26 вересня Петру Порошенку виповнюється 61 рік. Він очолював Україну у 2014–2019 роках – у період, який почався анексією Криму та війною на Донбасі, а завершився конституційним закріпленням курсу на ЄС і НАТО, отриманням Томосу про автокефалію Православної церкви України та масштабними реформами всередині держави.
2014: президентство в країні, яка вже воювала
Петро Порошенко став президентом у червні 2014 року. Україна на той момент втратила контроль над Кримом, а на Донбасі вже тривали бойові дії. Перед новою владою стояли два паралельні завдання: зупинити російську агресію та перебудувати державу, яка після Революції Гідності опинилася у глибокій політичній та економічній кризі.
Одним із головних викликів була армія.
У 2014 році Міністерство оборони передбачало на потреби Збройних сил 27 млрд грн. На тлі початку війни держава була змушена різко збільшувати фінансування оборони, відновлювати військову техніку, розгортати мобілізацію та перебудовувати систему забезпечення війська.
За наступні роки оборона стала одним із найбільших державних пріоритетів. Саме армію Порошенко згодом зробив центральним елементом власної політичної спадщини.
Йшлося не лише про збільшення видатків. Україна почала змінювати структуру та систему управління військом, реформувати сержантський корпус, розвивати Сили спеціальних операцій, переходити на стандарти НАТО та активніше інтегруватися із західними арміями.
Україна також почала отримувати від західних партнерів сучасне озброєння. Серед найбільш відомих прикладів — американські протитанкові комплекси Javelin.
Паралельно змінювалося матеріальне забезпечення військових та соціальні гарантії. Держава підвищувала грошове забезпечення військовослужбовців, закуповувала нове спорядження та озброєння.
Водночас говорити про цей період як про повністю завершену реформу армії було б перебільшенням. Навіть у 2018 році тодішній начальник Генштабу Віктор Муженко говорив про недостатній рівень фінансування для подальшого нарощування спроможностей.
Але після 2014 року українська армія вже не була тією структурою, яка зустріла російську агресію навесні того року.
Децентралізація: гроші та повноваження – громадам
Однією з найбільш масштабних внутрішніх реформ стала децентралізація.
У 2015–2019 роках в Україні добровільно створили 982 об’єднані територіальні громади, до яких увійшли близько 4500 колишніх місцевих рад. Одночасно значно зросли доходи місцевих бюджетів: за даними офіційного порталу реформи, з 68,6 млрд грн у 2014 році до 275 млрд грн у 2019-му.
Для пересічного українця це означало дуже практичну зміну: частина ресурсів та повноважень перемістилася з Києва на рівень громад. Саме після запуску реформи місцева влада отримала більше можливостей самостійно фінансувати дороги, школи, амбулаторії, освітлення, благоустрій та інші проєкти.
При цьому децентралізація не була одноосібною реформою Порошенка. Її розробляли й реалізовували уряд, парламент, місцеве самоврядування та експертне середовище. Але саме його президентство припало на ключову фазу її запуску.
Європа: безвіз, асоціація та незворотність курсу
Ще один великий напрям – європейська інтеграція.
У 2014 році Україна підписала Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Її економічна частина — зона поглибленої та всеохопної вільної торгівлі — почала тимчасово діяти з 2016 року, а повністю Угода набула чинності 1 вересня 2017-го.
11 червня 2017 року для громадян України запрацював безвізовий режим із ЄС. Для мільйонів українців це стало одним із найбільш відчутних результатів європейського курсу: подорожувати до країн Шенгенської зони стало можливо без отримання візи для короткострокових поїздок за умови виконання встановлених вимог.
Але, мабуть, важливішим у довгостроковій перспективі стало інше рішення.
У лютому 2019 року Верховна Рада внесла зміни до Конституції, якими курс України на повноправне членство в Європейському Союзі та НАТО був закріплений у Конституції. Це вже була не просто політична декларація окремого президента. Європейський та євроатлантичний напрям став конституційним курсом держави.
Томос: церковна незалежність як державне питання
5 січня 2019 року Вселенський патріарх Варфоломій підписав Томос про автокефалію Православної церкви України. Церковна тема до цього десятиліттями залишалася одним із елементів російського впливу в Україні.
Процес створення автокефальної української церкви був складним і включав переговори з Константинополем, об’єднання українських православних юрисдикцій та дипломатичну роботу. Порошенко особисто зробив отримання Томосу одним із головних пріоритетів свого президентства.
Для його прихильників це стало одним із найважливіших рішень каденції — фактичним оформленням незалежності українського православ’я від Москви. Для критиків — надмірною політизацією церковного питання. Але сам факт залишається: у січні 2019 року Україна отримала автокефальну Православну церкву України.
«Мова»: закон, який змінив публічний простір
25 квітня 2019 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Петро Порошенко підписав його того ж дня.
Закон визначив правила використання української мови у державному управлінні, освіті, культурі, медіа, сфері обслуговування та інших публічних сферах. При цьому закон прямо не поширюється на приватне спілкування та релігійні обряди.
Мовна політика стала однією з найбільш дискусійних тем президентства Порошенка. Прихильники вважали її необхідною для зміцнення державності та української ідентичності. Критики вказували на ризики конфліктності та проблеми реалізації окремих норм. У 2021 році Конституційний Суд визнав закон конституційним. Сьогодні цей закон є одним із базових документів української мовної політики.
ProZorro: реформа, яку не завжди пов’язують із Порошенком
Є реформи, які не мають такого символічного звучання, як Томос чи армія, але щодня впливають на роботу держави. Одна з них – ProZorro.
Система електронних державних закупівель стала обов’язковою для центральних органів влади з 1 квітня 2016 року, а з 1 серпня того ж року — для всіх публічних замовників. Ідея полягала у максимальній відкритості тендерів та конкуренції між постачальниками. За даними самого ProZorro, за перші п’ять років система дозволила державним і комунальним замовникам заощадити 190 млрд грн порівняно з очікуваною вартістю закупівель. Водночас це не «реформа одного президента». ProZorro створювалася за участю держави, громадського сектору, бізнесу та міжнародних партнерів.
Але її запуск припав саме на президентство Порошенка.
Антикорупційна інфраструктура
Після Майдану суспільство вимагало нової системи боротьби з корупцією. У цей період були створені нові антикорупційні інституції. У квітні 2015 року Порошенко підписав укази про утворення НАБУ та призначення його першого директора. У грудні того ж року детективи Бюро внесли до ЄРДР перші кримінальні провадження. У 2016 році також запрацювала система електронного декларування статків чиновників. Це стало важливою зміною української державної системи: статки посадовців уперше були винесені у відкритий цифровий простір.
Водночас антикорупційна реформа не стала безконфліктною. Незалежність нових органів, політичний вплив на правоохоронну систему та результативність розслідувань залишалися предметом гострих суперечок. Тому коректніше говорити не про «перемогу над корупцією», а про створення нової антикорупційної інфраструктури.
Нова поліція
Ще одним символом перезавантаження держави стала патрульна поліція.
У 2015 році в Україні почалося формування нової патрульної поліції, а законодавчою основою реформи став Закон «Про Національну поліцію». На вулицях українських міст з’явилися нові патрульні, яких відбирали за іншими правилами та навчали за новими програмами. Реформа мала на меті відійти від старої моделі міліції та створити сучаснішу систему взаємодії поліції із суспільством.
Як і антикорупційна реформа, вона не вирішила всіх проблем правоохоронної системи. Але сама модель української поліції після 2015 року змінилася.
Енергетична незалежність
Після початку російської агресії енергетика перестала бути лише економічним питанням. Україна почала відмовлятися від прямої залежності від російського газу та збільшувати постачання з європейського напрямку. У 2015 році Україна припинила прямі закупівлі російського газу й перейшла на імпорт із Європи.
Для держави, яка роками залежала від російських енергоносіїв, це було питанням не тільки ціни газу, а й національної безпеки.
Дипломатія: санкції проти Росії та Нормандський формат
Порошенко був президентом у момент, коли Україні довелося одночасно воювати на Донбасі та будувати міжнародну коаліцію підтримки. Одним із ключових дипломатичних інструментів став Нормандський формат за участю України, Росії, Німеччини та Франції.
У 2014–2015 роках були підписані Мінські домовленості. Їхня оцінка залишається політично суперечливою. Прихильники української позиції того часу наголошують, що дипломатичний процес дозволив уникнути ще більшої ескалації та виграти час для зміцнення оборони. Критики вказують на те, що ключові положення домовленостей не були повністю виконані.
Паралельно Україна домоглася збереження та розширення санкцій західних держав проти Росії.
Фонд Порошенка: політика і волонтерство
Після початку повномасштабного вторгнення Росії одним із головних напрямів діяльності Порошенка стала допомога армії.
Фонд Порошенка та громадська організація «Справа громад» регулярно звітують про передачу військовим автомобілів, безпілотників, засобів зв’язку, РЕБ, медичного обладнання та іншої техніки.
З 2022 року Фонд Порошенка спільно з волонтерами ГО «Справа Громад» передав ЗСУ та Силам оборони України допомоги на понад 8 млрд гривень (а загалом із 2014 року — майже 9 млрд грн власних коштів)
Конфлікт із владою: кримінальні справи та санкції
Окремий розділ сучасної політичної історії Порошенка – його конфлікт із владою Володимира Зеленського.
Наприкінці 2021 року Порошенко отримав підозру у справі щодо закупівлі вугілля з тимчасово окупованих територій. Йому інкримінували, зокрема, державну зраду та сприяння діяльності терористичної організації. Порошенко та його політична сила заперечують обвинувачення та називають переслідування політично мотивованим.
У лютому 2025 року РНБО застосувала щодо Порошенка персональні санкції. Указ президента №81/2025 ввів це рішення в дію. Серед обмежень – блокування активів та інші санкційні заходи. Порошенко оскаржив санкції у Верховному Суді. 17 квітня 2025 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду почав розгляд його позову.
61 рік – і новий етап політичної біографії
Сьогодні Петро Порошенко – вже не президент, а лідер опозиційної сили «Європейська Солідарність». Він залишається депутатом, лідером однієї з парламентських опозиційних сил, активним учасником міжнародної політики та одним із найбільших приватних донорів українського війська.
Його президентство оцінюють по-різному. Для одних українців воно асоціюється передусім із відновленням армії, децентралізацією, Томосом і європейським курсом. Для інших – із невиконаними реформами, політичними конфліктами та суперечливими рішеннями.
Але через сім років після завершення його президентської каденції можна сказати одне: багато рішень 2014–2019 років продовжують визначати Україну й сьогодні.
І, можливо, саме це є головним мірилом політичної спадщини будь-якого президента – не те, скільки про нього говорять, а те, скільки створених за його каденції правил, інституцій та рішень пережили саму каденцію.
Читайте також: Збитки війни: скільки ТЦ зруйнували російські військові у Запоріжжі. ВІДЕО
Більше новин в телеграм: t.me/forpost_zp
