Вони будують своє життя наново, вчаться прощати людей за недовіру та щодня доводять, що вони такі ж мешканці Запоріжжя, як і ми. Перший сюжет спецпроекту Катерини Даньшиної “Знедомлені” про долі вимушених переселенців.
Великий гуртожиток на околиці міста — Комунарського району. Старі вікна, сірі стіни, і практично безлюдне подвір’я. Вже протягом 5 років будівля служить притулком десяткам сімей переселенців. Оля Хайтян вже 4 роки як виїхала з Луганщини. Брянка, рідне місто сім’ї — була окупована однією з перших і залишається такою до сьогодні. В один момент доволі заможна сім’я залишилась без усього, що давало їм гроші, — успішний бізнес довелось залишити, коли у родини відібрали коптильню та овочеві склади. А в цей же час чоловіка Олі почали схиляти до служби на боці окупантів. Проте найстрашніше — неясність ситуації та неможливість зрозуміти, що ж відбувається. Коли Оля потрапила до лікарні, а її чоловік доглядав удома дітей, пролунав перший вибух. 14 серпня 2014 року, у день народження голови родини Артура, сім’я першою ж колоною, яка трапилась на шляху, тікала світ за очі. Будинок, меблі, цінні речі — усе довелось залишити у минулому. Родичів, друзів та знайомих — з якими так і не вийшло попрощатись, більше побачити чи навіть почути — так і не вдалось.
Дешеві готелі, ночівлі у знайомих та життя у покинутих приміщеннях, голодні та холодні дні — це те, з чим довелось стикнутись сім’ї у перші місяці після переїзду. Розуміючи що вони лише одні із тисяч таких самих родин, на допомогу не розраховували: самі шукали житло, самі влаштовувались на роботу. Деякий час потому вдалось оселитись у гуртожитку. Це зараз, після ремонту та часткового перепланування, він виглядає як затишна невеличка квартира. 4 роки тому це було покинуте старе приміщення з облізлими шпалерами та розбитими вікнами. Реалії сьогодення сім’ї Хайтян — мало чим відрізняються від життя кількарічної давнини. Щоденна боротьба за виживання та статус переселенців, який не допомагає отримати допомогу, а лише викликає недовіру в людей — погіршують ситуацію. Нещодавно у родини з’явилася ще одна кімната. У цьому ж гуртожитку. Наразі, поки ще тепло — вона слугує куточком для домашніх тварин та ігровою кімнатою для найменших дітей.
Уся малеча завдяки небайдужим людям навчається у кращій школі-інтернаті міста. Дівчата регулярно беруть участь у фестивалях та концертах: Та стають фіналістками конкурсів краси. Зараз старша Настя, студентка економіко-правничого коледжу, — впевнена у собі дівчина із великою кількістю друзів та великими планами на майбутнє. Колись через статус переселенки та негативне ставлення деяких вчителів і учнів, її самооцінка значно знизилась, а школу довелось терміново змінити. Наразі дівчина може постояти не лише за себе, а й за кожного свого братика чи сестричку. Батько сімейства — з часів переїзду до Запоріжжя, аби прогодувати родину, весь час знаходиться у відрядженні: то працював у бригаді будівельників, то їздив зводити укріплення до Волновахи. Усі ж побутові клопоти — на плечах Олі. Втім, сім’я впевнена, проблеми можна подолати, головне — щоб усі були живі та здорові, а у домі були — тепло та добробут.
[embedded content]
Источник: https://tv5.zp.ua/news/pobuduvati-zhittya-nanovo-vimusheni-pereselentsi-rozpovidayut-pro-nove-zhittya-u-zaporizhzhi/
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
