Наші захисники чотири місяці тримали оборону в самому епіцентрі “кілзони”
Олександр – родом з Вінниччини. Дружина, двоє дітей, робота механіком – до повномасштабного вторгнення у нього було звичайне життя.
За свої 45 років він ніколи не мав справи зі зброєю, навіть строкову службу не проходив.
Чоловіка мобілізували у березні 2025-го. Після базової підготовки він потрапив до підрозділу 128 окремої важкої механізованої бригади “Дике Поле”, яка тримає оборону на Запорізькому напрямку.
Бойовий вихід, що тривав 120 днів, став першим за час його служби, розповіли історію Олександра у бригаді “Дике Поле”
– Наше завдання було спостерігати, що відбувається навколо: слухати будь-який рух, визначати напрямок і доповідати. Якщо потрібно – реагувати, – розповідає захисник.
Звучить просто. Насправді це були 120 днів серед руїн населеного пункту.
Спостережні пункти – підвали знищених будівель у самому епіцентрі “кіллзони”, де лінія бойового зіткнення перетворилась на широку сіру смугу, а дрони нищили все живе.
Та, крім дронів, по цій зоні ходили й російські штурмові групи. Одного разу вони вирахували спостережний пункт Олександра та його напарника.
Вони кинули гранату і спробували атакувати, але наші хлопці дали бій.
Олександр із побратимом знищили двох російських штурмовиків. Перший отримав важкі поранення і помер, бо допомога до нього так і не дійшла. Другого добили російські дрони, які кілька днів поспіль розбирали руїну їхнього колишнього укриття до останньої цеглини – хоча бійці вже змінили позицію.
– Ми не накопичували багато речей. Воду, їжу, павербанки нам привозила “бабуся” – великий дрон “Вампір”. Окупанти називають його “Баба Яга”, а ми – “бабуся”, бо вона доставляла нам усе необхідне, – розповідає Олександр і додає: “Я дуже переживав за рідних і просив командира по рації привітати дружину з Днем народження і з річницею нашого одруження. Що б навколо не відбувалося – ці дати я не забував”.
Найважчим виявився вихід із позицій. Це була складна операція, а перехід через “кіллзону” розтягнувся на три доби, щоб мінімізувати ризики. Перед рухом бійцям кілька днів передавали підсилене харчування дронами, щоб вони могли тривалий час рухатись без виснаження.
У дорогу вони взяли лише воду – жодних зайвих речей. Усе інше їм доставляв невеликий нічний дрон. Будь-який зайвий рух міг видати групу.
Коли Олександр із побратимом нарешті вийшли з “кіллзони”, перше, що він зробив, – подзвонив додому і сказав: “Я живий. Все добре”.
Його напарник зараз проходить лікування у рідному місті. Сам Олександр ще проходить медичні обстеження. Попереду – лікування і відпочинок.
Фото – 128 окрема важка механізована бригада “Дике Поле”
Сообщение На Запорізькому напрямку механік Олександр із побратимом 120 днів тримав бойову позицію появились сначала на Газета МИГ.