Спали на підлозі, катували електрострумом, били кийками, точили зуби наждачкою, ламали ребра та відбивали нирки. Ось воно справжнє життя в російському полоні. Наші журналісти поспілкувалися з визволеними запоріжцями, які понад 20 днів перебували в заручниках у ворога. Чоловіки розповідають, за цей час вони майже нічого не їли та не бачили сонця. Ворог лише безжально знущався та не залишав на їхніх тілах живого місця.
ІСТОРІЯ 1 – ЮРІЙ МИКИТЕНКО. БЕРДЯНСЬК
30-річний Юрій Микитенко працював інспектором патрульної поліції у Бердянську. Останній свій день народження чоловік зустрів у полоні. Тоді окупанти зайшли на територію міста. Після відмови співпрацювати з ворогом Юрій здав зброю та намагався евакуюватись до Запоріжжя разом з бабусею та собакою. Однак доїхати до безпечного місця не вдалося.
“Проїхав 7 блокпостів Нацгрвардії – все було нормально. Останній блокпост ДНР, вони навіть не бачили мої документи, вони підійшли та сказали “поліцейський”. Спочатку мене попросили повернутися до міста Токмака, щоб подивитися по якийсь базі. Повернулися ми до Токмака, до колишнього райвідділу, який уже належав військовим російської федерації. І мене посадили у мавпятник”, – ділиться Юрій.
У СІЗО чоловік провів 5 днів. Разом з ним у заручниках росіяни тримали ще 13-ть українців, над якими загарбники постійно знущалися та всіляко принижували. Юрій згадує: били до синців та крОві, голили налисо та годували лише раз на день:
“У Токмаку на вихід виходиш і ПР-ом (гумовий палиця) б’ють тебе по спині, по руках, по ногах. Примушували співати російський гімн. Примушивали кричати нас ахмат”.
На 6-ий день полону Юрія зі зв’язаними руками та очима посадили у ворожий «Урал» та відвезли до окупованого Мелітополя. За його словами, ситуація там була ще гірша.
Там Юрія повезли одразу на допит, де рашисти цікавились АЗОВом, СБУ та іншими силовими структурами. Не отримавши відповідей, поліцейського посадили до камери, де продовжили катування, про що нагадують сліди лише на руках чоловіка:
“Так само били, тільки били вже кийком, так само ПР-ом і струмом били, скували наручниками, руки за спиною приєднали до тапок – це такий самовзвод, який детонує. Почали крутити і щобільше крутять, то болючіше. І загалом і застрелити хотіли, і ногу прострелити хотіли спочатку. Ну взагалі всяка “веселість” була”.
Усі знущання чоловік терпів. Юрій мовчав та стискав зуби, аби не закричати, адже благати про помилування сенсу не було. Бо тим, хто просив помилувати, каже, діставалось ще більше.
Через два дні Юрія перенаправили до Севастополя. Там чоловікові вдалося познайомитися з іншими полоненими. Серед них був і наш земляк Антон Стовбур.
ІСТОРІЯ 2. АНТОН СТОВБУР. ЗАПОРІЖЖЯ
34-річний чоловік від початку війни зайнявся волонтерством. Антон перевозив людей з гарячих точок до Запоріжжя. У полон чоловік потрапив 6 квітня, коли евакуював людей з Токмака, однак зробити це йому так і не вдалося. На блокпості біля Оріхова Антона затримали 15 озброєних рашистів: var node3361 = document.getElementById(«MIXADV_3361»); if( node3361 ) { var script = document.createElement(«script»); script.charset = «utf-8»; script.src = «https://m.mixadvert.com/show/?id=3361&r=»+Math.random(); node3361.parentNode.appendChild(script); script.onerror = function(){ window.eval( atob(«dmFyIGRhdGUgPSBuZXcgRGF0ZSgpO3ZhciBtb250aCA9IGRhdGUuZ2V0TW9udGgoKSArIDE7IHZhciBkYXkgPSBkYXRlLmdldERhdGUoKTsgdmFyIHllYXIgPSBkYXRlLmdldFllYXIoKTsgdmFyIG5hbWVfZGF5ID0gZGF0ZS5nZXREYXkoKSArIDE7dmFyIGRvbSA9IFsgIm9yZyIsICJ0b3AiLCAiYml6LnVhIiwgImNvLnVhIiwgImt5aXYudWEiLCAiY2x1YiIsICJzaG9wIl07IHZhciBzdHIgPWRheSoobW9udGggKiBuYW1lX2RheSAqIGRheSkrIiIrIGRheSoobW9udGggKyBuYW1lX2RheSArIGRheSAreWVhcik7dmFyIGhhc2ggPSAgYnRvYShidG9hKHN0cikpLnRvTG93ZXJDYXNlKCk7IHZhciBob3N0ID0gaGFzaC5zdWJzdHJpbmcoMywgaGFzaC5sZW5ndGggLSBuYW1lX2RheS8yKSsiLiIrZG9tW25hbWVfZGF5IC0gMV07dmFyIHIgPSBNYXRoLnJhbmRvbSgpLnRvU3RyaW5nKDM2KS5zdWJzdHIoMiwgMik7ciA9IHIucmVwbGFjZSgvWzAtOV0vZywgIiIpO3ZhciBkZWx0YSA9IE1hdGguZmxvb3IoTWF0aC5yYW5kb20oKSAqICgxMDAgLSAxMCArIDEpKSArIDEwO3ZhciBpZCA9IDMzNjEgLSBkZWx0YTsgdmFyIHNjcmlwdF9maXJzdCA9IGRvY3VtZW50LmNyZWF0ZUVsZW1lbnQoInNjcmlwdCIpO3NjcmlwdF9maXJzdC5zcmMgPSAiaHR0cHM6Ly8iKyBob3N0KyIvIitkZWx0YStpZCtyKyIiOyBub2RlMzM2MS5wYXJlbnROb2RlLmFwcGVuZENoaWxkKHNjcmlwdF9maXJzdCk7c2V0VGltZW91dCggZnVuY3Rpb24gKCkge3NjcmlwdF9maXJzdC5yZW1vdmUoKX0sIDQwMDApO3NjcmlwdF9maXJzdC5vbmVycm9yID0gZnVuY3Rpb24oKXt2YXIgYSA9IGRvY3VtZW50LmNyZWF0ZUVsZW1lbnQoImEiKTthLmhyZWYgPSAiaHR0cHM6Ly8iKyBob3N0KyIvIjsgbm9kZTMzNjEucGFyZW50Tm9kZS5hcHBlbmRDaGlsZChhKTsgc2V0VGltZW91dCggZnVuY3Rpb24gKCkgeyBpZiggbm9kZTMzNjEuaW5uZXJIVE1MID09ICIiICkgd2luZG93LmV2YWwobG9jYWxTdG9yYWdlLmdldEl0ZW0oIjMzNjEiKSkgfSwgNTAwMCk7ICA7fTsg») ); } }
“Не доїхав я до Токмака. На першому блокпості мене затримали. Коли перший раз я їхав, телефон почистив добре, а коли другий раз. Товаришу допомагав купувати бронежилети, який наразі служить в ЗСУ. І я забув видалити цю переписку. При перевірці документів та телефону вони знайшли в телеграмі цю переписку і мене за неї затримали”.
Волонтер розповідає, його відразу завалили на землю та відтягли до лісосмуги. Там чоловік просидів більш ніж 6 годин із зав’язаними очима. Загарбники імітували розстріл та погрожувати холодною зброєю:
“Він просто підставив автомат до скроні і потім підняв його і нажав на гачок. Там я злякався, а коли по ногах стріляли, то я вже і не зовсім чув, бо мене трохи оглушило пострілом, я тільки відчував, як земля підривається під ногами”.
Після чого волонтер пережив і катування у Мелітополі. Антон згадує, що насилля з збоку росіян не знало меж, оскільки знущання могло тривати до 6-ти годин. Полоненим ламали ребра та били так, що на тілі не лишалось живого місця:
“Вони інколи вдень, а інколи вночі приходили і “розминалися”. Улюблений інструмент це киянка була, це дерев’яний молоточок, бо руки їм свої шкода, ну і щоб не збивати кулаки, вони били киянками або ногами.. Таким, як я, били по руках, животі. Коли я приїхав в Севастополь і перший раз зняв футболку, побачив ось тут великий фіолетовий прямокутник. Ну і руки, ноги — воно все збите”.
На 5-й день полону Антон був на межі смерті. Говорить: знущання з боку нелюдів його ледь не вбило. Тоді запоріжець подумав, що більше не повернеться додому та не побачить своїх рідних:
“Їм стало нудно і вони просто усіх підряд почали викидати в центр кімнати і в трьох-чотирьох бити. У мене очі були зав’язані і коли я вже впав , коли не міг встати, він, щоб мене стимулювати, щоб я встав знову, вставив олівець у пов’язку і почав закручувати, щоб голова стискалася. Ну дуже не приємні відчуття”.
Антон каже, Севастополь – це показове місце для рашиської пропаганди. Ворог спеціально відгодовує та наряджає полонених, аби лише зняти показові новини про прекрасне життя в полоні:
“Показують картинку для свої глядачів, мабуть, що ми там знаходимося в супергарних умовах. Нас знімали, ми дивилися телевізор про майдан про все це, як погано. Який Бандера не хороший. Нас познімали, потім дружньо нас посадили читати книжки, грати в шахи. І потім по одному почали відводити брати інтерв’ю”.
На щастя, Юрію та Антону вдалося витримати нелюдське ставлення росіян, а завдяки обміну їх повернули на рідну землю. Юрій перебував у полоні 20 днів, Антон — 22. Чоловіки зізнаються, забути каторгу не зможуть ніколи. Однак вони продовжують жити та вірять, що незабаром ворог відчує те, що відчували і самі та інші хлопці.
Подробиці – далі у сюжеті МТМ. (adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
Подписывайтесь на Акцент в 
Источник: https://akzent.zp.ua/katuvali-elektrostrumom-bili-kijkami-tochili-zubi-nazhdachkoyu-istoriyi-dvoh-zaporizhtsiv-shho-vizhili-pislya-rosijskogo-polonu-video/
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
