Радянська система в агонії до останнього чіплялась за червоне
У кінці 1980-х років горбачовська відлига ледь послабила клапан до радянської системи, як його тут же зірвало і демократизацію вже було не спинити.
Монополія КПРС зично тріщала по швах. Україна зарясніла демократичними організаціями — Товариство української мови імені Тараса Шевченка, Народний Рух України, Українська Гельсінська спілка, «Меморіал»… Їх об‘єднували синьо-жовті кольори національного прапора, котрий був тоді під драконівською забороною.
Як же у Запоріжжі на початках піднімали синьо-жовтий прапор, хто це зробив і що їм за це було, розказує ветеран національно-визвольного руху Костянтин Лямцев. Пан Костянтин — співзасновник запорізької «Просвіти», перший голова Запорізького міського осередку Народного Руху України. «Рухівець», до слова, тоді у ще радянській Україні звучало мало не як «бандерівець», а Костянтин Лямцев у Запоріжжі був одним з головних рухівців.
Отже, згадує Костянтин Лямцев.
— 1989 року у Запоріжжі створюється філія Української Гельсінської Спілки. 22 липня того року на площу Фестивальну (тоді ще Жовтневу) вийшли Сергій Айбабін, Володимир Шовкун, Олександр Попов, Володимир Василів. Вони підняли синьо-жовтий прапор. Так цей день став історичним — у новітній час вперше у Запоріжжі піднесли стяг національних кольорів.
Активісти постояли на площі, сигналізуючи таким чином, що в області створена філія антикомуністичної УГС.
Тим часом в УРСР розгортався Народний Рух України за перебудову. В областях йшло обговорення його статуту. У Запоріжжі створили організаційну групу — предтечу місцевого осередку Руху. Очолив цю команду журналіст Юрій Василенко. Він звернувся до міськвиконкому із заявою про мітинг з обговорення програми Руху і створення підрозділу Руху у Запоріжжі.
Та за чотири дні до мітингу влада відмовила у його проведенні. Але інформація про зібрання уже пішла в народ, і 5 серпня 1989 року на площу біля «Райдуги» прийшли кілька тисяч людей.
Серед них були і хлопці з синьо-жовтими прапорами — Максим Остапенко і Дмитро Кабалія. Полотнища приніс і дав їм Володимир Шовкун, сказавши: у випадку чого «мене загребуть», а вам нічого не буде — ви ж неповнолітні.
Ще один неповнолітній — Сергій Власов — сам приніс на мітинг прапор.
Сергій Айбабін вчинив досить дотепно — як поважний науковець прийшов з професійним чохлом, у який поклав прапор. На мітингу прапор оприлюднив, у натовпі до Айбабіна міліція не могла добратися, тому його не «загребли».
А от Остапенку припаяли 50 рублів штрафу, бо усього за день до мітингу Максиму виповнилося 18 років і, таким чином, напередодні він досяг віку кримінальної відповідальності (після мітингу була порушена кримінальна справа).
А у Кабалії і Власова тягали батьків.
Юрія Василенка оштрафували на 100 рублів, а Леонід Глезін з такою ненавистю до комунізму виступив на мітингу і в суді, що йому постановили штраф цілих 300 рублів (середньомісячна зарплпта в Україні тоді складала близько 217 крб. — iz)
А газети дружно написали, що біля «Райдуги» націоналісти зібралися.
Ще через рік, 5 серпня 1990-го, над Запоріжжям здійнялося уже десятки тисяч синьо-жовтих прапорів! Це до міста на 500-ліття запорозького козацтва приїхали мало не пів мільйона українців. Їхня хода пролягла з Хортиці через Правий берег до «Райдуги». Море людей, море прапорів (про цю знакову подію докладно читайте тут ). Після цього вже не було проблеми агітувати за український стяг.
Я тоді ніс прапор, який подарували галичани. Я був з цим прапором і під Верховною Радою, коли проголошувався Акт про Незалежність України.
5 серпня 1990 року. 500-ліття запорозького козацтва. Хода, що потрясла Запоріжжя. Попереду — Костянтин Лямцев (з прапором, у білій сорочці)
20 років по тому. День Незалежності 24 серпня 2010 року. Костянтин Лямцев знову з прапором, знову попереду
І ще така історія.
Коли у Києві 24 липня 1990 року над міськрадою здійняли національний прапор, я звернувся до запорізької влади, аби те саме зробили і в нас. Але голова міської ради Віктор Панкратов відмовив. Хоча ми і підготували положення про національний прапор, взявши такий документ з Івано-Франківська і підлаштувавши під нас.
У вересні 1991 року я — тоді депутат обласної ради — прийшов до голови облради Володимира Дем‘янова з наполяганням: треба піднімати прапор.
Він розумів це і дав команду пошити прапор, а слюсарям — підготувати технічно можливість його підняття над обласною радою.
Ми теж пошили прапор. На 27 вересня була призначена сесія обласної ради. З Дем‘яновим домовилися, що він внесе питання підняття національного прапора до порядку денного.
26 вересня, як завжди напередодні сесії, роздали матеріали до неї. Дивлюся, а цього питання у порядку денному немає.
На нараді приймаємо порядок денний. Піднявся ґвалт. Особливо обурювався майбутній Герой України Богуслаєв: «Никогда в Запорожье не будет бандеровского флага».
Я зв‘язався з рухівцями. Прийшли душ триста і принесли два прапори. Отець Миколай з Української Автокефальної церкви висвятив обидва.
Почалася сесія. У порядку денному питання про прапор немає.
— Чому? — запитую Дем‘янова.
— Вони мене скинуть.
— Якщо не внесете до порядку денного, буде скандал. Зараз я вийду на вулицю і скажу людям: у випадку, коли питання про прапор не розглядатиметься, хай вносять прапор до сесійної зали і накривають ним стіл президії.
Так і зробив.
До перерви це питання, все ж, не внесли до порядку денного. Я вийшов до людей і заперечливо похитав головою, що означало «ні».
Активісти зі скандуванням «Прапор — на раду!» увійшли до сесійної зали, накрили стіл президії.
Я пішов до кабінету Дем‘янова. Тут поперед мене забігає керуючий справами Рибалко: «Занесли прапор і поклали на стіл президії!».
Дем‘янов до мене:
— Винеси.
— Не винесу. Завтра він стане державним прапором. Ти не візьмеш на себе ганьбу, міліції воно не треба. Єдиний вихід — піднімати прапор.
— Вони мене скинуть.
— Вали все на мене. Кажи, що це Лямцев усе зробив.
— Піднімайте, — це вже до Рибалка.
Зі співом «Ще не вмерла Україна» прапороносці пішли нагору. Прапор підняли замість червоного.
Надворі люди чекали цієї хвилюючої миті, а коли вона настала, прапор почали піднімати, ми усі заспівали «Ще не вмерла Україна».
Так закінчилася епопея з утвердженням у Запоріжжі синьо-жовтого прапора, який згодом став державним і за який ми боролися.
Автор: Володимир Фризько
Фото: Олександр Прилепа, архів Костянтина Лямцева, архів «Індустріалки»
Читайте також: Жест патриотизма: 10 фото, где запорожцы надели вышиванку при СССР
Сообщение Два кольори: перший рухівець розповів, як у Запоріжжі виборювали синьо-жовтий прапор появились сначала на Индустриалка — новости Запорожья.
Источник: http://iz.com.ua/zaporoje/pershiy-ruhivets-rozpoviv-yak-u-zaporizhzhi-viboryuvali-sino-zhovtiy-prapor
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
