У Запорізькому обласному художньому музеї почала роботу персональна виставка Андрія Соколенка «Восьме диво світу». Назву, зміст якої, як інтригу, зберігав пан Андрій до урочистого відкриття, він пояснив як присвяту жінці, яка цю багатогранність уособлює. Тому на виставці багато жіночих портретів, виконаних захоплено та щиро.
Та це зізнання в любові до жінки – лише один із поглядів на подію. І велика кількість людей, пов’язаних між собою родинними та дружніми, волонтерськими та професійними стосунками, тому підтвердження. Андрій Григорович Соколенко, син першого директора закладу сприймається як душа музею, як натхненник численних подій, виставок, лекцій, краєзнавчих та мистецьких досліджень, просвітницької роботи під гаслом формування творчого та критичного мислення.




Ця виставка стала й першим заходом цьогорічного ювілею: 29 вересня Запорізький художній музей відзначатиме 55-річчя.
І ця подія у 1971 році, яскрава та обнадійлива для збереження та примноження запорізької культурної спадщини, – важлива опора у житті та діяльності пана Андрія.
У кожної людини знайдеться перший спогад дитинства, коли раптом відкрилося щось дивовижне й запам’яталося назавжди.
Для Андрія Соколенка Запорізький художній музей, дитяча художня школа в Запоріжжі й стали такими яскравими подіями, позначеними в творчості та долі.
Андрій Соколенко народився 13 жовтня 1959 року. Малювати почав рано: “В сім’ї дуже серйозно ставилися до роботи тата. Але він завжди залишав свої справи, щоб подивитися, як я малюю. Тому перші уроки я отримав в родині”, – згадує він.

Збереглися дитячі малюнки, зроблені Андрієм у Седневі у 1966 році, на творчій базі Спілки художників України, куди він приїздив з мамою до тата. Ніна Соколенко (1929-2008) була талановитим лікарем-ортопедом (колеги називали її «лікар Травкін»), а також першим порадником, а іноді – й критиком у творчій родині.
Григорій Соколенко грав на бандурі, збирав думи та історичні пісні (написав сам декілька дум). В родині трепетно зберігали спогади про козацьке походження, трепетно ставилися до української культури, історії, мови. Літом 1970-го Андрій разом із татом пройшов по всім козацьким Січам (Григорій Соколенко збирав матеріал для проєкту пам’ятних знаків на острові Хортиця. Та 12 січня 1972 року почався «наступ» на дисидентів та все українське, було прийняте рішення, що все, пов’язане з козацтвом, “попахивает национализмом, и нам этого не нужно”, – й роботи зупинили).
Формування художнього погляду на життя з дитячих років Андрій пропагує й у своїй просвітницькій діяльності. Він підтримує дитячу та юнацьку творчість у художніх закладах міста, відвідує виставки, особисто знає юних митців.
Тому важливою складовою виставки Андрія Соколенка стала дитяча експозиція «Хочу додому», яку оформив художник і яка має й трагічний, й обнадійливий зміст https://mig.com.ua/vystavka-dytiachoho-maliunku-v-muzei-ne-tilky-khudozhnia-a-j-istorychna-podiia/.
Відбувся й прекрасний концерт, який провела Наталка Рогова разом із учнями Запорізької дитячої школи мистецтв №2. Прозвучали твори на бандурі, імпровізації для фортепіано, українські пісні. Захоплені оплески стали вдячністю за неймовірний танець про творчість юного Моцарта (цього року маємо 270 років з дня народження композитора).




Привітали дітей – подарували торт, який спекла для них Тетяна Кошелєва (у Гуляйполі вона керувала дитячим театром «Карамелька».
Поєднання мистецтв – це принцип життя Андрія Соколенка, і це також один із сенсів виставки «Восьме диво світу».
Від батька Григорія Олександровича, випускника Ризької Академії мистецтв, Андрій перейняв вміння працювати за будь-яких обставин, навчився наполегливості в досягненні мети, пластичності у виборі художнього рішення.
Андрій відвідував художню школу, яка знаходилася спочатку в цокольному поверсі будинку у дворі інституту «Промбудпроєкт»… Закінчував уже в новій будівлі, яка була передана школі та створювала єдиний комплекс із нещодавно відкритим у Запоріжжі художнім музеєм. За його появу місто вдячне віддіним українській ідеї Миколі Кіценку, Степану Кириченку, а також Григорію Соколенку – фундатору та першому директору (1971-1974) Запорізького художнього музею.
Музей та школа опинились поруч. Григорій Соколенко згадував про подібне поєднання у Дніпропетровську: під час його навчання художнє училище також було розташоване в одному приміщенні з музеєм, в історичному центрі міста.
Це повторилося й у навчанні Андрія. “Ми були постійно занурені у мистецтво, – згадує Андрій. – Я жив неподалік від школи, бігав на заняття із задоволенням, і з вдячністю згадую своїх вчителів. Малюнок і живопис викладав Анатолій Тимофійович Підопригора, скульптуру – Микола Степанович Льоля, ми захоплено слухали лекції по історії мистецтв Володимира Степановича Тарана (який не відмовив, коли я запропонував розповісти про монументальне мистецтво художників-бойчукистів, а також Сікейроса й Ороска, монументалістів із Мексики). Директором школи в той час був Євген Михайлович Мірошниченко”.
У магію художнього скла Андрій закохався ще у юному віці, коли допомагав татові робити вітражі з литого скла для Палаці культури «Титан» (1972-1974) в Запоріжжі. (За роботу отримав кошти, які заносив до зберкаси, щоб перерахували на рахунок художнього музею для створення відділу Дитячого образотворчого мистецтва).

Випускну шкільну роботу (1975) зробив зі скла – це литий вітраж «Господарка ланів» (не зберігся, але ескіз представлений на виставці). Тоді ж Андрій остаточно вирішив поступати на відділення художнього скла Львівської академії мистецтв, де навчався з 1980-го по 1985 роки.
Під час захисту диплому завідувач кафедрою художнього скла Мар’ян Гнатович Тарнавський зокрема сказав: “Андрій патріот свого міста, всі учбові проєкти робив для Запоріжжя. І його дипломна робота – «Муза» – для Запорізького художнього музею”.

Творча атмосфера Львова сформувала у Андрія відчуття особистої приналежності до сучасного культурного процесу, сміливість у реалізації задуманих ідей. Успішно брався за портретний, пейзажний живопис, його картини зберігають друзі у Львові, родичі везуть з собою в еміграцію.
“ВАЖЛИВО, ЩОБ ВСЕ, ЩО ОТОЧУЄ НАС, ВІДБИТОК КРАСИ, ГАРНОГО СМАКУ”, – вважає Андрій.
По закінченні Академії виконував роботи для Запорізького художньо-виробничого комбінату. Реалізував більше 60-ти вітражних проєктів: від приватних інтер’єрних замовлень до декору громадських будівель. Для кожного об’єкту Андрій намагається знайти єдине відповідне рішення форми та композиції.
Бере участь в оздобленні храмів: виконав вітражі для каплиці при Вірменській церкві в Запоріжжі, а також в жіночому монастирі на честь Успіння Пресвятої Богородиці.
Дитячі враження теми козацтва втілені у вітражі «Запоріжці» із композиції «Історія землі Запорозької» (1991, ПТУ №2, Запоріжжя).
У 2004 році вирішив поєднувати рівну білу поверхню кераміки та кольорове скло. Були створені нові цікаві композиції, які зараз перебувають у приватних збірках – у Канаді, США, Великобританії, Германії, Чехії, Україні, Росії.


Андрій Соколенко бере активну участь у просвітницькій та благодійній роботі, із захопленням ставиться до проявів молодих талантів, ділиться своїм досвідом, надихає на співпрацю на межі різних мистецтв. Вважає підтримку творчості дітей та молоді одним з найважливіших своїх завдань.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА, Валерія КЕМЕНОВА, Любові ХОРОШИЛОВОЇ
Виставка триватиме до 22 лютого, музей приймає відвідувачів з середи по неділю з 10.00 до 17.00.
Впродовж роботи виставки «Восьми диво світу» відбудеться декілька творчих зустрічей та подій.
Сообщение Мистецтво єднає, виховує й рятує: виставка «Восьме диво світу» в художньому музеї появились сначала на Газета МИГ.