
Так само вони використовують Балицького, Данильченко, Рогова. Але відмінність в тому, що ці персонажі нам не потрібні.
Коли ми говоримо про повернення людей, то ми не говоримо про тих, хто свідомо пішов на співпрацю з ворогом і руйнує все українське. Вороги мають бути знищені. Крапка.
Якщо ми говоримо про українських журналістів, які пішли на співпрацю, хто став найбільшим розчаруванням?
Таких небагато і це важливо. Якщо говорити про зрадників, то це, наприклад, журналістка з Бердянська Юлія Ваченкова. Вона була однією з перших, хто пішов добровільно на співпрацю з ворогом і це було найнеочікуваніше. Зараз ця жінка — їхня депутатка і кореспондентка в пропагандистському медіа. Але важливий акцент: вона не має керівного статусу в цьому медіа. Всі керівні посади займають росіяни, завезені з Челябінська чи ще звідкись. Є кілька журналістів-колаборантів з Мелітополя. Але всі ці випадки, скоріше, виключення. Хоч і все одно болючі.
У полоні зараз знаходиться чимало українських журналістів. Що робити, аби їх повернути?
Нагадувати всім про те, що українські журналісти в полоні. Ми маємо зробити так, аби ця проблема стала максимально видимою. Бо тоді неможливо буде зробити вигляд, що її не існує або вона не дуже велика. Нам треба постійно нагадувати про полонених журналістів, полонених цивільних, полонених військових. А ще треба продовжувати передавати сигнал на ТОТ, що про людей, які там, не ми їх забули, не кинули, що ми боремося за них, як можемо. Ми усвідомлюємо, як мало нашої інформації доходить на ТОТ, але попри це, маємо робити все можливе і ще трохи більше.
Джерело: 061.ua
