Доносити інформацію до мешканців окупованих територій попри залякування та полон: історія мелітопольських журналістів

Сьогодні, 6 червня, в Україні відзначають День журналіста. 

Станом на кінець травня 2024 року окупанти вбили в Україні щонайменше 91 медійника від початку вторгнення, включно з випадками загибелі іноземних репортерів. Такі дані надає Національна спілка журналістів України (НСЖУ) у співпраці з Міжнародною федерацією журналістів. Крім того, 29 цивільних журналістів перебувають в російському полоні. Також в полоні ворог утримує чотирьох медійників, які служили в лавах Збройних сил України.

Редакція 061 поспілкувалась із журналісткою, яка до повномасштабного вторгнення жила та працювала в Мелітополі. Знає, що таке, коли ворог викрадає та тримає в застінках близьких людей та колег. 

Персональні дані нашої співрозмовниці ми не розголошуємо з міркувань безпеки. 

Про особливості роботи медійників, що працюють з контентом на ТОТ

Про редакцію, яка релокувалася з тимчасово окупованого Мелітополя до Запоріжжя, вона хотіла б розповісти багато. Але сувора реальність не дозволяє. 

“Я можу сказати, що у нас працюють віддані Україні журналісти, які борються з фейками, які дуже важко працюють”, — говорить співрозмовниця. 

Вона додає, що майже всі журналісти працюють без відпустки, а в декого — навіть вихідних немає.

“По-друге, — журналісти, що пишуть про окуповані території постійно знаходяться у стані стресу через специфіку контенту. Кожного дня когось затримують, плюс ми змушені писати про людей, яких колись знали, а вони стають зрадниками. Крім того, працюємо з дуже чутливими темами, такими як інтерв’ю з військовими, з полоненими, які пережили полон. Це дуже боляче. Морально працювати з таким контентом дуже важко. Чого лише вартує відслідковування всіх цих рашистських помийок, яких розвилось дуже багато. І вони насправді вибудували цілу систему, можна сказати так, що вони (окупаційна влада) прийшли вже зі своєю системою Телеграм-каналів, медіа, ботів. Певні канали у них були у “сплячому” режимі до повномасштабного вторгнення, а потім вони поступово їх всіх вводили в роботу. Вони дуже ретельно готувалися. Не лише зброю готували, але інформаційно готувалися. Вони просто зомбують людей. І коли ти читаєш цей контент, тобі вже неприємно це все споживати. Але це частина нашої повсякденної роботи. Мені навіть дехто казав із моїх знайомих, як взагалі це можна витримувати. Мовляв, один раз почув, що вони там несуть, або які пісні співають, або побачив, як діти ті марширують переодягнені в форму росгвардії і так далі — це ж просто винос мозку. Я розумію, що з часом розвивається якась деформація. Бо нормальна людина це не може і не має це сприймати. А в тебе повинен якийсь імунітет виробитися до того, щоб ти міг і жити, і працювати”, — говорить журналістка. 

Про початок повномасштабної війни

Співрозмовниця розповідає, що за три-чотири місяці до початку вторгнення ворог знищив сторінку в Інстаграм одного з найбільших місцевих видань, де було 35 тисяч підписників. Потім почали атакувати сайт. 24 лютого 2022 року в місті були відключення інтернету, не працював мобільний зв’язок. 

“Ворог захопив всі телеканали, газети не друкувалися. Лише сайти надавали інформацію”, — згадує. 

Про мелітопольських журналістів, які знаходяться в полоні

“Мені відомо, що минулого року, у квітні, росіяни затримали члена Національної спілки журналістів України Ірину Левченко.

Вона не працювала на той момент журналістом, бо вона і хворіла, і була вже на пенсії. Тим не менш, її разом з чоловіком на вулиці затримали. Були свідки, які бачили, які її затримували. З тих пір, ніхто не знає, де її тримають і в чому звинувачують. Тому що людина ж навіть на той час не займалася вже журналістською діяльністю. 20 серпня 2023 року затримали адміністратора мелітопольського Телеграм-каналу Георгія Левченка. І, як потім уже стало відомо, затримали журналістку Анастасію Глуховську, яка працювала журналістом на сайті Ріа-Мелітополь до повномасштабного вторгнення. На зараз є лише офіційна інформація про те, що Георгія Левченко, дійсно затриманий і його звинувачують за частиною 2 статті 205.2 УК РФ (Публічні заклики до здійснення терористичної діяльності, публічне виправдання тероризму чи пропаганда тероризму). Зараз його утримують у спеціалізованому закладі на території РФ, де саме — невідомо.

Що стосується Анастасії, то в офіційних відповідях її родичам, силові структури РФ вказують, що таку навіть не затримували ніде. Хоча вони в своїх Телеграм-каналах та пабліках показали відео їх (Анастасії та Георгія) затримання, показали, як кайданки їм надягають, але де їх тримають невідомо”, — розповідає про колег співрозмовниця. 

Про колег зрадників 

“Спочатку дуже гостро сприймаєш інформацію і зрадників просто ненавидиш, а зараз… їх просто для мене немає. Ненависть переросла в байдужість, вони як люди не існують”, — зізнається.  

Про релоковані ЗМІ 

Релоковані ЗМІ втратили все. Треба наново збирати команду, створювати робоче місце, шукати зарплату. Більшість ЗМІ зараз виживають лише завдяки допомозі донорів (пишуть гранти). 

“Але вони короткострокові і ти не знаєш, що буде завтра. Шкода, що немає з боку держави підтримки ЗМІ, які доносять інформацію до людей з ТОТ”, — говорить журналістка. 

Вона додає, що на початку великої війни, вдома, в Мелітополі, під час обстрілів думала про те, що у людям треба як можна швидше розповісти про обстріли. 

“Потім я дуже хотіла розказати, що нас (місто) треба визволяти, бо ми боремося. Я дуже хотіла, щоб Мелітополь звільнили. Зараз розумію, що людей на ТОТ треба підтримувати і морально, і інформаційно. Люди отримують інформацію здебільшого з Телеграму та Вайберу. На сайти аби заходити треба підбирати VPN. Більше того, українські сайти на ТОТ заборонені, але нас читають. Ми це знаємо. Читають не лише місцеві люди, а й самі окупанти, і колаборанти. Вони навіть передають нам “вітання” в своїх інтерв’ю, колись пропонували нам здатися в полон, потім обіцяли роботу із високою зарплатнею”, — згадує колежанка. 

Про мрію мелітопольського журналіста 

“Аби закінчилась війна і звільнили Мелітополь. Ми думали про це, сперечались. В перші два роки аж занадто багато думали, а зараз просто хочемо аби місто звільнили. Не знаю чи будемо ми там жити, але працювати будемо. У нас дуже великий “архів”, ми зібрали дуже велику базу і будемо дуже уважно стежити за тим, якІ люди будуть приходити до влади після деокупації”, — додала журналістка. 

Джерело: 061.ua

Источник: https://www.061.ua/news/3787375/donositi-informaciu-do-meskanciv-okupovanih-teritorij-popri-zalakuvanna-ta-polon-istoria-melitopolskih-zurnalistiv

Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook

Share this post

нет
scroll to top