Музика кохання, тепла та світла

З початком війни джазовий дует Володимир Гітін та Саша Михайленко повністю зупинив свою діяльність. Джаз – музика мирна, затишна, вона дихає спокоєм, добротою та любов’ю. А довкола була суцільна невизначеність, страх і тривожні фронтові зведення. Але потім надійшла пропозиція виступити з благодійним концертом у запорізькому госпіталі, і виявилося, що джаз, жива щира музика має цілющу силу, зміцнює віру та дарує надію.

Спочатку був ковид, потім війна, – розповідає Володимир Гітін. – Нас тільки люди витягли. Насамперед Олена Сауріна з «Колориту». Вона запросила нас до фотоклубу на благодійну акцію. А перший концерт після ковіда ми дали у нашому шпиталі. Нас покликали друзі. Я й досі пам’ятаю цей мандраж, коли ми грали між операційними. А лікарі-хірурги, які оперували поранених, розповідали нам згодом, як під час операції вони чули з поверху живе виконання «Червоної калини».

Саша: Із початком війни я думала взагалі, що перестану співати. Коли ми в перший рік війни почали співати у фотоклубі, то були безкоштовні концерти, на яких збиралися пожертвування. І багато хто нас запитував: ви вдень виступаєте безкоштовно, а чому не даєте платні концерти вечорами? Багато хто з готовністю прийшов би. Ми заперечували: як, війна ж? Хто прийде? Нам відповідали: ми прийдемо, тільки скажіть де і коли. І ми ризикнули зробити концерт у «Старому кролику». Потім другий, третій. І щоразу у нас був аншлаг.

Тобто, благодійні концерти пішли на другий план?

Володимир: У жодному разі. Наша публіка охоче жертвує гроші для госпіталю. До сьогоднішнього дня ми зібрали та передали нашим військовим лікарям приблизно 30 тисяч гривень.

Коли та як склався ваш дует?

Ми були частиною великого колективу The President Band, який виступав у «Капіталісті». Згодом колектив припинив своє існування. А ми із Сашком залишилися, бо хотіли продовжувати концертну діяльність. Це було у 2013 році. Відтворити колектив у повному складі було непросто, оскільки джазових музикантів такого рівня ми мало. Та й сама необхідність його відтворення незабаром відпала.

По суті, вашому дуету вже більше десяти років.

Я не думав. Приблизно так.

За цей час змінювався ваш репертуар? Як він будувався спочатку та як будується зараз?

Частина репертуару – це багаж Саші як співачки на момент створення дуету. Частина прийшла із The President Band. І досить великий масив, приблизно дві третини ми взяли з The Great American Songbook, «Великої американської книги пісень». Це пісні, написані з кінця 20-х до початку 60-х, які стали класикою американського джазу. Тому коли сьогодні я переглядаю списки популярних пісень, усілякі рейтинги – список 50 великих, 100 великих пісень – виходить, що 90% нашого репертуару включено до цих списків. Плюс є музика, яка нам подобається незалежно від жанрової приналежності. Наприклад, «Бітлз».

Саша: Мені, окрім джазової музики, подобається рок-н-рол, рок.

Володимир: Джаз – це основа плюс плюс джазові речі. Звісно ж, блюз, латино-американська музика. Або ще точніше все, що входить у поняття музичного мейнстриму. За винятком крайнощів – авангардної музики, хеві-метал та ін.

Чому ваших виступів не так багато?

Володимир: Окрім основної роботи, є ще дві базові проблеми: наявність відповідного приміщення та аудиторії. (І хоча питання з приміщенням сьогодні вирішене – це кафе «Старий кролик» та майданчик побільше, Простір подій Respect – проблема організувати публіку.)?

Саша: Я займаюся організаційними питаннями багато років, і повірте, це справді непросто.

Володимир: Але головне питання, ще раз повторюся – на яких умовах зібрати публіку. Бо за приміщення треба платити. Тому треба прорахувати ціну квитків, зрозуміти, наскільки вона буде підйомною для людей. Тим більше, що ми не співаємо попсу – і до нас не підуть люди, яким потрібна естрада чи молодіжна музика.

Тут хочу звернутися до нашої потенційної аудиторії: не треба боятися слова «джаз». Той джаз, який ми граємо, це універсальна музика, вона витримала випробування часом, її люблять та знають мільйони. Як пропагандист джазу я все життя борюся з упередженням, що джаз – це високолоба музика. Нічого подібного. Це музика тепла та світла, інтелігентна і водночас популярна.

А помилкові уявлення про джаз багато в чому сформувалося у нас через те, що за радянських часів платівки, які випускалися, і музика, яку грали, дуже часто являла собою маргінальні напрямки в джазі. Тому ми із Сашею прагнемо довести, що ця музика доступна всім. І ми неодноразово переконувалися в цьому безпосередньо. Приходить публіка з такими собі чавунними обличчями: ну що ви там гратимете? А за п’ятнадцять хвилин дивишся, у людей блищать очі, вони надихаються цією музикою.

Саша: Я неодноразово спостерігала подібний ефект на двох діаметрально протилежних категоріях людей, які прийшли на наш концерт. Це маленькі діти та дорослі, яким через роботу десь на заводі взагалі не до музики, тим більше джазу. Після закінчення концерту вони всі виходили з позитивним виразом на обличчі, дехто був здивований. Ефект приблизно такий: незрозуміло, що сталося, але сподобалося. А діти, у свою чергу, починали танцювати, і це також переконувало мене у дієвості музики, яку ми виконуємо.

Джазовий концерт Володимира Мітіна та Саші Михайленко заплановано на 31 березня.

Кажуть, звук має важливе значення для якості виступів.

Як звукорежисер, який не один рік пропрацював у професійній студії, можу сказати: звук відіграє величезне значення. Погано збудований звук дратує слухачів, не дозволяє музикантам розкритися. Тому ми приділяємо цьому питанню велику увагу. Ми маємо свій компактний концертний апарат, який дозволяє нам легко прибути для виступу в будь-яке приміщення і не залежати в плані якості звучання від організаторів.

Як народилася ідея українських текстових адаптацій, поміщених у джазові стандарти?

Саша: У мене дуже креативний чоловік, він, по суті, третій член нашої команди. Влад – людина творча, неординарна. І більшість його ідей, які він подавав мені у творчості, спрацьовували. Вже після початку війни він запропонував – це було на кухні, де ми робили муляжі протитанкових мін для наших бійців – а давай спробуємо. Він змалку слухав джазову музику. Перша адаптація, яку він написав, це текст про зелене пальто для композиції Summer Time. Це простий текст, на такому собі специфічному суржику, але він вдало ліг. Тобто, це не оригінальний текст або його переклад, а вільний, жартівливий. Наразі готується ще версія «Дівчата з Іпанеми» та кілька інших новинок.

Володимир: Сьогодні спостерігається колосальне зростання інтересу до української мови. Тож коли ми виконали перші кілька композицій, публіка нас підтримала. До речі, на джазовому радіо є українські виконавці, дуже тямущі. Оригінальні речі чи українські народні в обробці все дуже якісно. Я знімаю капелюх.

Нещодавно до вашого колективу влився третій виконавець, причому влився дуже органічно. Розкажіть про нього.

Це саксофоніст із Бердянська Ігор Кирилюс. Я послухав його одного разу, дізнався, де і з ким він грав у Бердянську і зрозумів – це наша людина.

Саша: Ми виступали з ним уперше без репетиції. Я брала участь у джемах і знаю, як мають грати музиканти, витримувати баланс. Ігор дуже чуйний музикант, взаємодіяти з ним на сцені одне задоволення. Він відкрита, позитивна людина. Слухає правильну музику і подобається грати імпровізаційний джаз.

Володимир: Плюс його присутність на сцені допомагає частково зняти навантаження із Сашка, бо співати дві години зовсім непросто, співати та ще імпровізувати.

Саша, ти використовуєш у виступах козу. Коли і як цей незвичайний інструмент з’явився у твоєму житті?

Говорять, що на ньому грали ще американські індіанці. Специфіка його проста – трубка та мембрана, майже як гребінець та папір. Звук залежить від металу, з якого він виготовлений, та мембрани. Мій козу із Праги, таких козу в Україні немає. А мембрани я купувала у Дрездені. Прийшов цей інструмент до мене в такий спосіб. На шоу «Голос країни» виступала дівчина, яка виконувала блюз і в якусь мить почала грати на казу. Я зрозуміла, що це моє. Пам’ятаю, у кафе «Ретро» з нами грав наш добрий друг Кирило Луценко – великий знавець та аматор екзотичних ударних інструментів. Він дізнався, що я хочу придбати козу, і подарував мені його на день народження, привіз із-за кордону. Я не знала, як грати на ньому. Пошукала ролики на youtube, але там нічого не було. Тому довелося розбиратися самій. Але щойно я зрозуміла принцип, справа пішла.

Як публіка дізнається про ваші майбутні концерти?

Слідкує за моїм фейсбуком, інстаграмом. Я завжди заздалегідь про все повідомляю. А Володя запрошує старих знайомих, які у свою чергу наводять на концерти своїх друзів та приятелів. Але, само собою, такої реклами недостатньо, якщо говорити про більш часті виступи і більш просторі зали.

Нещодавно ми зіграли квартирник у «Казковому дворику», це на перетині вул. Зелінського та Незалежної України. Зазвичай там збираються шанувальники авторської пісні, барди. Але нас дуже тепло приймали, була повна зала, публіка нас не відпускала. Все пройшло на ура. У цьому сенсі слід зазначити, що нам завжди цікаво працювати для нової аудиторії.

Підписуйтесь на Акцент в

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

Источник: https://akzent.zp.ua/muzika-kohannya-tepla-ta-svitla/

Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook

Share this post

Добавить комментарий

scroll to top