Після другого поранення захисник став “обмежено придатним”, але відмовився переходити в тил
Історію Віктора, який майже щодня виїзджає з побратимами по маршруту “Кам’янське-Степногірськ”, розповіли у 128 окремій важкій механізованій бригаді “Дике Поле”.
Віктор – родом із Одещини, фельдшер за освітою, і все життя працював з технікою.
Про повномасштабне вторгнення він дізнався з випуску новин і одразу поїхав до ТЦК разом із колегами та сусідами. Їх тоді просто записали й сказали, що зв’яжуться за необхідності.
У квітні 2022 року знову поїхав до ТЦК – і його взяли в інженерний полк на посаду водія-сапера.
Із того часу Віктор встиг повоювати на всіх напрямках – хіба що на звільнення Харківщини не потрапив, бо в цей час брав участь у деокупації Херсонщини.
У 2023 році – контрнаступ на Оріхівському напрямку, у 2024 – Авдіївський, а потім перевівся до 128 окремої важкої механізованої бригади “Дике Поле” й тепер знову боронить Запоріжжя.
“Кам’янське – Степногірськ – пекельний маршрут! Він там скиди ногами відфутболював!” – жартують побратими, яких Віктор вивозить і завозить протягом усього останнього року.
Боєць ніяковіє, коли чує це, і скромно уточнює: “То скиди з орківських дронів просто поряд падали, коли ми їхали”.
Під час одного з таких виїздів його автівка отримала ушкодження й зупинилася.
Віктор із побратимами відходив лісосмугою під ворожими обстрілами. Тоді він отримав поранення уламком.
Він буденно говорить про нічні виїзди, про дороги, всіяні протипіхотними мінами, які рвуть гуму на колесах і перетворюють її на дрантя.
Для Віктора така дорога – не унікальна пригода, а звичайна буденність: “За весь рік лише кілька разів повернулися на цілих колесах – зазвичай, на голих дисках. Поміняли – і наступної ночі знову у рейс”.
Він тепло згадує волонтерів і всіх, хто донатить на нові колеса. Каже: якби не вони й не командування, яке постійно шукає, де ті колеса взяти, було б набагато важче.
Буває, що за ніч одна машина не доїхала, друга стала з розірваними колесами – тоді виїжджає третя, бо завдання треба виконати.
Найважче – це навіть не на дисках їхати, а коли на диску залишається шмат гуми: “Пошкоджений скат зліз, заблокував колеса, і ми до ступиці все стерли, поки доїхали, бо зупинятись не можна”.
Влітку автівку Віктора підстеріг дрон-ждун – дорогою на Кам’янське.
Але машина залишилась на ходу, тож попри поранення, Віктор виконав завдання: довіз вантаж, забрав поранених побратимів і повернувся назад.
Коли повернулися, медики витягли уламок із голови, зробили МРТ, відправили лікуватися.
Після другого поранення Віктор став “обмежено придатним”, але відмовився переходити в тил. Як фельдшеру, йому постійно пропонують повернутися в медицину, пройти курси – але він відмовляється.
– Я люблю автівки, люблю їздити, люблю техніку. До того ж тут – найкращий колектив і командири. Не хочу нічого міняти – я на своєму місці, – каже він про свій Стрілецький батальйон 128 окремої важкої механізованої бригади «Дике поле».
Вдома на Віктора чекають дружина, донька і син.
А він чекає моменту, коли зможе повернутися до них не у відпустку, не після поранення – просто, щоб жити поруч і бачити їх щодня.
– Коли війна скінчиться – я буду найщасливішою людиною. Не знаю коли, але знаю: від нас залежить, де ми зустрінемо кінець війни. Я бачив, як евакуювали людей із власних домівок, бо туди прийшла війна. Тому ще повоюємо, – каже Віктор.
Фото – 128 окрема важка механізована бригада “Дике Поле”
Сообщение На Запоріжжі пекельними маршрутами під атаками ворожих дронів ганяє фельдшер, який став водієм появились сначала на Газета МИГ.