Сергій Скотаренко та Володимир Антонов – захисники із Запорізької області, які провели у російському полоні понад три та чотири роки. Обидва повернулися в Україну у 2026 році.
Їхні рідні увесь цей час не припиняли пошуків близьких.
Розповідаємо історії Сергія та Володимира – і про те, що варто робити родинам, чиї рідні зникли безвісти.
На Запоріжжі тисячі родин чекають на звістку про зниклих
Проблема зниклих безвісти особливо гостра для прифронтової Запорізької області.
Точну кількість саме військовослужбовців із Запоріжжя та області, які нині мають статус зниклих безвісти, у відкритих офіційних джерелах не оприлюднюють.
Водночас масштаби проблеми можна оцінити за даними правоохоронців.
Як повідомляв МИГ, наприкінці грудня 2023 року у Запоріжжі розпочав свою роботу перший в Україні Центр з розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. На той час близько 2000 громадян мали статус безвісти зниклих під час бойових дій та на ТОТ.
У червні 2024 року повідомлялося, що з 24 лютого 2022 року на території Запорізької області за особливих обставин зникли 3148 людей (військових і цивільних).
У жовтні 2024 року Центр з розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин повідомляв про встановлення долі 617 людей. Місцезнаходження 257 громадян вдалося встановити, серед них 129 людей перебували в полоні. Ще у 360 випадках було підтверджено загибель.
А з січня по квітень 2026 року фахівці Центру опрацювали понад 400 звернень. Правоохоронцям вдалося з’ясувати долю 217 людей – частину знайдено живими, інші – повернулися з полону. Також було проведено ідентифікацію загиблих за результатами ДНК-досліджень.
Це не просто цифри, це історії родин, які місяцями, роками живуть в очікуванні хоч якої звістки про долю рідної людини.
Історія Сергія: три роки і 21 день очікування
У Широківській громаді є «Дерево надії», на ньому нині майорять 64 чорно-сині стрічки: на кожній із них – ім’я людини, яка вважається зниклою безвісти за особливих обставин або перебуває у полоні.
Серед них донедавна була й стрічка з іменем 52-річного Сергія Скотаренка. Її свого часу пов’язала дружина військового Ія Рашевська.
Тепер подружжя зняло стрічку з дерева. Сергій, якого довгий час вважали зниклим безвісти, повернувся додому після понад трьох років російського полону та двох місяців реабілітації.
До початку повномасштабної війни він працював будівельником в Об’єднаних Арабських Еміратах. Після 24 лютого 2022 року повернувся в Україну та добровільно долучився до Сил оборони. Володимир став військовослужбовцем 53-ї окремої механізованої бригади.
Під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку підрозділ Сергія опинився в оточенні. Зв’язок із військовим зник…
Для його дружини почалися роки пошуків і очікування.
Ія переглядала групи, присвячені військовополоненим, російські канали, фотографії людей, яких утримували в неволі.
Одного дня від побратима Сергія, який повернувся з полону, вона дізналася, що її чоловік живий.
Більше того, військовому вдалося передати записку. Ія впізнала почерк.
Згодом вона дізналася, що Сергія утримують на території Чечні.
Паралельно родина домагалася офіційного підтвердження його статусу військовополоненого, адже спочатку він вважався зниклим безвісти.
Увесь цей час Ія шукала інформацію, спілкувалася з іншими родинами військовополонених і зниклих безвісти, брала участь у заходах та акціях, спілкувалася з державними структурами.
І водночас щодня ходила на роботу, виховувала дітей, жила далі. Ця багаторічна невизначеність закінчилася 24 квітня 2026 року, коли Сергія повернули з російського полону.
Два роки у підвалі та 55 кілограмів ваги: що пережив захисник у неволі
Із полону Сергій повернувся з туберкульозом і з вагою 55 кг (замість 70-ти довоєнних). Реабілітація тривала у Києві близько двох місяців.
Він розповідає, що з побратимами вночі потрапив у засідку. Відбивалися, доки не закінчилися патрони. Після цього їх захопили в полон так звані ДНРівці.
– Під час допиту до нас застосовували різні методи… Я думав, що нас поховають десь у шахтах, де ніхто ніколи не знайде. Врятувало лише те, що менш ніж за добу мене “продали” чеченцям, – згадує чоловік.
У Чечні полонених два роки таємно тримали у підвалі.
– Спочатку нас навіть у туалет виводили в темну пору доби, щоб ніхто не бачив та не чув про нас. Була така секретність, – каже Сергій
А потім вони стали безкоштовною робочою силою: наших чоловіків залучали до будівництва багатоповерхівок і приватних будинків.
Обмінювати полонених на російських військових не хотіли. Казали: “Ми будемо міняти лише на своїх. На обмін підете лише тоді, коли будуть чеченці”.
До речі, місцеві жителі українським військовополоненим співчували та приносили продукти, одяг та інші речі. Вони казали: “Хлопці, тримайтеся. Ви в будь-якому разі повернетеся додому”.
Полоненим українцям весь час говорили, що чеченці беруть участь у перемовинах, але додому їх не повертали.
– Того дня нам теж повідомили, що буде обмін. Ми думали, що вони вчергове похвалилися, що беруть участь в перемовинах. А потім побачили, що приїхало керівництво та привезли нам речі… Коли сіли в літак, були думки, що нас перевозять в інше місце. Та чеченці сказали: “Хлопці, ви їдете додому”. Ми не вірили до останнього – аж поки не перетнули український кордон, – згадує Сергій.
У полоні наші захисники трималися, бо не давали один одному сумувати – підтримували анекдотами, різними приколами. Але у кожного різний ступінь стійкості…
– Найбільше мене підтримувала думка про дім, що мене там чекає дружина та діти, тому треба вижити та повернутися, – каже Сергій Скотаренко.
Володимир офіційно вважався загиблим з 2022 року…
Ще одна щаслива історія повернення українського захисника сталася у Вільнянській громаді. До рідної Новогупалівки повернувся Володимир Антонов, 2000 року народження, який чотири роки перебував у російському полоні.
Він – морський піхотинець, захисник Маріуполя та оборонець металургійного комбінату імені Ілліча. Навесні 2022 року разом із побратимами мужньо тримав оборону міста, а згодом потрапив у полон.
Чотири роки його родина та земляки чекали на звістку і сподівалися, що Володимир повернеться додому живим. І це сталося 11 квітня 2026 року під час чергового обміну полоненими.
Після звільнення та лікування захисник нарешті приїхав до Новогупалівки. Привітати Володимира прийшли земляки, діти, друзі та знайомі.
Вже вдома чоловік перевірив інформацію про себе в інтернеті й дізнався, що офіційно вважався загиблим ще з 2022 року.
Але, попри оголошену “смерть” та чотири роки надважких умов російських тюрем, Володимир таки повернувся до своєї родини та рідної громади.
Історії Сергія Скотаренка та Володимира Антонова показують: навіть після років невідомості захисники повертаються додому.
Для родин, які чекають на звістку про своїх зниклих безвісти рідних, це ще одна причина не припиняти пошуки, підтримувати зв’язок із правоохоронцями та державними структурами й користуватися всіма доступними можливостями, які можуть допомогти встановити долю зниклої людини.
Рідна людина зникла безвісти – що робити
Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими та проєкт dovidka.info Центру стратегічних комунікацій розробили покроковий алгоритм дій.
Дочекайтеся офіційного сповіщення
На бойових завданнях військові користуються лише раціями, тому тиша може тривати тижнями.
Офіційний пошук починається тільки після сповіщення від ТЦК. Якщо його немає, а зв’язку довго не було – зверніться до військової частини та ТЦК за місцем призову.
Зверніться до поліції та здайте ДНК
Після сповіщення подайте заяву до найближчого відділення поліції за місцем проживання.
Отримайте витяг з ЄРДР (справу мають відкрити за 24 години) та зафіксуйте контакти слідчого.
Безоплатно здайте ДНК.
Зареєструйтеся в Координаційному штабі
Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими має окрему дорожню карту для родин військовослужбовців, де зібрані алгоритми дій у разі зникнення, полону або загибелі військового. Детальніше.
Зареєструйтесь в Особистому кабінеті інформаційної системи Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.
За посиланням – покрокова відеоінструкція, як це зробити.
Внесіть усі відомі дані; надайте слідчому максимум інформації для ідентифікації: особливі прикмети (тату, шрами), стоматологічні відомості, відбитки пальців.
Родині також важливо регулярно оновлювати інформацію в Особистому кабінеті. Дані, які надходять від близьких, використовують для перевірки інформації, пошуку та встановлення місця перебування людей.
Повний алгоритм дій за посиланням
Чого не варто робити рідним
У МВС попереджають: шахраї можуть використовувати відчай родин і пропонувати за гроші «інформацію», «включення до обміну» або «сприяння у звільненні».
Важливо! Не сплачуйте незнайомцям за обіцянки знайти військового, підтвердити його місцезнаходження або посприяти обміну.
Жодні приватні посередники не мають повноважень прискорити обмін чи офіційний пошук
Також не варто публікувати у соцмережах персональні дані військового, інформацію про його підрозділ, місце зникнення або інші деталі, які можуть зашкодити пошуку чи самому захиснику.
Яку допомогу можуть отримати родини зниклих безвісти
Зникнення безвісти не позбавляє сім’ю захисника права на державну підтримку.
Зокрема, за військовослужбовцем, який зник безвісти, за визначених законом умов зберігається грошове забезпечення. Виплати можуть отримувати визначені члени його сім’ї – зокрема дружина або чоловік, діти чи батьки залежно від конкретних обставин.
Для цього необхідно звернутися з заявою на ім’я командира військової частини через ТЦК та СП.
Окремі непрацездатні члени сім’ї особи, якій надано статус зниклої безвісти за особливих обставин, можуть мати право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника.
З 1 березня 2026 року держава також збільшила мінімальні гарантовані розміри відповідних пенсійних виплат для родин захисників. Для одного непрацездатного члена сім’ї або однієї дитини встановлено рівень не менше 12 810 гривень, а якщо виплата призначена двом і більше членам сім’ї – не менше 10 020 гривень на кожного у відповідних випадках.
У Запоріжжі діють і місцеві програми підтримки. Зокрема, для батьків та членів сімей військовослужбовців, які загинули або зникли безвісти під час служби та зареєстровані у Запоріжжі, передбачена щорічна адресна матеріальна допомога у розмірі 12 тисяч гривень.
Але для близьких зникнення людини – це не просто відсутність інформації. Це життя у стані постійної невизначеності.
Родина не знає, чи живий військовий, чи перебуває у полоні, де саме його утримують і коли він може повернутися.
У такій ситуації близьким потрібні не лише новини про пошук, а й конкретна допомога та відповіді на юридичні й практичні запитання.
Саме тому в Запоріжжі регулярно проводять зустрічі родин зниклих безвісти та полонених із представниками державних структур. На таких зустрічах близькі можуть отримати роз’яснення щодо пошуку, оформлення документів та інших питань, які виникають упродовж тривалого очікування.
Окремо родини можуть звертатися по правничу допомогу – Координаційний штаб має громадські приймальні та консультаційні центри для сімей зниклих безвісти та полонених.
Важливою частиною допомоги для родин зниклих безвісти є психологічна підтримка. Роки очікування без чіткої відповіді про долю близької людини виснажують, рідні змушені одночасно жити між надією та страхом.
Фахівці називають такий стан невизначеною втратою. Він може тривати місяцями й роками, тому психологічна допомога потрібна не лише в перші дні після зникнення людини, а й упродовж усього періоду пошуку.
Координаційний штаб надає родинам безкоштовну психологічну допомогу – індивідуальні консультації, групи підтримки, онлайн та офлайн зустрічі.
Також працює телефонна лінія психологічної підтримки за номером 0 800 300 529 – після з’єднання потрібно обрати цифру 3.
Лінія працює з понеділка по п’ятницю – з 10:00 до 20:00.
Фото – Широківська та Вільнянська громади, особистий архів Ії Рашевської
* За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією
Сообщение Двоє захисників із Запоріжжя повернулися після кількох років полону: і це дає надію тим, хто шукає своїх появились сначала на Газета МИГ.