На тимчасово окупованій частині Запорізької області Росія воює не лише зброєю. Там щодня працює інша машина – інформаційна. Вона не вибухає, але поступово змінює слова, пам’ять, страхи й уявлення людей про реальність.
Окупаційні медіа, Telegram-канали, газети, шкільні заходи, псевдоісторичні лекції та заяви так званої влади створюють для мешканців ТОТ окремий світ. У ньому Росія нібито “відновлює”, Україна нібито “покинула”, спротив нібито “безглуздий”, а все українське подається як небезпечне або чуже.
Перша теза: “Україна вас залишила”
Один із головних меседжів російської пропаганди на окупованих територіях – переконати людей, що Україна про них забула. Цей наратив особливо активно просувають у селах і невеликих громадах, де доступ до українських джерел інформації обмежений або небезпечний.
Людині нав’язують просту, але отруйну думку: якщо поруч немає української влади, значить, її більше не існує. Якщо немає українського телебачення, значить, “ніхто не чекає”. Якщо окупанти роздають газету чи привозять якусь допомогу, це подають як доказ “турботи”.
Насправді йдеться про інформаційну ізоляцію. Українські медіа на окупованих територіях витіснялися погрозами, переслідуванням журналістів і фізичним контролем територій. За даними ІМІ, після початку повномасштабного вторгнення у Запорізькій області припинили роботу понад 50 редакцій – найбільше серед усіх регіонів України.
Друга теза: “Життя покращується”
Ще один постійний сюжет окупаційної пропаганди – показове “відновлення”. У підконтрольних каналах регулярно з’являються повідомлення про дороги, воду, ремонти, свердловини, школи, лікарні, “розвиток інфраструктури”.
Сенс таких новин не в тому, щоб чесно показати стан громад. Їхнє завдання – переконати людей, що окупація нібито принесла порядок. Коли пропаганда пише про “відремонтовану дорогу”, вона не говорить про репресії, примусову паспортизацію, виїзд людей, економічний занепад, страх і військову присутність.
Detector Media у розборі таких повідомлень звертав увагу, що окупаційні Telegram-канали наповнюються сюжетами про благоустрій: ремонти водогонів, доріг, буріння свердловин, розвиток інфраструктури. Саме через такі дрібні “позитивні” новини формується враження нормального життя там, де нормальність зруйнована самою окупацією.
Третя теза: “Запорізький край завжди був російським”
Окрема частина пропаганди – переписування історії. Росія намагається не просто контролювати територію, а пояснити людям, чому ця територія нібито “не зовсім українська”.
Для цього використовують знайому схему: Запоріжжя подають як частину “історичної Росії”, українську присутність применшують, а розвиток регіону прив’язують виключно до Російської імперії або СРСР. Українці в такій версії історії стають ніби випадковими людьми на власній землі.
MediaSapiens писав, що російська пропаганда просуває наратив, ніби саме імперський і радянський періоди принесли Запоріжжю процвітання та індустріальний розвиток, а українців фактично відсторонюють від історії власного регіону.
Це важливий момент. Бо пропаганда працює не лише з новинами. Вона працює з пам’яттю. Якщо людині щодня повторювати, що її місто, мова, школа, історія і навіть назви вулиць “неправильні”, це поступово має зламати зв’язок із Україною.
Четверта теза: “Все українське – небезпечне”
На ТОТ Запорізької області окупанти не обмежуються телевізором і Telegram-каналами. Вони заходять у школи, бібліотеки, культурні простори. Українські книжки вилучають, російську пропагандистську літературу завозять. Українську ідентичність намагаються подати не як природну частину життя людей, а як “екстремізм” або загрозу.
Центр протидії дезінформації повідомляв, що окупаційна адміністрація в Запорізькій області замовляла “наукове дослідження української націоналістичної ідеології” з метою визнати її “екстремістською”.
Це вже не просто фейк. Це підготовка ґрунту для переслідування всього українського: мови, символіки, книжок, громадянської позиції, пам’яті про спротив.
П’ята теза: “Російські джерела – єдині правильні”
Особливо вразливими залишаються села на окупованих територіях. Там інтернет часто слабкий або контрольований, українські джерела недоступні, а люди старшого віку можуть отримувати інформацію лише з паперових газет чи телевізора.
У селах ТОТ Запорізької області окупанти щотижня роздавали пропагандистські газети, зокрема “Запорожский вестник”, “Комсомольская правда”, “Российская газета” та інші видання. За повідомленням “Жовтої стрічки”, у частині сіл саме газети й російське телебачення залишаються єдиними джерелами інформації для незахищених груп населення.
Так створюється замкнене коло. Людина бачить лише одну версію подій. Потім цю ж версію повторює сусід, учитель, місцевий канал, чиновник окупаційної адміністрації. Брехня починає виглядати не як брехня, а як “усі так кажуть”.
Шоста теза: “Україна сама винна”
Коли Росія обстрілює Запоріжжя або інші українські міста, пропаганда часто запускає виправдання ще до того, як з’являються факти. Один із прикладів – заяви про те, що в Запоріжжі нібито “майже не залишилося цивільних”, а місто начебто заповнене військовими. Такі меседжі потрібні для одного: зняти відповідальність із Росії за удари по цивільній інфраструктурі.
У 2026 році ІМІ також фіксував черговий кремлівський вкид про нібито підготовку Україною “хімічної провокації”. Такі повідомлення, за оцінкою ІМІ, не містили доказів і будувалися на припущеннях та емоційній лексиці.
Ця схема повторюється роками: спочатку вигадати “загрозу”, потім прив’язати її до України або НАТО, далі емоційно налякати аудиторію і заздалегідь підготувати людей до думки, що Росія “ні до чого”.
Сьома теза: “Запоріжжя ось-ось впаде”
Окрема лінія пропаганди стосується не лише людей на ТОТ, а й ширшої аудиторії – України, Росії та Заходу. Російські ресурси періодично намагаються створити ілюзію, що Запоріжжя нібито можна швидко захопити.
Наприкінці 2025 року Центр протидії дезінформації називав це когнітивною операцією: Росія використовує бойові дії в області, щоб у медіа створити картинку можливого швидкого просування на обласний центр, хоча в реальності такий сценарій подається як неможливий.
Для мешканців окупованих територій цей меседж має окрему мету – зламати очікування звільнення. Людині постійно повторюють: “Україна не повернеться”, “Запоріжжя теж буде нашим”, “чекати немає сенсу”. Це не прогноз. Це психологічний тиск.
Саме тому дезінформація на окупованих територіях небезпечна не менше, ніж формальні рішення окупаційної адміністрації. Вона готує людей до примусу, виправдовує репресії, стирає український контекст і намагається перетворити страх на мовчазну згоду.
“Запоріжжя – не їхня ціль, а їхня фантазія”: Роман П’ятигорець про фронт і російські фейки
Відомий запорізький політолог Роман П’ятигорець прокоментував заяви російських воєнкорів про нібито загрозу для Запоріжжя.
«Теза про те, що Запоріжжя ось-ось впаде… Якщо ви три роки берете Малу Токмачку і ще заявляєте про якусь західну частину Малої Токмачки – ну це ж невеличке село. Як вам не соромно?
The post Фейки замість новин: яку картину світу Росія нав’язує людям на ТОТ Запорізької області first appeared on Портал Акцент.
