П’ять років з дня розгону запорізького Майдану, пам’ятаємо як це було

П’ять років тому, 26 січня 2014 року, під стінами Запорізької обласної адміністрації, як і щодня, починаючи з грудня 2013 року, зібралися люди, щоб висловити протест проти диктаторської влади Януковича.

На той час, у столиці вже було декілька вбитих та зниклих учасників революції Гідності. Переслідування та побиття почалися і в Запоріжжі. Відступати не було куди та й ніхто про це не думав, хоч всі добре усвідомлювали, що хвиля розгонів дійде і до Запоріжжя. Тим паче, керівництво міста та області тільки чекали слушного моменту та наказу згори. Запоріжці знали, що в стінах Запорізької ОДА сотні силовиків та тітушок, втім – на Майдан вийшли рішуче та у повній бойовій готовності.

Серед тих, хто стояв біля мікрофону на площі протягом кількох тижнів і кому вірили люди залишилися одиниці, решта чи то роз’їхалася, чи захворіла, чи знайшла інші поважні причини, щоб того вечора не з’явитися. А можливо хтось справді поїхав на київський Майдан, це вже довести чи спростувати важко.

Того дня, силовики та тітушки дочекалися вечора, вискочили з кийками та димовими шашками з адміністративної споруди і почали щосили гамселити людей. Травмованих, побитих та затриманих було чимало. Було чітке розуміння того, що в ЗОДА не відступлять і рівень тиску буде ставати все вищим. Вже цього кривавого вечора майданівці сказали одноголосно – завтра знову вийдемо, що б там не було. І вийшли, на чолі з Ігорем Артюшенком, який чітко знав, що його затримають і добре розумів, що має бути з людьми, бо розпачу допускати не можна.

Ми знайшли історичний допис лідера запорізького Євромандану Ігоря Артюшенка в день розгону. Він і досі передає усю атмосферу, яка панувала тоді у Запоріжжі.

У той день Ігор Артюшенко в одній тезі, для сайту Радіо Свобода написав: “вийти – страшно, не вийти – жити з ганьбою!” Такою була мотивація кожного, хто мав гідність і міг того вечора вийти.

Протестні акції у нашому місті були наймасштабнішими у південно-східній частині України – чисельність містян, які вийшли відстоювати свої цінності, обчислювалася тисячами. 26 січня силовики разом з тітушками вдалися до спроб силового розгону Майдану. Більше сотні запоріжців потрапили до лікарень з пошкодженнями різного ступеню важкості, декого прямо з вулиць забирали в СІЗО.

Два місяці тому, напередодні Дня Гідності та Свободи, ми поспілкувалися з тими, хто творив революцію в Запоріжжі та дізналися, що на їхню думку є головним досягненням та розчаруванням запорізького Євромайдану. У день розгону Майдану нагадаємо що вони відповіли…

Ігор Артюшенко, народний депутат України.
У 2014 році – голова громадсько-політичної організації «Українська справа», яка стала одним з основних організаторів Євромайдану в Запоріжжі, лідер запорізького Євромайдану.

За громадську діяльність під час Революції Гідності був затриманий Запорізьким УБОЗ 27 січня 2014 року за cт. 208 УПК (тобто без суду). Два місяці знаходився під домашнім арештом. Ігоря Артюшенка повністю реабілітовано після зміни влади в країні.

– Величне видно здалеку, тому тільки вже зараз ми можемо справді усвідомити головну перемогу Майдану в Запоріжжі. І вона полягає в тому, що наше рідне місто не повторило трагічної участі Донецька та Луганська, не стало частиною т.зв. “Новоросії”. Може хтось вже забув, але Запоріжжя на всіх мапах окупант малював як якесь “ЗНР” та складову “русского мира”. І саме Майдан в Запоріжжі, його організаційне ядро знищили ці плани російського агресора та місцевих запроданців-сепаратистів. Бо ті, хто в щоденних протестах зимою 2013-2014 років виборювали для України європейське майбутнє – саме вони і дали відсіч “русской весне” в Запоріжжі. Ці патріоти стали і першими волонтерами, і першими захисниками на фронті.

Це аксіома: не було б потужного Майдану в Запоріжжі – не було б кому захистити місто від сепаратизму та війни.

Щодо розчарувань. Найбільше з них – це провальна робота правоохоронних органів в 2014-2015 роках. Особливо – органів прокуратури. Бо вину щодо одіозних корупціонерів та сепаратистів по гарячих слідах не довели. А по холодних – це робити значно важче. Чи причина цього провалу в загальній прогнилості правоохоронної системи, чи в тому, що хтось просто продав ці справи та задорого “загубив докази” – я достеменно сказати не можу. Радує лиш те, що всі ті одіозні особи ще тоді були так чи інакше відсторонені з посад і більше на них не повернуться.

Владислав Мороко, директор департаменту культури, туризму, національностей та релігій Запорізької ОДА.
У 2014 році – викладач ЗНТУ
Владислав Мороко біля мікрофону під час революції у Запоріжжі

– Майдан показав запорожцям, що у нас є потужний прошарок людей, який готовий боротися за свої права. І не лише боротися, а й досягати результатів, перемагати.

Щодо розчарувань – наявне громадянське суспільство не змогло сформувати сталих інститутів громадянського контролю влади. Непогана ідея Народних Рад була знищена самими ж учасниками цих громадських об’єднань.

В’ячеслав Зайцев, депутат Запорізької міської ради, ветеран АТО
У 2014 році – старший науковий співробітник відділу музею історії Запорозького козацтва Національного заповідника «Хортиця»
В’ячеслав Зайцев на запорізькому Майдані

– Головне досягнення – зміна влади, позбавлення її від старих корумпованих посадовців. Власне, за це ми і вийшли на Євромайдан.
Розчаруванням вважаю роз’єднання людей, які разом творили Революцію Гідності. Багато хто пересварився на тлі політичних, або особистих подій. Іноді доводиться буди свідком розмов на кшталт «хто більше стояв на Майдані».

Роман П’ятигорець, політолог, голова Голова правління запорізького обласного комітету виборців України

У 2014 році – громадський діяч
фото на площі Маяковського, Роман П’ятигорець останній справа

– Головним досягненням Євромайдану вважаю здатність акумулювати величезні маси людей саме в південно-східних областях, в самому серці електоральної вотчини Януковича. Саме Запоріжжя зробило величезний внесок в загальний результат Революції Гідності, яка відбулась в країні.

Багато майданівців, які познайомились під час тих подій, продовжили спілкування, стали підтримувати один одного. Хтось трансформувався в захисників України, хтось пішов в волонтери, хтось став впроваджувати свої корисні проекти.

Беззаперечне досягнення – зміна політичної еліти. Ми отримали багато нових облич в українській політиці – від народних депутатів до депутатів місцевих рад, які прийшли саме з запорізького Майдану. Вони дуже відрізняються від застояного «секонд-хенду», який був при Партії регіонів.

Великим розчаруванням стало те, що людей, яких об’єднувала одна ідея на Майдані, пересварила українська політика. Ще одне – тотальна «зрада», яка проїла мізки багатьом українцям. Ця зрада – це не просто якась технологія, вона – дійсно психічне захворювання. Я особисто знаю багатьох розумних людей, які при зустрічі задають питання на кшталт фабрики в Липецьку. Таким особам неважливо, хто є Президентом, вони з будь-кого зроблять агента Кремля. З цією хворобою ми втратили багатьох людей, реабілітувати яких, на жаль, вже не можливо.

Таїсія Мельниченко – продовжує займатися активною громадською діяльністю.
У 2014 році – активістка, одне з найбільш суворих облич Революції Гідності в Запоріжжі.
Таїсія Мельниченко по центру з надписом

– Запорізький Майдан був краплиною в океані, найпотужніший на сході і півдні України. Тому вважаю, що позитивні зміни, які відбуваються в Україні – це також досягнення Запорізького Майдану.

Якщо говорити про розчарування, то вони полягають у тому, що ми не змогли не допустити регіоналів, фактично членів команди тих, хто розстрілював хлопців, знову до влади. Вони повилазили, понадягали вишиванки, співають вголос гімн, і чекають коли повернуться їх “бєглі товарісчі”. Ще шкода, що нема в місті тієї єдності серед майданівців, яка була в 2013-2014 роках.

Атем Кіров – волонтер, нагороджений відзнакою Президента України за активну волонтерську діяльність.
У 2014 році – член Самооборони київського, а потім і запорізького Майдану
З товаришами під стінами ОДА. Артем Кіров по центру в масці. – Вважаю, що головним досягненням, як запорізького так і Майдану в Києві є те, що ми усвідомили себе українцями, ми стали вільними та незалежними! Мінусом можу назвати , те що запоріжці не змогли обрати українську владу у своєму місті. Ірина Лех – член громадської організації Бізнес-Союз “Порада”. У якості тренера співпрацює з європейськими проектами.
У 2014 році – приватний підприємець Ірина Лех на Майдані у Києві – Найбільшим досягненням Запорізького Майдану вважаю те, що ми усі подолали страх і апатію, об’єдналися і вийшли на вулицю захищати свої права. Найбільше розчарування Запорізького Майдану – те, що ми допустили, щоб до влади прийшли корупціонери, одягнені у вишиванки, які спекулюючи словами про честь і гідність, продовжують грабувати країну.

Тимур Книш – ветеран АТО, працює у Державній службі України у справах ветеранів війни та учасників АТО.

У 2014 році – політик (член партії ВО “Свобода “) Тимур Книш у часи Майдану на площі Поляка в Запоріжжі. Цього дня відбувала спільна молитва за Україну. – Серед досягнень – Запоріжжя стало більш українським містом і це дуже помітною. Після Революції Гідності з українцями стали рахуватися більше, іноді… Розчарування – поки не змінили систему та не взяли контроль над використанням місцевого бюджету в Запоріжжі. Андрій Рибальченко – прес-секретар прокуратури Запорізької області.
У 2014 році – журналіст, один з небагатьох хто з перших днів Революції Гідності не боявся писати правду.
Андрій Рибальченко на Майдані у Києві, грудень 2013 року.
– Про досягнення легше говорити в національному вимірі, адже запорізький Майдан був складовою частиною загальнодержавного процесу. Безперечно одне з головних досягнень – перезавантаження системи та позитивна зміна суспільної свідомості.
Для запоріжців це та ж зміна електоральних настроїв – збільшення підтримки партій, які позиціонують себе як національно-демократичні. Мені важко говорити про розчарування, тому що я не живу сподіваннями. В ментальності українців є такий недолік, як очікування дива і оманлива думка про те, що це диво прийде саме собою. Над перемогою Революції Гідності працювали мільйони людей, і тому вона відбулась. Проте вже значно менша кількість українців виявилась налаштована на подальшу щоденну систематичну та кропітку працю, без гучних гасел та буремних емоцій. Думаю подальші досягнення будуть залежати саме від цієї конструктивної меншості.

Є сенс пригадати ще декількох учасників подій запорізького Євромайдану, які знаходилися по іншу сторону барикад. Революція Гідності змінила і їхні життя.

Голова Запорізької обласної ради в 2014-му Віктор Межейко став першим екс-посадовцем України, який отримав реальний вирок за силовий розгін Майдану. 13 липня 2013 року Кіровський суд м. Кіровоград (нині – Кропивницький) визнав Межейка винним за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 294 КК і виніс вирок у вигляді 5 років позбавлення волі з відстрочкою виконання на 3 роки, позбавленням права займати відповідні посади на три роки і відшкодуванням суми збитку потерпілим особам. Одразу після винесення вироку прокуратура області подала касаційну скаргу до Вищого спецсуду з вимогою більш суворого покарання.

Рішення суду не задовольнило і самого Межейка, адже винним себе колишній посадовець не вважає. Ще на засіданні він заявив про намір подавати апелляцію.
Засідання Вищого спеціалізованого суду України відбулось 19 травня 2017 року. Вирок Віктору Межейку залишили без змін.

Віктор Межейко слухає вирок суду

На лаві підсудних по справі розгону запорізького Євромайдану мало сидіти ще двоє підозрюваних – на момент подій 2014-го голова Запорізької обласної держадміністрації Олександр Пеклушенко та начальник обласного управління внутрішніх справ Володимир Серба.

В 2015-му колишнього губернатора знайшли мертвим у себе в будинку. Офіційними версіями правоохоронців загибелі є самогубство, доведення до самогубства та умисне вбивство, замасковане під самогубство. Коментуючи подію народний депутат Антон Геращенко повідомив, що Олександр Пеклушенко міг накласти на себе руки саме через карну справу.

«Можливо, причиною самогубства Пеклушенко могло бути не бажання нести кримінальну відповідальність за незаконний розгін і калічення активістів Євромайдану у січні – лютому 2014 року», – написав на своїй сторінці в Facebook Геращенко.

Уникнув правосуддя і Володимир Серба. Колишній очільник УВС подався в біги і наразі знаходиться в Міжнародному розшуку.

Досі тривають суди по справах Міського голови Запоріжжя у 2014 році Олександра Сіна. Після перемоги Революції Гідності Генеральна прокуратура оголосила у розшук еск-мера. Чоловік спершу переховувався в Одесі, де займався підприємницькою діяльністю у сфері ресторанного бізнесу. Навесні поточного року з’явився у Запоріжжі та особисто постав перед судом. Проти колишнього посадовця порушено одразу кілька кримінальних справ за: зловживання службовим становищем та перевищення повноважень, хуліганські дії, порушення трудового законодавства та інше.

У день розгону Запорізького майдану тоді ще міський голова Олександр Сін особисто привіз до будівлі ОДА чотири автобуси з людьми. Про це стало відомо із свідчень підозрюваних та свідків у справі розгону запорізького Майдану.

Зокрема, про це повідомив адвокат Віктора Межейко Олександр Артемов при розгляді судової справи про силовий розгін мирних зборів запорізьких патріотів. Захисник голови облради зачитав свідчення заступника міського голови Валерія Еделєва, згідно з якими Олександр Сін 26 січня привіз учасників мітингу Партії регіонів і перебував з ними деякий час в будівлі облдержадміністрації. Еделєв, в якості свідка розповів, що Сін прибув з двома-чотирма автобусами членів ПР і розмістився за столом президії в сесійній залі.