Мільйони людей у всьому світі щодня роблять десятки світлин. Ми фотографуємо себе, дітей, тварин, книги, їжу і ще купу всього. Будьмо відвертими: люди фотографують все, що так чи інакше може назбирати хоча б з десяток лайків у соціальних мережах. Процес фотографування займає кілька секунд і мінімум наших зусиль. А як було раніше?» Цікаво, чи підозрювали винахідники фотографії, чим вона стане у майбутньому та як видозміниться сам процес виготовлення знімку? Лише 100 років тому, для того, аби зробити фотографію, люди вбиралися у найкращий одяг, та вирушали у фотосалон, а потім фотограф разом із художником чи ретушером трудилися над тим, аби світлина вийшла красивою.» «Як фотографувалися люди наприкінці XIX століття у старому Олександрівську? Де це можна було зробити і скільки це коштувало? Як виглядали тодішні фотосалони і, власне, самі фотокартки? Для чого на звороті світлини писали про наявність електрики? Давайте розбиратися.» Фото з "присмаком" солі та ртуті Понад 150 років тому, у 1839 році француз Луї Жак Дагер оприлюднив власний спосіб отримання зображення на мідній пластині, яка була вкрита сріблом. Після 30-хвилинного експонування Дагер переніс пластину до темної кімнати й якийсь час тримав її над парами нагрітої ртуті. Як закріплювач зображення Дагер використав кухонну сіль. Знімок вийшов досить високої якості «mdash; добре видно деталі як у світлих місцях, так і в тінях. Цей спосіб отримання зображення Дагер назвав дагеротипія.» Однак існує ще один спосіб одержати зображення — калотипія. Винайшов його англієць Вільям Генрі Фокс Талбот майже одночасно із Дагером. Для свого методу Талбот використав папір, який просочив хлористим сріблом, таким чином винахідник отримав перший у світі негатив знімку.» Експозиція тривала близько години, на світлині було зображене ґратчасте вікно будинку Талбота. В Україні фотографія з’явилася приблизно в 40-их роках XIX сторіччя, коли сюди почали приїздити іноземні фотографи, учасники щорічних міжнародних ярмарків. Зрештою, фотографи почали залишатися в Україні.» Європейські фотомайстри На півдні України вже наприкінці XIX сторіччя фотографія поширювалася доволі стрімко. Спершу так звані фотосалони, які пропонували послуги фотографа та ретушера з»rsquo;явилися десь у 70 роках XIX століття у великих містах. Історик Сергій Звілінський розповідає, що фотографія прийшла на цю територію з Європи (Німеччини, Франції тощо). Наприклад, у Російську Імперію приїздили фотографи з Австро-Угорської Імперії. Переважно фотосалони як у Олександрівську, так і в інших південних містах засновували євреї, які перебралися з різних європейських міст, вони ж і надавали послуги портретного фото. Окремої освіти, яку б здобували фотографи тоді не було. Це було своєрідне ремесло, якому можна навчалися у досвідченіших майстрів. Однак цей вид занять набував популярності, адже місто розбудовувалося, кількість населення зростала, і попит на фотографування, відповідно, також. Вже у 1880-х в Олександрівську існувало близько 5 фотоательє.» Фотографія була заняттям не з дешевих, адже все необхідне обладнання та друк коштували не малих грошей. Крім цього, обладнати саме приміщення для фотосалону було не просто, адже треба було подбати про про місце для апаратури, кімнату, де б зберігалися негативи знімків, а головне — кімнату із прозорою стелею.»» «»»У Російській Імперії всіх фотографів зобов»rsquo;язували ставити штампи на своїй продукції. На звороті усіх виготовлених фотокарток розміщували вихідні дані — інформацію про людину, яка здійснила друк, адресу тощо. Основа для фото, до слова, друкувалася окремо, у типографії, а фотограф вже лише вклеював на неї саму світлину, а зверху все накривали пергаментним папером. Будь-яка друкована продукція у Російській Імперії підпадала під поняття «»типографічної продукції»rdquo;, тому контролювалася відділом цензури. Усі фотосалони і фотографи були на обліку Міністерства, вони мали мати ліцензію, здавати звіти»rdquo;, — розповідає історик Сергій Звілінський.» військові. зі служби. Ретушер замість фотошопу, кімната архівів, як тодішній "аналог" віртуального сховища У фотоательє працював фотограф і обов»rsquo;язково ретушер або художник. Вже після того, як було зроблене фото, його ще могли опрацьовувати, десь щось підправляти.» Фотонегативи зберігалися довго, для них у приміщенні салону були спеціальні архівні кімнати. Дехто з майстрів-фотографів навіть вказував, що негативи фотознімків будуть зберігатися вічно. На звороті фотокартки, поряд із вихідними даними розміщували також регалії фотографа або те, чим він пишався. Наприклад, інформацію про те, кого із відомих та поважних людей він відзняв чи які нагороди отримав. Працювало це так: чим більше в тебе нагород, чим більше ти фотографував впливових людей, тим більше тобі є чим пишатися. Від цього ціна за роботу такого майстра зростала.» викладачі гімназії та гімназист. 1910-ті Дехто з фотомайстрів їздив на закордонні виставки, до прикладу, у Брюссель чи Лондон. Якщо фотографу вдалося здобути там якусь нагороду, про це одразу робили позначку на звороті продукції.» Звичайний тогочасний фотосалон виглядав так: фойє, де тебе реєструють як клієнта, архівна кімната, у якій зберігаються всі негативи знімків та кімнати-студії із певними меблями та мальованим фоном. Кімнати бували різні: від зовсім простих до розкішних. Архів зазвичай розміщували на першому поверсі, студії — нагорі, тому що для якісного фото треба було, аби у приміщенні був скляний дах для того, аби кімната в якій робили фото достатньо освітлювалася. В менших містах фотосалони розміщувалися і в одноповерхових будинках, однак як мінімум один схил даху мав бути скляним. Якщо це було неможливо, у приміщенні мали бути бодай великі вікна.» «»Після того як з»rsquo;являється електрика, потреба у скляних дахах відпадає. Електрика з»rsquo;явилися на початку 20 століття, і тоді ж на звороті продукції починають писати «»Непогода не влияет на качество снимков»rdquo;. Йшлося про те, що погана погода не вплине на якість через те, що у приміщенні фотостудії вже є електрика»rdquo;, — розповідає Сергій Звілінський.» сільська родина Бойко із с.Велика Білозірка. Все найкраще — на фото» Сфера фотографування доволі активно розвивалася, і крім салонного фото з»rsquo;являлися пейзажні зйомки, виїзна фотографія тощо. Фотографи ходили по місту, знімали панорами, собори, будинки і робили з цих знімок поштові листівки. На той час така практика була поширена у багатьох країнах Європи коли людина приїжджала у чуже місто та купувала листівку із фото місцевих краєвидів. Часто майстри-фотографи переїжджали. Тобто попрацювали в одному місті, а згодом переїхали в інше через можливі перспективи. Бувало й таке, що деякі майстри відкривали філіали салону у кількох містах. Наприклад, відомий Мелітопольський фотограф Йосип Ківатіцкий мав представництво у Мелітополі, Катеринославі та Кременчугу.» Дозволити собі послуги фотографа могли не лише міщани та багатії, а й заможніші прошарки» південноукраїнського селянства. Цікаво, що фотографи їздили на зйомки по різних селах, хуторах. Селяни ретельно готувалися до фотосесії: одягали свій найкращий святковий одяг, виходили біля власної хати та позували перед фотокамерою. Часто на світлинах видно все добро, яке було у родині. Наприклад, хтось виносив на вулицю швейні машинки, самовари, пишно накривали столи. Все це для того, аби показати на світлинах для нащадків, якою багатою була сім»rsquo;я.» селянка з Катеринославщини Звісно, що попит породжує пропозицію, вдіповідно, чим більш затребувані були послуги фотографи, тим більше людей виявляли бажання займатися цим ремеслом. Це породило певну конкуренцію між майстрами, тому кожен намагався зробити щось краще та сучасніше. Саме в цей час починають з»rsquo;являтися спеціалізації: хтось починає фотографувати виключно жіночі портрети, хтось — дітей, хтось «»бавиться»rdquo; з тінями, а хтось займався виключно вуличною фотографією.» Ціни на фотокартки різнилися — починалися десь від 50 копійок за маленьке фото-візитку, які були досить популярні. Ціна на більше фото стартувала від 70 копійок. Звісно, вартість світлин залежала від того, де вони були виготовлені, який фотограф їх здійснив тощо. Якщо майстер був популярний та досвідчений фото могло коштувати дорожче, ніж світлина, яку зняв починаючий майстер.» баришня з Одеси. поч. ХХ ст. Цей матеріал підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED» Ольга Беца для «»061″rdquo;, фото із особистого архіву Сергія Звілінського
Источник: 061.ua Источник: https://www.061.ua/news/2515623/instagram-xx-stolitta-ak-rozvivalasa-moda-na-fotografiu-u-staromu-oleksandrivsku
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
