Міжнародний симпозіум сучасного мистецтва BIRUCHIY презентував на Закарпатті мистецтво военного часу — далі його покажуть за кордоном
Міжнародний симпозіум сучасного мистецтва BIRUCHIY, який з 2006 року базувався на Азовському узбережжі Запорізької області, цього літа проходив у невеличкому Нижньому Селищі Хустського району Закарпатської області . Тема нинішньої резиденції — BIRUCHIY TRANSCARPATHIA 022. ART WAR. Вона втілена громадською організацією «Спілка Дослідників Сучасного Мистецтва». Про це «Індустріальці» повідомила директорка резиденції BIRUCHIY Олена Сперанська.
-Відбулася перша, справжня, жива резиденція сучасного мистецтва в країні, яка змушена воювати та чинити супротив підступному ворогу. Турбуючись про безпеку, ми не анонсували цю подію, – відмічає президент ГО «Спілка Дослідників Сучасного Мистецтва», комісар міжнародного симпозіуму сучасного мистецтва BIRUCHIY Геннадій Козуб. – Сьогодні вже можемо впевнено говорити, що проєкт відбувся. Далі на нього чекають за кордоном: Німеччина, Польща, Великобританія, Франція, Італія, США, Канада, Японія. Там, де зараз, як ніколи, треба показувати наше сучасне українське мистецтво.
А показувати є що. До експозиції в місцевій сільраді увійшли роботи, створені саме під час проєкту або напередодні, у часи вторгнення й активних бойових дій: класичний живопис, графіка (зокрема, серія плакатів військового часу), інсталяції, скульптура, фото й відеодокументація подій в Ірпені, Бучі, Гостомелі, Ворзелі, Бородянці, Києві, Харкові, Лисичанську та інших українських містах, частково або навіть повністю зітертих з лиця землі. Організатори BIRUCHIY Олена Сперанський та Гендій Козуб — із Запоріжжя, жили в Ірпені, де ворожі обстріли розтрощили їх дім.
-Це наш власний та водночас колективний досвід. Досвід втрати дому, фізично знищеного через військову агресію. Досвід горя і тривоги, страху і ненависті, безмежної любові, сили волі та об’єднання заради перемоги, – коментує захід Олена Сперанська. – Ми змогли вижити, і нам вистачило сили сконцентруватися і продовжити те, що надважливо саме зараз: не мовчати, а діяти мовою мистецтва, щиро, відверто, без жодних обмежень. Ми вільні, – і ця внутрішня свобода відчувається в кожному творі.
В проєкті, по словам організаторів, прийняли участь 40 митців з України, Італії, США, Австрії, Великобританії, Франції, Іспанії, Чехії, Данії та Польщі. Зокрема, Габріеле Аббруццезе (Катанія, Італія), Єгор Анцигін (Київ, Україна), Юлія Бєляєва (Лінц, Австрія), Володимир Будніков (Київ, Україна), Артем Волокітін (Харків, Україна), Даниїл Галкін (Київ, Україна), Жанна Кадирова (Київ, Україна), Павло Керестей (Лондон, Великобританія), Віталій Кохан (Харків, Україна), Нікіта Кравцов (Ялта, Україна/Париж, Франція), Антон Лапов (Нью-Йорк, США), Тетяна Малиновська (Харків, Україна), Олекса Манн (Ужгород, Україна), Роман Мінін (Харків, Україна), Ніна Мурашкіна (Барселона, Іспанія), Павла Нікітіна (Брно, Чехія), Марія Пасічник (Скоттсдейл, США), Марія Прошковська (Болонья, Італія), Олег Путрашик (Ужгород, Україна), Влада Ралко (Київ, Україна), Денис Рубан (Київ, Україна), Андрій Стегура (Ужгород, Україна), Марсель Онисько (Ужгород, Україна), Сергій Святченко (Копенгаген, Данія), Аліна Якубенко (Київ, Україна), Стаху Шумськи (Варшава, Польща), Поліна Щербина (Київ, Україна).
Запоріжжя представляли Володимир Гуліч і Настя Лойко. До речі, як писала «Індустріалка», перебуваючи а артрезиденції у Швеції, вони відкрили там «Українську виставку».
Що показали деякі художники
Ілля Ісупов (Київ) створив пророчу інсталяцію, зобразивши портрет молодого призовника, якого підстригають перед відправкою до армії на служіння народові України, включивши в структуру твору свою власну повістку. Розминувшись в часі перебування на резиденції з іншим учасником з Італії Лукреціа Декай (Неаполь), автор роботи зобразив колегу, якого ніколи в житті досі не бачив… Сам Лукреціа, ознайомившись з локальним контекстом та досвідом українських митців, зробив на резиденції криваво-червоні роботи абстрактного живопису, рефлексуючи на відчуття фізичного болю та втрати.
Микола Маценко (Черкаси), який послідовно препарує історію та сучасність України, презентував дві роботи у своєму фірмовому «геральдичному» виконанні. «Історія морського права» – композиція, присвячена беззаконню, яке протягом тривалого часу росіяни чинять в Чорному та Азовському морях, захоплюючи заручників та чуже майно і порушуючи всі міжнародні норми. Полотно «Історія» – геральдичний «ванітас» із черепом та книгою – нагадування про плинність часу, і про те, що історія складається з окремих людських доль. Усі життя, пропущені крізь її жорна, стають знаками, літерами, що кладуться на папір, і це безкінечний процес. «Все йде, все минає – і краю не має», – як писав Т.Г. Шевченко у поемі «Гайдамаки».
Віктор Покиданець (ледве зміг виїхати із заблокованого Миколаєва) представив «Потаємні стільники рос.літа» в яких вирізані в російських книжках об’ємні отвори для зберігання холодної та вогнепальної зброї символізують ту ретельно приховану та стратегічно сплановану машину пропагандистської справи, що спрямована на паплюження української ідентичності, геноцид громадян України та їх культурну дискримінацію. Також в межах резиденції автор створив серію живопису «Милі форми», підіймаючи тему мародерства помешкань українців солдатами Російської Федерації.
Микола Гончаров (Київ) створив графічну серію ARTWAR. Сам автор так розповідає про ці роботи: «Тікаючи з Києва Житомирською трасою на третій день війни, я вперше побачив автобус з написом «ДІТИ», зроблений на склі за допомогою малярської стрічки. Згодом бачив такі самі автобуси, розстріляні росіянами. Картини про надію та безвихідь».
Клеменс Пул (Нью-Йорк, США), який вже протягом кількох років активно взаємодіє з українським контекстом, створив інсталяцію зі знайдених предметів untitled (fasci). У роботі досліджується, як залишки радянського минулого України стали символічними зв’язками з російським новим фашизмом, що розквітнув після повномасштабного вторгнення в Україну. Щільно стягнуті разом, здавалося б, полярні ідеологічні символи виявляють зловісну єдність.
Юрій Коваль (Львів) створив диптих «Примарний натюрморт». Він естетично показав відсутність і порожнечу – фізичну, істотну, моральну – виокремлену з життів мільйонів українців, яких позбавили родичів, дітей, батьків, друзів, домівок, домашніх улюбленців, власних речей. Українців, які вижили і через російську військову агресію стали тимчасово переміщеними особами або вимушеними біженцями до інших країн.
Олексій Сай (Київ) представив серію «Новини». Крихкий папір у поєднанні з об’ємною гумовою фарбою, монохромний контраст фактур, – як чорні краплі жорстокої реальності, що щодня межують із повсякденним життям, клопотом, загальним інформаційним потоком про події війни.
Юрій Єфанов (Крим-Київ) представив інсталяцію «Чим далі батьківщина, тим гарніша». У роботі художник поєднує ностальгію за рідною землею, її міфологізацію та поетизацію із жорсткою реальністю. Він звертає увагу на те, як на кічовість «курортної маскультури», початково притаманну Криму, сьогодні наклалася кічовість і брутальність російської пропаганди, яка продукується ідеологічною машиною з таким же успіхом, з яким індустрія відпочинку виробляє свої картинки-етикетки.
Фотографи Олександр Глядєлов, Вєра Бланш з Києва та Максим Дондюк зі Львова представили серії фоторобіт з фіксацією страшних подій, зруйнованих міст, помешкань та життів мешканців України.
Влада Ралко (Київ) презентувала графічні роботи з серії «Львівський щоденник».
Володимир Будніков (Київ) створив роботи з серії «Час війни».
Надя Полевич (Рим, Італія) створила серію #NFT#Matryoshka. 2022, репрезентацію фактичного, теперішнього буття радянського символу, що перейшов з часів Другої світової війни. Як результат, чорно-помаранчева «георгіївська стрічка» поруч з «ватниками» і «ведмедями» набуває зовсім іншого значення, асоціюючись вже із «ввічливими людьми» часів анексії АР Крим та армією рашистів «Z» сьогодення.
Також в експозиції були представлені три документальні фільми, пов’язані з учасниками виставки та їхніми творами.
«Кадирівська паляниця» – фільм про те, як Жанна Кадирова та Денис Рубан створюють серію об’єктів під назвою «Паляниця», закуповуючи на кошти, отримані з продажу робіт, машини та військову амуніцію для української армії. Як писала «Індустріалка», нещодавно виставка Жанни Кадирової «Паляниця» була представлена у galleria Continua у Венеції. Паляницю Жанна зробила з каміння.
«Шпорик» – про художників з Ужгорода, що перетворили мистецьку майстерню на виробництво компактних пічок для користування в умовах війни.
«Поповнення колекції сучасного мистецтва Геннадія Козуба» – історія повернення до зруйнованої війною квартири в Ірпені засновника та організатора резиденції BIRUCHIY. І про те, що залишили йому російські окупанти на розтрощеному складі, де зберігалася мистецька колекція.
Автори фільмів – Іван Сауткін, Ганна Єресько та Олена Зашко.
***
Проєкт мистецької резиденції ART WAR міжнародного симпозіуму сучасного мистецтва BIRUCHIY було створено, щоб привернути увагу до проблем психологічної допомоги дітям, постраждалим від сексуального насильства під час війни, розпочатої рф проти України, та зібрати кошти для додаткового фінансування Благодійного фонду «Посмішка ЮА«, який опікується цим питанням.
Нагадаємо, департамент культури й туризму Запорізької міської ради та міжнародний симпозіумом сучасного мистецтва BIRUCHIY проводять у нашому місті серію виставок під відкритим небом «Плакати військового часу». Зараз проходить виставка українського художника Микити Шилімова (Черкаси-Харьків).
Читайте також: Французька художниця створила незвичайну серію робіт на підтримку України.
Читайте наші новини на сайті zprz. city
Фото надані міжнародним симпозіумом сучасного мистецтва BIRUCHIY
Сообщение Міжнародний симпозіум сучасного мистецтва із Запорізької області пройшов на Закарпатті — фото появились сначала на Індустріалка — новини Запоріжжя.
Источник: http://iz.com.ua/zaporoje/mizhnarodniy-simpozium-suchasnogo-mistetstva-iz-zaporizkoyi-oblasti-proyshov-na-zakarpatti-foto
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
