Запорізькій напрямок від прориву російських військових захищає Василівський батальйон тероборони. Буквально з перших днів війни колишні працівники Запорізького залізорудного комбінату, ЗАЕС, ТЕС та інших надважливих підприємств взяли зброю і пішли захищати область. Всі вони з нині окупованих територій, говорять, що дуже важко було, коли знали, що ворог зайшов вже в їхні міста та села. Про що розповідають бійці та що відбувається на їхніх позиціях ndash; далі в репортажі 061. На позиції до військових їдемо з командиром роти, що має позивний Балу . Він розповідає, що перед ними стоїть головне завдання — не пропустити ворога, не допустити його прориву на тих позиціях, куди ми прямуємо. Балу сам з міста Дніпрорудне, за освітою горний інженер. З першого дня повномасштабного вторгнення пішов до військкомату, а 26 лютого вже був в окопі hellip; в своїх кросівках та джинсах. Дуже вдячний волонтерам, бо 80% всього того, що в нас було напочатку, у тому числі, каски, броніки, це вони дали , — говорить він. Питаю Балу про найважчий день за ці понад півроку, що вже провів на фронті. Відповідає майже одразу: Найважчий момент був, коли я був вже на фронті, а родина залишалась в місті, яке захопив ворог. В кінці квітня дружина з мамою виїхали і мені легше стало. А ще найважчим був березень, бо нас обстрілювали з усіх сторін. Але нічого, ми скоро будемо контрнаступати і буде легше . Він каже, що останнім часом ворог став більше застосовувати авіацію, а раніше били з мінометів. Зараз їм не дозволяє відстань це робити і тому більше працює САУ, РСЗВ , — говорить Балу . Ми приїхали на позиції, де до ворога не більше 3-4 кілометрів. Постійно чути прильоти , але разом з тим і наші військові не мовчать. На місці знайомимось з іншими військовими, які також родом з Василівського району. Один з них ndash; позивний Карабах — як раз закінчив голитись. Каже, що на війні все доводиться робити буквально між пострілами. Карабах сам з Дніпрорудного, до війни майже десяток років працював слюсарем на шахті. Він служив і в 2014 ndash; 2015 роках, а позивний має ще з далеких 90-х, коли був в Азербайджані. Ця війна жорстка, але в нас також злості більше стало. Якщо раніше ми готові були їх пощадити, то зараз hellip; ні. Вони поламали моїй дитині юність, мені зламали життя. Мої рідні майже 5 місяців жили в окупації, а потім виїхати. Мені легше стало, бо не дай Бог, хтось здав би, а мене три онуки , — каже військовий. Він згадує, як сказав своїй доньці, що йде на війну, а вона відповіла: папа, я тебе підтримую . А от своїх дружині, з якою прожили вже більше 20 років, не казав, що йде на фронт ні в 2014-му, ні зараз. Каже пішов, коли вона на роботі була, не прощаючись, бо морально то дуже важко. Наразі він більше за все мріє, як після перемоги обійме дітей та дружину, а ще hellip; добудує хату своєму шефу , бо обіцяв і вміє то роботи. На інших позиціях знайомимось з двома військовими Циган та Кукуша . Вони родом з-під нині захопленого ворогом Токмаку. Циган говорить, що тут, на фронті, виконує роль стрілка. Б rsquo;є по техніці, складам та особовому складу ворога. Друг "Цигана" ndash; Кукуша — очі артилерії. Я ndash; очі , спостерігаємо, щоб окупант не пройшов певні позиції, щоб техніка не пройшла, щоб не прорвались далі. Також співпрацюємо з різними підрозділами, корегуємо арту. Тут на позиціях в нас дуже часто артилерійські дуелі відбуваються. Але ми навчаємось керувати дронами, залітаємо на умовну їхню територію, вираховуємо їхні штаби, важку техніку, передаємо дані артилеристам. Головне — правильно обрати позицію аби пташку не втратити , — каже Кукуша . Він зізнається, що завжди радіє, коли завдяки його очам ворог несе втрати. Каже: значить не даремно стоїмо. Ще одними очима військових є енергодарець, що має псевдо Свят . Хлопець вже на війні навчився вправно керувати різними пташками , у тому числі й тими, що можуть скидати подарунки ворогам. Він отримав сертифікат та каже, що нинішня війна ndash; це війна дронів, сучасних технологій. Наш батальйон на 95% складається з мешканців нашого району. Ми з багатьма були так чи інакше знайомі. Зараз ми стоїмо та ділянці, яку відбили у ворога. Російські військові гатять по мирних людях, по цивільних об rsquo;єктах, але якщо в нас є можливість нанести вогневий удар, завдати втрат ворогу, то ми це робитимемо , — доєднається до розмови військовий Сержант . Він також з Енергодара, в цивільному житті — слюсар третього розряду ВП ЗАЕС, він нумізмат і має гарну колекцію, яку хоче після перемоги поповнити. Всі вони мріють про те, що вже зовсім скоро зможуть повернутись додому, всі українські міста та села будуть звільнені від окупантів.
Джерело: 061.ua Источник: https://www.061.ua/news/3447631/istorii-bijciv-vasilivskogo-bataljona-so-boronit-zaporizkij-napramok-fotoreportaz
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
