Слово про окуповане село стає ковтком свіжого повітря
Відомий український телеведучий Костянтин Грубич невтомно підтримує жителів Запорізької області, що стогнуть під чоботом рашистів. Він записує підбадьорливі відео для запорізьких сіл та міст і розміщує ці відео в соцмережах. Про таку його акцію «Підтримай своїх», де Костянтин звертається до мешканців
Гусарки,
Кам’янки (колишнього Більмака),
Якимівки,
Гуляйполя,
Мелітополя,
Михайлівки,
Токмака,
Бердянська,
Василівки,
Енергодара,
Поліг,
ми писали тут.
В окупації селянам у відчаї часом здається, що про них забули, і слова підтримки з вуст зіркового телевізійника тут стають безцінними.
У відповідь до Костянтина Грубича з окупованих територій проривається крик душі про жах, що коїться на нашій землі. Є в цьому воланні й розповіді про місцевих колаборантів.
Ми помітили, що останнім часом до телеведучого вчащають історії зі східних громад Запорізької області — Розівської, Більмацької, Комиш-Зорянської тощо.
Нижче подаємо уривки з цих свідчень. А повністю діалог Костянтина Грубича з нашими земляками можна подивитись і почитати, наприклад, на його сторінці у Фейсбуку.
Смирнове, Олексіївка
«В одному й другому селі на токах розташувалися рашисти. Усе зерно — ячмінь, пшеницю, соняшник — вивезли.
У людей повідбирали машини, скутери, велосипеди.
Є колаборанти, які дружать з орками, здають атошників, їхні сім‘ї. В Олексіївці Людмилу Х. рашисти називають «мама Люда» (Костянтин Грубич вказує і прізвище «мами», і її адресу, і характеризує цю особу як скотиняку. — iz). Вона торгує, заїжджають до Людмили додому росіяни у військовій формі, а виходять у цивільному.
Орки дали їй автомат, вчиться стріляти. Подарували солдати джип, який відібрали в мирних жителів. Подарували КамАЗ-зерновоз, адже в Людмили є земля, вона фермер. Подарували комбайн, теж відібрали в людей.
Тих, хто живе біля току в Смирновому, погрожують виселити, пенсіонерів зігнати докупи. Рашисти хочуть розширити свою базу на току, і їм люди, що поруч живуть, заважають.
«Освободители» проживають по порожніх будинках, з яких люди повиїздили. Я з чоловіком виїхала з села…
З [нашого] дому вивезли новий одяг, а вживаний викинули надвір, холодильник розбили, килими вивезли. Але найбільший шок для мене — з холодильника забрали всі магнітики. Це такий дріб‘язок, але його забрали!
У спальні доньки пропалена підлога — вогнище розводили.
Унітаз залитий і засох, його просто викинути.
По даху будинку стріляли з автомата, у нас там голуби жили.
У нашій з чоловіком спальні на підлозі було два військові рюкзаки рашистів. Я, звичайно, боялася їх розкрити, але розкрила. В одному виявилася купка жіночих намист, 8 телефонів б/у, дитячі іграшки та пластмасовий скелет. Мабуть, орки зі школи вкрали або з училища.
З комірчини винесли компресор, насоси. Де яка гайка, болт — нічого немає.
Кухонний гарнітур увесь розбитий. Сморід жахливий.
І це не лише в нашому домі, кругом так. В орків перше завдання — накрасти побільше. У людей навіть лінолеум з підлоги повідривали».
Новозлатопіль
«Дякуємо вам, Костянтине. Робите велику справу. Я родом із села Новозлатопіль. Ці маленькі села на межі Запорізької і Донецької областей майже стерті з лиця нашої зраненої землі. Нічого не знаємо про Новозлатопіль, бо він окупований орками проклятими. Але буду по крихітці збирати історію кожної родини. І ви говоріть. Може, нас почують. Бо хто буде відроджувати наші маленькі села? А там мені дорогий кожен камінчик…
Я за кордоном. У серпні їду у відпустку. Але, на жаль, не до свого дому. Мама блукає по світу у свої 75. Із хворим серцем. Жила в тітки моєї в Івано-Франківську. Зараз я винайняла їй квартиру в Дніпрі… Там поряд наші сусіди з Новозлатополя. Їхній будинок теж знищено. Мали все — і не маємо нічого.
Чоловік мій в окупованому місті. Старший син в ЗСУ. Молодший шукає роботу в Києві… Страшно буде, коли про нас забудуть. Говоріть про нас. Щира вам пошана й подяка від усіх земляків».
Комиш-Зоря
«Загарбники поводяться, як пани. Ходять по хатах, вибивають двері, грабують. У моєї сестри винесли все, навіть дитячі речі та іграшки…
Учителів, які не згодні перейти на їхній бік, [витискують]: не подобається — виїжджайте, ми у ваші хати заселимо «наших» учителів.
Молодих хлопців дуже б‘ють, потім кажуть більше не потрапляти на очі, «бо розстріляємо». Мого зятя, ще коли ми були вдома, ледь не розстріляли, тому ми й виїхали.
На російському блокпості мало не розстріляли і дітей, і нас, дорослих. Кацапи відбирають у мирних машини, заселяються в порожні хати, у будинок культури, в олійницю.
Ми виїхали, бо рятували своїх дітей, а хто там залишився, дуже перелякані».
Кам’янка (колишній Більмак)
«Усе, що ви розповіли про Комиш-Зорю, правда. Я сам з Кам’янки, це поруч. Мене катували, і тільки дивом виїхав. Там жахливі речі творяться.
Веду у Фейсбуку групу, так за мої пости хотіли вбити.
У Кам’янці досі сидять люди в підвалах орків. З них знущаються нелюдськими методами, це «русский мир». Проводять шмони по вулицях, ламають двері й замки, ведеться облік порожніх домівок, щоб туди заселити їхню сволоту. Вони бояться спротиву. У Кам’янку ще й заїхали «головоотбиті» «ДНРівці».
Серед місцевих багато тих, хто їм допомагає. Я веду список колаборантів, які, по-перще, заробляють на війні, а, по-друге, здають людей за банку бурятської тушонки».
Трудове
«Я мешканка села Трудове. Зараз проживаю в Запоріжжі.
У Трудовому (Більмацька громада) викрали хлопців, які працювали залізничниками — Пацулу Михайла Сергійовича та Гриньова Юрія.
Вивезли з дому на джипі у невідомому напрямку четверо орків з автоматами. Жінка одного з них їздила в комендатуру, але їй відповіли, що нічого не знають. Чим їм допомогти?»
Мар’янівка
«Шановний Костянтине! Ви робите велику справу, підтримуючи людей в окупації.
Є в Пологівському районі (Більмацька громада) село Мар’янівка. З 3 березня воно під окупацією. Немає грошей, ліків, продуктів. У селі залишається один магазин. Його господар торгує тут спиртними напоями для рашиків (на сторінці Костянтина Грубича у Фейсбуку названо прізвище цього гендляра – друга орків. – iz). Через село проходить траса Запоріжжя — Маріуполь. По ній вдень і вночі їдуть колони рашистської техніки. Так цей торгаш на трасі поставив вказівники до магазину, і рашики серед дня чи ночі на важкій техніці, у тому числі на танках, летять на всіх парах «до Вовочки», як вони його називають. Летять по селу, все змітаючи на своєму шляху (не дай бог на дорозі трапиться дитина або літня людина).
Люди були зірвали вказівники, так Вовочка їх приварив, дуже вже він любить рашиків. Ну, і гроші, звичайно.
Є в селі й інші «любітєлі руського міра», і що найприкріше — серед них малолітні мародери.
Дякую вам за підтримку. Слава Україні!»
Дорожнянка
«Костянтине, згадайте, будь ласка, за село Дорожнянка, що між Гуляйполем і Пологами, у центрі всіх подій. З березня воно окуповане.
Моє дитинство там пройшло, жили мої батьки. Півтора місяці були в окупації, потім до сусідів залетів снаряд, і батьки якось змогли виїхати.
Людей у Дорожнянці лишилося небагато. З початку окупації ніякої допомоги, процвітає мародерство.
Була школа в селі, гарний стадіон, три ставки чудові, ловили рибу. Раніше дітей було багато, з міст приїздили до дідусів і бабусь.
А тепер дехто зневірився і готовий стати рабом росії, тільки б не літали ракети над головою».
Шевченківське
«Село теж під окупацією, без ліків, пенсій і зарплат, без зв’язку з Україною і рідними. Люди гуманітарну допомогу більше не отримують. Як далі жити…
Ми ж у Запоріжжі і намагаємось хоч якось допомагати близьким і всім, хто лишився в окупації. Відправляємо посилки, але вони йдуть тижнями через фільтрацію. А багато людей, з якими в окупації є хоч якийся зв’язок, вже, чесно кажучи, не вірять, що туди повернеться Україна. Дуже вже окупанти себе хазяйвами там почувають».
Розівка
«У нас, як і скрізь, де заходить руська наволоч, люди, котрі люблять Україну, просто зникають.
Хочу вам розказати, в якому пеклі живуть з 3 березня, щоб про нас знали, про нашу рідну Розівку. А особливо хочеться розказати про тих гадів і паскуд, які продали наше рідне селище «руському міру».
Головна тварюка – Анатолій С., який, мабуть, ще з 24 лютого вишивав окупантам рушник, щоб постелити біля комендатури. Тварюка ще та, який пристосовувався при кожній владі. І тут свого не впустив.
Ще Саша Н., його брат, та Свєта Н., яка тепер центрова в рашистів. Вона своїм авто возила окупантам сніданки до блокпостів, натиканих по всьому селищу (Костянтин Грубич озвучив прізвища й Анатолія, і Саші зі Свєтою . – iz).
І таких, як вони, багато. Сумно, що серед любителів «руського міра» є вчителі – люди, які повинні нести любов до рідної мови, до державного прапора, а вони власноруч знищили всю символіку в розівському опорному пункті (очевидно, опорному закладі освіти. – iz). Це ганьба!
Ми виїхали звідти. Чотири місяці окупації – це як роки. Це – пекло. Кожного ранку прокидаєшся і не знаєш, що з тобою буде сьогодні. Кожного дня чекаєш, що до тебе приїдуть, що хтось вже накапав на твою сім’ю за проукраїнську позицію. Боїшся навіть не за себе, а за дітей.
Зараз у Розівці готують псевдореферендум. Деякі з тих, хто чекали ЗСУ, вже змирилися, що їх «кинули», і виживають, як можуть. Більшість виїхала, особливо після шмонів росгвардії з її тортурами.
А ці паскуди, які ще донедавна носили вишиванку, а тепер агітують любити Росію…
Розкажіть про нас, бо про наших сусідів з Кам’янки, Олексіївки, Трудового є сюжети, а про людей з Розівки – нічого. А вони там є, чекають звільнення дуже й дуже! І ми, котрі поїхали з нашої Розівки, обов’язково, як тільки наші хлопці почеплять там прапор України на будівлі громади, усі повернемося додому».
Вершина
«Доброго вечора! Дякую вам за те, що не забуваєте про маленькі містечка та села.
Хочу розповісти про село Вершина, там мій дім. Окуповане майже з початку вторгнення ворогів.
Люди ще вірять і чекають на наших захисників. Майже вся молодь та діти виїхали з села, але там ще багато людей, мої батьки теж залишилися.
Часто проводили обшуки по домівках, постійно проїжджали величезні колони техніки. Було дуже страшно.
Рашисти поставили свій блокпост, все позабирали з будинку культури, у школі потрощили класи, комп’ютери.
У декого позабирали машини. З току вивезли близько 8 тонн солярки.
Забирали навіть такі дрібниці як магнітофони з машин, тракторів. Заселялися до порожніх будинків.
Уночі з двору знайомих окупанти угнали машину, на ній поїхали, залізли в магазин та пограбували.
Дякую за увагу вам».
Автор: Михайло Семеренко
Фото: mapio.net, upload.wikimedia.org, ukrainaincognita.com, zpkrai.jimdofree.com, Facebook
Читайте також: http://iz.com.ua/zaporoje/melitopolskiy—gaulyayter—ocholiv—psevdopidpriyemstvo—tavriya—energo
Читайте наші новини на сайті zprz.city
Сообщение Мама Люда, Вовочка, Свєта: український телеведучий назвав зрадників із Запорізької області появились сначала на Індустріалка — новини Запоріжжя.
Источник: http://iz.com.ua/zaporoje/mama-lyuda-vovochka-svyeta-ukrayinskiy-televeduchiy-nazvav-zradnikiv-iz-zaporizkoyi-oblasti
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
