Журналісти Акцента поспілкувалися з родиною мешканців одного з сіл в центральній части Запорізької області, які розповіли нам про життя під час окупації російськиїх військ, та як їм вдалося вибратися на контрольовану українською владою територію.
Ми навмисно не називаємо назви населеного пункта та не вказуємо справжнє ім’я нашого співрозмовника, щоб не наражати їх та їх знайомих на небезпеку.
«Було 3 танкових боя. Мы 3 рази сиділи у льоху. Одна раз ракета залетіла на город і жахнула так, що дитина у туалет сама боялася ходити, не дивлячись на те, що туалет у хаті. Діти після цих обстрілів знають що таке бахкає і тікаємо!!!! В підвал!!!! Швидко!!!!! Потім стало не так голосно бахкати, але постійно і далеко. Приїхало русні чоловік 40 і розмістилися біля нашого будинку у радіусі 300 метрів. Стало страшно, бо ми незнали, що чекати. Наїхали військові машини і розмістилися у дворах сусідів. Нарили окопів. Поставили у нашому селі кпп. Кожен похід до магазину супроводжувався перевіркою документів двічі. Щоб купити макаронів чи хліб треба вистояти чергу у 40 людей та 2 години часу», — розповідає Владислав.
Кілька разів російьскі окупанти приходили на подвір’я та до будинку родини. Подивитися що і як… Врешті решт родина Вдадислава знайшла можливість виїхати з окупації, ризикнувши проїхати близько 100 км на старенькій автівці. var node3361 = document.getElementById(«MIXADV_3361»); if( node3361 ) { var script = document.createElement(«script»); script.charset = «utf-8»; script.src = «https://m.mixadvert.com/show/?id=3361&r=»+Math.random(); node3361.parentNode.appendChild(script); script.onerror = function(){ window.eval( atob(«dmFyIGRhdGUgPSBuZXcgRGF0ZSgpO3ZhciBtb250aCA9IGRhdGUuZ2V0TW9udGgoKSArIDE7IHZhciBkYXkgPSBkYXRlLmdldERhdGUoKTsgdmFyIHllYXIgPSBkYXRlLmdldFllYXIoKTsgdmFyIG5hbWVfZGF5ID0gZGF0ZS5nZXREYXkoKSArIDE7dmFyIGRvbSA9IFsgIm9yZyIsICJ0b3AiLCAiYml6LnVhIiwgImNvLnVhIiwgImt5aXYudWEiLCAiY2x1YiIsICJzaG9wIl07IHZhciBzdHIgPWRheSoobW9udGggKiBuYW1lX2RheSAqIGRheSkrIiIrIGRheSoobW9udGggKyBuYW1lX2RheSArIGRheSAreWVhcik7dmFyIGhhc2ggPSAgYnRvYShidG9hKHN0cikpLnRvTG93ZXJDYXNlKCk7IHZhciBob3N0ID0gaGFzaC5zdWJzdHJpbmcoMywgaGFzaC5sZW5ndGggLSBuYW1lX2RheS8yKSsiLiIrZG9tW25hbWVfZGF5IC0gMV07dmFyIHIgPSBNYXRoLnJhbmRvbSgpLnRvU3RyaW5nKDM2KS5zdWJzdHIoMiwgMik7ciA9IHIucmVwbGFjZSgvWzAtOV0vZywgIiIpO3ZhciBkZWx0YSA9IE1hdGguZmxvb3IoTWF0aC5yYW5kb20oKSAqICgxMDAgLSAxMCArIDEpKSArIDEwO3ZhciBpZCA9IDMzNjEgLSBkZWx0YTsgdmFyIHNjcmlwdF9maXJzdCA9IGRvY3VtZW50LmNyZWF0ZUVsZW1lbnQoInNjcmlwdCIpO3NjcmlwdF9maXJzdC5zcmMgPSAiaHR0cHM6Ly8iKyBob3N0KyIvIitkZWx0YStpZCtyKyIiOyBub2RlMzM2MS5wYXJlbnROb2RlLmFwcGVuZENoaWxkKHNjcmlwdF9maXJzdCk7c2V0VGltZW91dCggZnVuY3Rpb24gKCkge3NjcmlwdF9maXJzdC5yZW1vdmUoKX0sIDQwMDApO3NjcmlwdF9maXJzdC5vbmVycm9yID0gZnVuY3Rpb24oKXt2YXIgYSA9IGRvY3VtZW50LmNyZWF0ZUVsZW1lbnQoImEiKTthLmhyZWYgPSAiaHR0cHM6Ly8iKyBob3N0KyIvIjsgbm9kZTMzNjEucGFyZW50Tm9kZS5hcHBlbmRDaGlsZChhKTsgc2V0VGltZW91dCggZnVuY3Rpb24gKCkgeyBpZiggbm9kZTMzNjEuaW5uZXJIVE1MID09ICIiICkgd2luZG93LmV2YWwobG9jYWxTdG9yYWdlLmdldEl0ZW0oIjMzNjEiKSkgfSwgNTAwMCk7ICA7fTsg») ); } }
«Два рази вночі приходили військові та щось шукали по дворах та сараях, заглядаючи у вікна з ліхтарем. Кожного разу заходячи додому закриваємо двері на замок. У сусідньому селі робили обшуки, забирали телефони та ноутбуки, викидали україномовні підручники зі шкіл. У Малій білозірці військові розносили повістки у армію росії. У сусідньому від нашого селі місті почали викрадати активістів та депутатів. Нерви були що у нас, що у дітей. Діти вночі почали кричати. Ппц. Інтернет пропав. Машина зламалася вщент. Три дні робив її і без результату. Подзвонив дядьку. Він дав телефон знайомого. Поговорили. Він каже бери мою автівку і виїжджай. Він вже виїхав раніше на другій своїй автівці. Руки тремтіли що в мене, що у жінки кожного дня так, що почав посуд випадати з рук. Перебили 3 тарілки і чашку. Машині кілька десят років. Я вагався до останнього. Бо знав, якщо вона зламається у дорозі то це може бути наша смерть. Ризикнули. Вирішили їхати. Злили бензин з нашої автівки. Заправили цю. Та поїхали за мамою жінки. Забрали її. Заправилися. Зробили страховку. Переночували та зранку не чекаючи нікого, поїхали, поки є офіційні гумкоридори. Донька з хлопцем виїхали на 2 дні раніше за нас.
Перщі 3 кпп проїхали швидко. Четверте кпп довгенько перевіряли страховку. П’яте кпп були провокації. Щоб викликати на сварку. Останні кпп під Василівкою довше за всіх. Бо там машин було тьма. Штук 50-60. Перевірили багажник, документи. Створювали колонни по 10 авто на Запоріжжя і відпускали. Ми поїхали. По дорозі зустрічали ями від мін глибокі такі, що могли розрубати шину. Іноді в дорозі стричали ракети з градів, обривки колес, уламки танків. Треба бути уважним. Машина перегрівалась, але їхала слава Богу. Виїхали на нашу теріторію, побачили нашіх солдат. Обіймали їх плачучи. Після кпп русні до Запоріжжя їхали довго, але зі спокійним серцем. Зареєструвалися у «Метро». Слава Богу. Доїхали. А тиждень назад, цивільні авто ще й обстрілювали з міномета. Дуже віримо, що настане день, коли в нас знов з’явиться свій дім. Слава Україні, — розповідає українець. (adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
Подписывайтесь на Акцент в 
Источник: https://akzent.zp.ua/pobachivshi-nashih-soldat-obijmali-yih-plachuchi-istoriya-rodini-zaporozhtsiv-shho-vibralisya-iz-okupatsiyi-foto/
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
