При посадці на евакопоїзд панує повний порядок
За 40 хвилин до оголошеного відправлення евакопоїзда із Запоріжжя до Львова вздовж вокзалу – довжелезна черга.
Люди у формі на перон не пропускають. Однак, панує дивний спокій – ніхто не галасує, ніхто не намагається пройти вперед. Ніякої напруги.
Щойно приїхали і стали, — говорить молодий чоловік, що відійшов покурити.
Тролейбуси до вокзалу не їздять уже кілька днів, повертають на Запоріжжя-ІІ. А от маршрутки – запросто. Причому пасажирів з величезними валізами у салоні я не помітив.
За 35 хвилин до ймовірного відправлення евакопоїзда починають впускати на перон – групами по 45-50 людей.
Знову ніякої нервовості і метушні.
Самого ж потягу ще немає.
Тих, хто заходить на перон, цими ж партіями по 45-50 людей ставлять колонами навпроти ймовірних дверей до вагонів.
На розкладному стільчику присіла літня жінка. Це Ганна Петрівна Редя – 92-річна мама головного диригента Запорізького академічного симфонічного оркестру.
— Сподіваюсь на допомогу знайомих музикантів у Львові, — говорить народний артист України.
З приміщення вокзалу виходить хлопець у червоній куртці і несе у низькій коробці, як на підносі, гарячий чай. Пішов до людей, які ще на підступах до перону.
Серед тих, хто збирається до Львова, — лабрадор Лукас. – А я Єва, — відрекомендовується 4-річна дівчинка.
З Євою, Лукасом очікують на посадку ще кішечка Аліса, мама Єви і дві тітоньки. До Львова їдуть навмання – жодного разу у цьому місті не були і нікого зі знайомих там немає.
Та що там до Львова — ця компанія приїхала на вокзал чотири години тому, рохраховуючи на потяг до Польщі. Не потрапили. Їх відвели у зал очікування, там посиділи, а тепер уже на пероні – ось-ось мають подати поїзд на Львів.
Так, на першу колію в’їжджає ешелон з 17 вагонів.
Ніхто нікуди не біжить. Організатори евакуації чітко керують процесом.
У першу чергу, попереджають: «Місць вистачить усім». Додають, що у вагоні на нижній полиці мають розміщуватися чотири людини, на верхній – дві.
— А хто захоче поспати, хай візьме ковдру і поспить на підлозі, — радить провідниця.
Пасажири заходять швидко і без поспіху. Поліцейські підхоплюють і подають дітей та речі.
У черзі на посадку мама з візочком. Молодий поліцейський бере зовсім крихітну дитинку, зворушливо цілує і подає у вагон. Стає зрозуміло, що ця хвилина у його роботі – особиста.
Ніяких смартфонів, ніхто не фотографується. Очевидно, думки далеко від селфі. Та, певно, і заряд економлять.
Але у кожному купе по 2-3 зарядки, — заспокоює провідниця Ірина. – У нас вагон новий, з вакуумним туалетом – він блокується, якщо найменший шматочок паперу потрапить.
Пані Ірина – провідниця штабного вагона, а сама вона з київської бригади. Зараз курсує між Львовом і Запоріжжям.
Позавчора була ж…, а сьогодні організовано проходить посадка, — оцінює Ірина. – Тоді, позавчора, у мене їхало 160 людей — при тому, що вагон розрахований на 36.
Сьогодні ж евакуйовані вміщуються усі. Ба, навіть, здається, ще й місця лишаються.
— Сідайте і їдьте, що ви переживаєте за тата! — щиро радить провідниця молодій жінці. – На вокзалі у Львові шатри стоять, готують їжу, годують. Там, у Львові, все чітко організовано. Волонтери вам допоможуть. А тато ваш хай тут боронить! Сідайте!
Жінка усе ж сумнівається.
Тим часом підходить черга дівчини з лабрадором Лукасом. Дівчина остання у цій колоні.
— Без собаки! – категорично заявляє провідниця. А у відповідь на прохання дівчини стає ще категоричнішою.
Лише діти, жінки та інваліди! У мене грудні діти! Який собака! Лишайте знайомим, волонтерам і їдьте.
Такий несподіваний вибір постає перед дівчиною вже біля самих дверей вагона.
І вона робить вибір – розвертається і йде з Лукасом.
— Коли будете у Львові? – запитує провідницю один з тих, хто проводжає.
Хіба я можу сказати, — відрізає Ірина. — Ми не знаємо, кудою їдемо, і машиніст, мабуть, не знає, як їдемо. Позавчора пленталися 26 годин. Прямуємо темрявою. Опускаємо штори, вимикаємо геолокацію і їдемо, як летючий голландець, — добирає влучне порівняння провідниця штабного вагона.
Тим часом перон швидко став малолюдним – тут переважно лишилися ті, хто проводжав, люди у формі та провідники. А у вагонах, схоже, ще є місця.
Візьміть нас, — жартома пропонують молодики, що провели близьких.
— Лише діти, жінки, інваліди. Мужиків не беремо, а якщо беремо, відразу каструємо, — не втрачає гумору й Ірина, яка позавчора у своєму вагоні 26 годин везла 160 людей від Запоріжжя до Львова, а тепер ось-ось відправиться у наступний рейс. – Пічка є, мікрохвильовка є, — в умовах свого нового купейного вагона вона впевнена.
— Дівчата, візьміть телефон, якщо приїдете, я можу скупитися і вам передати, — звертається до провідниці запоріжанка.
— Дякую, не варто. Ми приїхали до Львова, кожному провіднику дали лоточки з їжею. Усе нормально.
Запоріжці розміщуються по чотирі і два на полиці. Поки я робив це фото, встиг відчути, що у вагоні тепло. Провідниця тим часом оголошувала: «А потім я вам скажу про вакуумний туалет!»
Через півтори години після того, як я фотографував тут чергу перед вокзалом — ця площа уже фактично безлюдна.
Автор: Володимир Фризько
Читайте також: Російські окупанти зривають офіційні домовленості про «зелені коридори»
Читайте наші новини на сайті zprz. city
Сообщение По четверо і по двоє на полиці: в яких умовах запоріжці їдуть до Львова появились сначала на Индустриалка — новости Запорожья.
Источник: http://iz.com.ua/zaporoje/po-chetvero-i-po-dvoye-na-politsi-v-yakih-umovah-zaporizhtsi-yidut-do-lvova
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
