Місто-герой, «міцний горішок», прифронтове місто, місто-фортеця — це все нині є синонімами одного населеного пункту — міста Оріхів, що у Пологівському районі Запорізької області. Він знаходиться лише в 60 км від Запоріжжя — це година їзди на автомобілі. Якщо раніше в місті було понад 16 тисяч населення, 55 багатоповерхових будинків, приватний сектор, лікарня, школа, будинок культури та багато інших обʼєктів інфраструктури, то зараз тут залишилось 535 людей. За роки повномасштабної війни російська армія перетворила Оріхів на руїни.
Журналіст 061 побував в Оріхові. Як живуть люди та про що говорять — читайте в нашому репортажі.
СЛУХАТИ НЕБО
Кожного ранку начальник Оріхівської міської військової адміністрації Микола Вініченко намагається обʼїхати райони міста. З кожним днем робити це стає дедалі важче.
«Якщо небо дозволяє (дронів немає, — ред.), коли ситуація більш-менш безпечна, то дивимось, де прильоти добавились. Дуже погіршилась ситуація в місті. Багато дронів стало. Заїхати і виїхати в місто — це сама велика проблема. Антидронові сітки всі побиті, ми постійно на звʼязку з поліцією. Вони нам говорять, що по небу. От сьогодні зранку трошки вдалось поїздити», — говорить очільник міста та перераховує вулиці і райони, до яких вдалось доїхати.
В середині лютого 2026 року він підписав розпорядження про евакуацію людей з населеного пункту. Говорить, що тут стало настільки небезпечно, що навіть не всі служби вже можуть сюди дістатися. Але люди відмовляються залишати Оріхів — пишуть відмови.
«Люди хочуть одного, щоб не стріляли. Вони готові жити в розвалених будинках, без вікон, дверей, де все плівкою закрито, але головне — аби не стріляли», — каже Микола Вініченко.
Попри шалену небезпеку він кожного дня приїжджає сюди. Говорить, що поки тут є люди, буде працювати. Разом з волонтерами привозить хліб, воду, гуманітарну допомогу, пенсію. В місті продовжують працювати комунальні служби, навіть працює ринок.
ОДНА РОДИНА НА ВСЕ МІСТО, ЯКА ЖИВЕ В КВАРТИРІ
Поки говоримо з очільником міста, в сусідньому кабінеті видають пенсію. 18 лютого цього року «Укрпошта» офіційно повідомила про те, що припинила роботу своїх відділень у прифронтовому місті Оріхів та селі Преображенка. Причина — критична безпекова ситуація та постійні обстріли. 8 березня під час одного з обстрілів було важко поранено очільницю Оріхівського відділення Укрпошти Наталію Рогозну. Ворог вдарив прямо по подвірʼю, де мешкала жінка. Наталію дістали з-під завалів. Медики чотири дні намагались врятувати її, але, на жаль, 12 березня вона померла в лікарні.
Нині пенсію людям привозить працівниця КП «Благоустрій» Світлана Вікторівна. Раніше вона працювала в банку, тож нині ій довірили видавати людям пенсію.
«Їдемо в броніках, касках. Страшно. Дуже. Небезпечно. Але люди не хочуть дім залишити, пишуть відмову від евакуації. Хтось пише, що має вади, проблеми із здоровʼям, хтось — не має грошей аби жити в іншому місті та винаймати житло, є такі, що виїхали і повернулись, бо не змогли ужитися з сусідами в гуртожитках», — каже Світлана.
Вона сама раніше також жила в Оріхові, її батьки — у селі Новоданилівка. Пані Світлана згадує, як у квітні 2022 року ворожа ракета влучила в будинок її двоюрідного брата, який жив по сусідству. Батьки Світлани кинулися гасити пожежу, яка виникла внаслідок атаки.
«У дворі колодязь був і мама витягла більше 100 відер води. Вона маленького зросту була і надірвалася. Після цього почались серйозні проблеми із здоровʼям. Вона не витримала. Померла. Батьку 89 років, ми разом з ним живем у родичів у Запоріжжі. До цього ми жили в Комишувасі. Тож, це вже третій переїзд. Мені доводиться кожного разу батькові пояснювати, що так треба, вмовляти виїхати в безпечне місто. Я приїжджаю в Оріхів, бо разом з колегами ми забезпечуємо життєдіяльність мешканців. Якщо «дозволяє небо», то ми їдемо сюди. Кожен раз боляче бачити місто, боляче бачити, що твого будинку вже немає. Шкода, що так, але так склалися обставини, що ми без нічого лишились. Зараз міста Оріхів немає. Це руїни», — говорить Світлана.
Вона заповнює бланки, видає пенсії, говорить з людьми. По ній видно, що вона не просто втомлена, а морально виснажена. Але жінка не засуджує тих, хто лишається в Оріхові. Хоча фактично вона ризикує своїм життям кожного разу, як іде в місто, щоби привести допомогу.
«Тут всі багатоповерхівки розбити. Але є одна родина, яка ще досі живе в квартирі на першому поверсі. Це люди з інвалідністю. Тут багато таких людей, які не можуть самостійно ходити, а тим більше зараз, коли так багато дронів. Сусіди підставляють плече один одному, допомагають як можуть», — каже.
ЖИТИ В ПОСТІЙНОМУ СТРАХУ
Валерій Іванович — один з тих, хто лишається в місті. Чоловік приїхав через все місто на велосипеді. Говорить, що вже звик до обстрілів. Про ситуацію в Оріхові говорить: «поки нормально».
«Велосипед — це самий кращий транспорт. Можна почути чи летить щось. Тільки чуєш, то одразу треба кидати велосипед і ховатись. Під деревом чи будь-де», — говорить.
Він вже не раз потрапляв під обстріл. Згадує, як дрон вибухнув буквально в двох метрах від нього. Каже, що під час іншої атаки отримав поранення — осколками плече побило, лікувався. Їхати нікуди не збирається.
«Вся країна напхана переселенцями, як рукавичка… Я народився тут, тут батьки мої жили. Оріхів … міцний», — каже.
Продовжує їздити велосипедом вулицями міста ще один мешканець на імʼя Віталій.
«Пока обстановка дозволяє, то тут буду. Втекти я завжди встигну», — чи то жартує, чи то серйозно говорить чоловік.
Він зізнається, жити в місті страшно. Часто вдень артилерія долітає і дрони, вночі — КАБи.
«Страшно, але звикли. КАБи як летять, то ховаюсь», — говорить і їде далі у своїх справах.
З 2023 року в підвалі багатоповерхівки живе Олександр. Перебрався туди, коли по місту почали прилітати авіаційні бомби. Разом з ним живуть дві собаки — «Пірат» і «Ковбаса».
«Гавкають якщо, то значить хтось іде. Як КАБи летять, то «Пірат» секунд за 5 починає гавкати в ту сторону, звідки летять. Варю їм кашу, годую. Вони у мене не голодні», — розповідає.
До себе в гості він не запрошує. Його родина давно виїхала до Запоріжжя. Він поки до них переїжджати не збирається.
ПІД ОБСТРІЛАМИ САДЯТЬ ГОРОД І ЧЕКАЮТЬ НА УРОЖАЙ
З 12 жовтня 2022 року в місті немає електрики. Пункт незламності працює на генераторах. Там місцеві можуть зарядити павербанки, ліхтарі, підключитись до інтернету, що написати своїм рідним та близьким, бо мобільний звʼязок тут також відсутній. Олександр працює комунальником, живе в підвалі, ліхтарі заряджає павербанками, а їх — відповідно заряджає в пункті незламності.
«Чому не виїжджаю? Чесно, вже думаю над тим, щоб таки виїхати. Психологічно вже останнім часом важко, дуже. Їдеш утром на роботу і постійно зупиняєшся, слухаєш летить чи ні, ховаєшся. З роботи також з трудом повертаєшся. Дрони постійно і плюс обстріли. Коли летять дрони, то головне його раніше почути, ніж він тебе побачить. От тому важливо, щоб можна було зупинитись і заховатись. Бо якщо обʼєкт рухається, то дрону простіше зафіксувати і влучити, а якщо зупинився і заховався, то шансів більше. Постійна небезпека», — говорить.
В ході розмови виявляється, що чоловік тримає господарство, в нього є кури. Ба-більше, в минулому році посадив 15 кущів винограду.
«Стільки труда було вкладено і мені хотілося б глянути, що виросте. Цибулю, часник озимий посадив, чекаю врожай», — зізнається.
Він раніше жив в квартирі. Її розбомбило. Потім переїхав в хату родичів, вона також вже зруйнована. В підвалі, де живе нині, під час дощів тече стеля, доводиться підставляти відра.
«Тут ми працюємо, щоб людям допомагати. Місто кожен змінюється. Обстріли постійні. По дорогах частіше стали бити», — говорить.
Вже на кінець розмови Олександр каже, що не може залишити місто, бо тут памʼять про його рідних, більшість яких похована на місцевому кладовищі. В місті все нагадує йому про дім і близьких.
БІЙЦІ, ЯКІ ЧИСТЯТЬ НЕБО ВІД ВОРОЖОГО МОТЛОХУ
Заїхати в місто нині можна лише у супроводі військових, які боронять підступи Оріхова. Серед підрозділів, які вже кілька років стримують ворога — 65 окрема механізована бригада.
За словами прес-офіцера бригади Сергія Скібчика, кожного місяця дронів стає все більше і збільшується кілл-зона.
«Кожного місяця вона зростає приблизно на 5 км і сьогодні це 25-30 км. От зараз ми були в Оріхові і чули «fpv», «Молніі». Я навіть стріляв по одному з дронів. Потім ми були в Комишувасі і ви ж бачили, що «fpv» влучив зовсім поруч з нами. Тобто до Комишувахи росіяни можуть спокійно долітати ударними дронами. Сьогодні важливим фактором стає боротьба з безпілотниками. Проти оптоволокна нічого не можна зробити, на жаль. Тому дрони-перехоплювачі, так звані зенітні дрони — стають особливо актуальними і тому все більше екіпажів в 65-й бригаді займаються очищенням неба від російського мотлоху», — пояснює.
Бригада нині зачищаємо небо над переднім краєм фронту. Військовий розповідає, як буквально тиждень тому екіпажі зенітних дронів працювали з артилеристами і над позицією арти «перехоплювачі» знищили дві «Молнії».
«Це війна дронів і вона стає більш інтенсивною. Після КАБів, ударні дрони і «крила» — загроза номер один», — каже прес-офіцер.
В місто ми заїжджали, коли сонце ще не зійшло. Пересувались вулицями Оріхова та спілкувались з місцевими — зранку. Все намагались робити максимально швидко, адже ворог не те, що рано «встає», він взагалі не спить і атакує цілодобово. Виїжджали — ховаючись від дронів, під звуки вибухів. У той час, як в місті-фортеці, «міцному горішку» залишились понад півтисячі людей, а також ті, хто кожен день намагається забезпечувати життєдіяльність міста та його мешканців.
Джерело: 061.ua
