Docudays UA у Запоріжжі як можливість суспільства говорити про те, що хвилює

Цьогорічний Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно Docudays UA охоплює понад сто локацій у селищах та громадах по всій Україні, від Запоріжжя, Харківщини й Херсона до Львова, Ужгорода та Луцька.

Запоріжжя розпочинало фестиваль першим. Була створена можливість побачити 12 документальних стрічок, шість повнометражних, шість – «короткий метр». Десять із них створено митцями із України.

У програмі відбулося понад 30 офлайн-подій. Це кінопокази, правозахисні дискусії, «Жива бібліотека», зустрічі з експертами та героями стрічок, а також події у навчальних закладах та обласних бібліотеках. Учасники мали можливість поспілкуватися з авторами, запрошеними експертами, діячами культури і разом аналізувати проблеми та шукати оптимальні шляхи її вирішення на локальному та державному рівнях.

Покази та дискусії були проведені зокрема в укритті Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки та в кінотеатрі ім. Довженка.

Неможливо охопити в репортажі всі тридцять подій, тому згадаємо декілька з тим, щоб зацікавлені могли звернутися за більш докладною інформацією на сторінки Мандрівний Docudays UA в соцмережах та на сайті.

А також на сторінках «МИГу» та на нашому сайті.

Як почути, зрозуміти, підтримати?

Першим у фестивальній програмі Запоріжжя став фільм «Сліди» Аліси Коваленко та Марисі Нікітюк.

Після перегляду до розмови про підтримку постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною, онлайн долучилася режисерка Аліса Коваленко. Режисерка приєдналася до запорізьких глядачів і глядачок із Нюрнберга. Разом із героїнею фільму Іриною Довгань вона представляє стрічку за кордоном у межах робочого туру Європою.

Режисерка Аліса Коваленко народилася у Запоріжжі

Зустріч дала змогу почути Алісу безпосередньо, поставити запитання та поговорити про історії, які фільм відкриває світові. Обговорення дало поштовх двом правозахисним дискусіям, які провела керівниця ГО «Долоні» Лариса Головко. Перша – «Почути, зрозуміти, підтримати» – про те, як бути поруч із людиною, що пережила насильство, та чому необхідно документувати злочини. Другою стала зустріч у межах проєкту «Жива бібліотека» на тему «Жінки, які діють: історії незламності та активізму», на яку запросили трьох жінок-переселенок та громадських діячок, щоб вони поділилися власними історіями життя.

Крихке мистецтво та виховання внутрішньої сили

Фільм «Блаженні» торкнувся теми, яку роль має мистецтво в часи, коли світ палає війною. Стрічку побачили й в укритті ЗОУНБ, і в кінотеатрі ім. Довженка.

Автор Андрій Лисецький – український режисер і мистецький кінооператор. На екрані показані перші місяці повномасштабної війни, перші руйнування й втрати. Митці, які опинилися перед викликами повномасштабної війни, намагаються створювати красу з уламків металу та кришталевого посуду.

Наше місто відчуває подих війни щодня, тому глядачі відчули зв’язок побаченого на екрані з своїм життям.

“На ранок ніби не знаєш, де брати сили після нічних обстрілів. Та вони знаходяться, і працюєш. Отак і мистецтво – воно вічне. І як би не намагався нищити нас ворог, ми щодня генеруємо щось нове на всеукраїнський і на міжнародний простір. Навіть якщо це інсталяції з розбитого кришталя”, – сказав автор кількох книжок, створених під час війни, Валерій Стойчев.

Експертами в цей день були Валерій Стойчев та Інеса Атаманчук. Сергій Звілінський був зайнятий у цей день. Тому досвідом мистецької роботи під час війни поділився Володимир Гордійченко

В розмові, яку модерувала в ЗОУНБ Лариса Головко, експерти згадували втрачені мрії та можливості: відреставрувати вітраж у Новій Каховці, створити новий – у виставковому просторі Василівки. Мистецтво – потужна, та крихка субстанція. Тому дивом наразі є збережені роботи Катерини Гончаренко, які ілюструють історію Василівського палацового комплексу. Та доля спадку художниці на окупованій території наразі невідома. Тому те, що Катя відчуває нарешті потребу у педагогічній роботі з дітьми, дає надію.

І попри все, що ми наразі переживаємо, найголовніше, що побачив Валерій Стойчев між рядками розмов на екрані, – в цій війні міцніє українська нація.

Згадали ми історика Леоніда Марущака, який разом із командою ГО «Музей відкрито на ремонт» евакуював сотні тисяч історичних артефактів і творів українського мистецтва. Таку ж важливу роботу провів разом із колегами з ГО «Гуляйпільські старожитності» Сергій Звілінський.

Про відкритість світу та бажання повернення

Справжнім рекордсменом у програмі Мандрівного Docudays UA у Запоріжжі став короткометражний фільм «Відкритий світ» Романа Хімея та Яреми Малащука. Стрічку показали на різних локаціях вісім разів.

Цікавість має пояснення. Цю роботу знімали саме в Запоріжжі, а його головний герой – Ярослав Адамов – родом із нашого міста. Він виїхав до Польщі, але знайшов спосіб залишатися на зв’язку з рідним містом за допомогою робота з камерою.

Ярослав уже повернувся додому, в Україну, а його історія отримує продовження поза екраном.

Під час Мандрівного фестивалю Ярослав активно долучався до показів і обговорень «Відкритого світу». Фільм показали зокрема у НУ «Запорізька політехніка», а також у секторі ювенальної пробації Запоріжжя. Відбувся й додатковий показ у Запорізькому міському молодіжному центрі, куди Ярослава запросили на зустріч в межах відкриття виставки «Що таке бути молоддю».

Після перегляду учасники ділилися власними історіями переїзду. Згадали й інтернет: для всіх це частина повсякденного життя, можливість спілкуватися, підтримувати стосунки й не втрачати зв’язок із близькими, навіть коли вони далеко.

Театр як форум для пошуку порозуміння

Актуальним акцентом для здебільшого дорослої авдиторії стала форум-вистава «Квартира» театру «Я тебе чую»: про право на дім, безпеку та підтримку, яку провели в міській бібліотеці Запоріжжя. Захід модерувала Лариса Головко, джокерка та тренерка з прав людини.

В основі вистави – історія Ніни, жінки-ВПО, яка разом із двома доньками змушена орендувати житло в новому для неї місті. У виставі порушуються питання адаптації в новому середовищі, обмеженість простору та постійна невизначеність. Як же знайти баланс між правами власника житла та правом людини на гідні й безпечні умови проживання?

На фоні непорозумінь із власницею житла виникають проблеми з дітьми, які дорослішають та мають не завжди легкі стосунки з мамою.

Після перегляду, під час інтерактивної частини форум-вистави, глядачі виходили на сцену, замінювали героїню і на свій розсуд випробовували різні стратегії поведінки. Особливо активно долучалися жінки, деякі з яких самі мають досвід вимушеного переселення. Вони пропонували варіанти дій, програвали складні ситуації та разом з акторками й іншими учасниками аналізували можливі наслідки кожного рішення.

Це дало змогу бачити історію з різних перспектив. Учасники й учасниці говорили про відповідальність держави за створення умов для гідного життя переселенців, доступність житла, необхідність робочих місць і якісного соціального супроводу. Адже люди, які втратили дім, майно й звичне оточення, часто перебувають у стані сильного потрясіння та не можуть впоратися з численними проблемами.

Важливою стала тема підтримки з боку місцевих жителів. Відчуття безпеки та приналежності формується не лише завдяки житлу, а й через людські стосунки, готовність почути, допомогти та не залишити людину наодинці з труднощами.

“Це важлива та непроста тема на сьогодні. Дякуємо акторам і глядачам, що їм відгукується та не байдуже!” – написала завідувачка бібліотеки, яка приймала захід, Ірина Пешнограєва.

Шукати нормальне життя

Документальна стрічка Миколи Носка «Нормальне життя» – це історія багатодітної матері, яка разом із дітьми тікає окупованої росіянами Херсонщини. Опинившись у безпеці, вона намагається втримати велику родину разом і побудувати нове життя на уламках колишнього. Фільм досліджує, як війна руйнує звичний уклад та як людина намагається віднайти власну орієнтацію та «нормальність» в умовах повної невизначеності й травми вимушеного переміщення.

Стрічку побачили зокрема старшокласники Запорізької гімназії №8. Після онлайн-показу учні разом із експерткою Наталією Богомоловою розмірковували про силу материнської любові, труднощі відновлення життя після вимушеного переїзду та пошук безпеки й стабільності для дітей після пережитого в російській окупації.

Говорити з молоддю про права людини

“Чи завжди більшість має рацію?”

“Чому права людини стосуються кожного з нас?”

“Що стоїть за словами «людська гідність»?”

Шукати відповіді на ці запитання збиралися студенти-першокурсники ВСП «Запорізький металургійний фаховий коледж ЗНУ», які долучилися до тренінгу «Вступний курс з прав людини» в межах Мандрівного Docudays UA.

Під час тренінгу студенти досліджували п’ять характеристик прав людини: дуалістичність, вертикальність, договірний характер, обмеженість і крихкість. Говорили про взаємини людини й держави, про межі допустимих обмежень прав і про те, чому права, які здаються нам очевидними, потребують захисту.

Важливою частиною зустрічі стала розмова про людську гідність – цінність, яку має кожна людина. Саме ця ідея лежить в основі першої статті Загальної декларації прав людини: усі люди народжуються вільними й рівними у своїй гідності та правах.

***

Фестивальна програма у Запоріжжі тривала до 23 жовтня. Вхід на всі покази й події був вільний та давав можливості долучатися до обговорення нагальних та гострих питань сьогодення.

Підготувала Інеса АТАМАНЧУК, фото ЗОУНБ, Ірини ПЕШНОГРАЄВОЇ, Миколи БАРИШЕВА та зі сторінки Мандрівного Docudays UA

 

 

scroll to top