60 окрема механізованої Інгулецька бригада продовжує знайомити читачів із історіями наших захисників. Цього разу в об’єктиві – артилерист із Запоріжжя, що зараз боронить українську Донеччину.
До повномасштабного вторгнення життя Анатолія було зовсім іншим: він працював на заводі в місті Запоріжжя.
Та коли ворог прийшов на нашу землю, чоловік сам пішов у військкомат і став на захист рідної країни.
«Тут веселіше, побратими як родина. Працюємо, захищаємо свою Батьківщину», — говорить він з усмішкою, хоч війна й наклала свій відбиток на душу кожного з них.
Перші дні повномасштабної війни були нелегкими.
«Коли потрапляєш під артобстріл, тіло тремтить, потім навіть починаєш заїкатися, але відступати соромно. Адже хлопці тут, а я такий самий, як вони», — розповідає Анатолій.
Для нього совість — це незмінний компас, що тримає його на бойових позиціях. Анатолій завжди пам’ятає про своїх дітей, сподіваючись, що війна не торкнеться їхнього життя. Синові Дімі він передає великий привіт, зізнаючись, як сильно любить та сумує за ним.
Згадує Анатолій й свого пасинка: «Для мене Амін — як свій, рідний. Люблю його сильно і бажаю, щоб у нього все було добре», — говорить воїн із теплом. «Хотілося б, щоб це все закінчилося, і діти більше не бачили війни», — каже військовий.
Попри важкі моменти, які Анатолій переживає на фронті, він сповнений віри в Перемогу й мріє, що після неї зможе трохи відпочити, а потім, якщо знадобиться, знову стане на захист країни.
А поки що Анатолій та його побратими продовжують свою справу, підтримуючи один одного як справжня родина.
«У нас комбат є, він нам заміняє і батьків, і братів з сестрами. І похвалить, і насварити може», — посміхається чоловік.
The post Між координатами і совістю: пересічна історія одного бійця із Запоріжжя, який керує вогнем (ФОТО) first appeared on Портал Акцент.
