У 1945–1946 роках Захід ще жив ілюзіями щодо «союзника Сталіна». Ліві ідеї були дуже популярні серед західної творчої інтелігенції. Громадськість демократичного світу не захотіла сприйняти та повірити жахливій правді Роберта Конквеста про страшний голодомор в Україні перед Другою світовою війною. Що вже тоді казати про якесь антиутопічне пророцтво одразу по її завершенню!
Орвелл заледве знайшов маленьке видавництво в Англії, яке погодилося надрукувати його сатиру. Книжка випадково потрапила до рук Ігоря Шевченка – 24-річного українського вченого, який жив у таборі для переміщених осіб (DP) у Мюнхені.
Він був сином лідерів націоналістичного руху проти більшовиків, який з раннього віку виявляв любов до мов та класики. Ігор жив у вигнанні в Мюнхені з дружиною та тещею (його тестем був великий український поет Михайло Драй-Хмара). Щоб утримувати свою сім’ю, Шевченко складав кишенькові словники з тисячі українських та англійських слів і розповсюджував їх по таборах для переміщених осіб у Мюнхені та його околицях.
Ігор захопився перекладати повість ночами та написав Орвеллу: “Наші люди читали вашу книжку і дивувалися, невже на Заході хоч хтось розуміє правду про Радянський Союз?”…
(додам, що Євген Замятин розібрався в сенсах будівництва нового авторитарного світу у 1920-му, в романі «МИ», – І.А.)
Чому Animal Farm – «Колгосп тварин» була для українців питанням життя і смерті?
“Контекст того часу був жорстоким. Західні союзники, не розуміючи суті тоталітаризму, масово повертали біженців до СРСР, де на них чекали розстріли або ГУЛАГ. Символом цього жаху стали події у серпні 1945 року в Кемптоні (Німеччина). Тоді американські та британські солдати увірвалися до місцевої церкви, де сховалися українські біженці, і почали силою витягувати людей для депортації. Налякані люди чинили шалений опір, а десятки українців просто з верхніх ярусів храму стрибали на смерть, аби лише не повертатися до Сталіна. Цей шокуючий випадок змусив генерала Ейзенхауера зупинити примусову репатріацію в американській зоні.
Саме в цій атмосфері запеклої боротьби за виживання з’являється український «Колгосп тварин». Лист Шевченка став для Орвелла ковтком повітря. Письменник не лише дав безкоштовний дозвіл на друк українського видання, але й сам профінансував частину накладу та написав до нього легендарну передмову.
…Шевченко свідомо назвав книгу «Колгосп тварин» (а не просто «Ферма»), аби назва б’ючо цілила прямо в радянську реальність.
…Книга була настільки небезпечною, що американська поліція на вимогу радянської влади перехопила вантажівку з накладом. Близько 1500–5000 примірників конфіскували та знищили як «пропаганду». …Вціліли лише 2000 примірників, які українці ховали у речах і читали в таборах як маніфест свободи. Книги навіть використовували для навчання дітей у табірних школах!
Для українців, які вижили під час Голодомору та війни, Орвелл став голосом правди у світі, що осліп.
Сьогодні ці дивом уцілілі примірники першого видання – рідкісна бібліографічна перлина. Один із таких історичних примірників табірного видання 1947 року дбайливо зберігається у Британській бібліотеці в Лондоні, яка має одну з найповніших колекцій українських книг у світі.
Мине зовсім небагато часу і світ знову поділиться на демократичне суспільство та тоталітарну тиранію.
Проте сталинський совєтський союз вже встигне до того часу отримати всі дипломатичні та економічні преференції як країна-переможниця у складі коаліції демократичних сил.
Замість того, аби бути засудженою разом з нацистським режимом Німеччини під час Нюрнберзького трибуналу”.
***
…У полоні ми також використовували книгу Орвелла у якості підручника. Щоправда, іншу, «1984», – розповідає Генадій Кравченко.
“Але це ж все-таки алегорія”, – якось сказав Фаст у штрафному ізоляторі Оленівської колонії.
“Ось дивись””, – відповів я йому вказуючи рукою на наш металевий стіл, на якому порожня сірникова коробка пензенської фабрики «Побєда» лежала на якійсь пропагандистській газеті (яку нам видали разом з промовою путіна) з рекламою дешманського лоукостера «Побєда» із зображенням літака. На його борту було зображено два гасла: “На Берлін!” та “Надо брать!”