Буває аджика, яка виправдовує своє первісне походження. Яка, за абхазькою традицією, складається виключно з гострого перцю, часнику, солі та великої кількості пряних трав. Ніби й назва цього пристрасного доповнення до буденних страв означає «перечна сіль».
А є рецепти, які колись бабуся Аліса підгледіла у Молдові та готувала все життя для дітей. І цю смачну молдавську приправу діти їли ложками. І року не було, щоб якась баночка лишалася в холодильнику до нового року. Така смачна та вітамінна ця молдавська аджика. Молдавська мова не має свого окремого слова для назви цієї страви. Тому називають її agică, промовляючи а́джике.
Для набору овочів працює правило 2,5:1:1:1.
Це пропорції основного набору: 2,5 кг помідорів, і по кілограму моркви, солодкого перцю та зелених або кисло-солодких яблук.
Червоний гострий перець (стручковий) – 100 г (або за смаком від двох до п’яти перчинок).
Помідори, моркву, солодкий і гострий перець, а також яблука требапомити та очистити від насіння (перці) та серцевин (яблука).
Підготовлені овочі та яблука колись перекручували виключно через ручну м’ясорубку. А нині кожен має різні пристрої та може це зробити принаймні у кухонному комбайні.
Тож, набір овочів має набути вигляду однорідної маси.
Цю масу треба висипати у великий казан або хоча б у велику каструлю з товстим дном. Довести до кипіння і варити на помірному вогні приблизно годину, періодично помішуючи. Об’єм маси зменшиться приблизно на чверть.
Най трохи охолоне, і наступає час додати цукор, сіль, соняшникову олію оцет та часник, пропущений через відповідний у вашому кухонному хазяйстві пристрій, ну, хоча б часникодавку.
Пропорції такі: часнику – 200–300 г, цукру – одна склянка, солі чверть склянки або 2–2,5 столові ложки. Одна склянка соняшникової олії (можна й оливкової) та півсклянки 9-відсоткового білого оцту (можна яблучного).
Всі добре перемішати.
За сучасними порадами трапляється й така, що заправлену аджику варто ще раз проварити. Та де ви бачили варений часник? Хіба що в деяких французьких рецептах.
Мама Аліса розкладала аджику в банки, ошпарені кропом, закривала пластмасовими кришками, бо інших на той час не було, чекала, поки вистигне, та зберігала у погребі або в холодильнику.
І до нового року така аджика не доживала.
Всю доїдали діти, а згодом – й онуки.
Підготувала Інеса АТАМАНЧУК