В одному із чотирьох будинків на вулиці Залізничні будинки трапилась біда. Хтось скаже, що немає такої вулиці, повторивши помилку запорізьких таксистів та навіть водіїв швидкої допомоги, яких нечисленним місцевим мешканцям доводиться зустрічати чи не на сусідніх вулицях.
Та вулиця Залізничні будинки є, будинки є, і аварії трапляються не тільки із здоров’ям мешканців.
Недавню аварію помітив Василь Данилович [другий зліва на фото, – авт.]. Він людина сільська, із Малої Токмачки, то здебільшого буває на подвір’ї, а не у винайманій квартирі. І пекельним днем пару тижнів тому, спустившись у підвал, який слугує йому і сусідам за укриття, побачив, що там прорвало водогін. Потік води, завтовшки з руку, заповнював підвал так швидко, що за декілька годин, під час яких мешканці метушились, телефонували та шукали порятунку, вода піднялась чи не по щиколотку…
Порятунок ускладнювався тим, що будинки, колись підпорядковані одному з підрозділів Придніпровської залізниці, бо й жили тут родини залізничників, мали передати на баланс міста. І свого часу не передали. Хоча плату Запорізькому водоканалу відповідальні мешканці сумлінно вносили… Ну, тут як і з таксистами. Вулиця є, а на мапі її немає.
Тому спочатку з аварійними службами потопельники, яким вимкнули воду, яка вже затопила підвал, згоди не знайшли. Хоча суворо спитали: “Куди ж ви їдете, хлопці? А якщо б у нас не потоп, а пожежа? Ви б теж нас покинули?” Ті сказали, що пожежу б вони гасили, а от водогін ремонтувати не мають права. Бо будинки нічиї. А тому воду відключили та поїхали.
Тоді місцеві жителі почали шукати правди всюди, де мали хоч малесеньку надію на допомогу. Віра Олексіївна Саржевська зателефонувала заступнику голови Шевченківської районної адміністрації. Олександр Павлович Руденок спочатку повернув аварійників, згодом організував доставку цистерни води. І, подумавши, пообіцяв розібратися із приналежністю будинків на вулиці Залізничні будинки до міських комунальних служб. Від мешканців йому за допомогу щира подяка.
На подяку заслужили й аварійники. Щоб замінити проржавілі труби водогону, їм довелось вирити не одну, а дві ями. Працювали саме у пік спеки. Встановили й вентиль, якого, як виявилося, не було. Весь цей час робітниками опікувався Василь Данилович: то води подасть, то кавою пригостить.
Загальними зусиллями мешканці вулиці Залізничні будинки подолали проблему. Показали мені, як квіти роблять затінок над затишною лавочкою, як спека присушила смородину та малину, та як радіє сонцю незламний виноград.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
Сообщение Потоп у спеку: як з ним впоралися жителі неіснуючої вулиці появились сначала на Газета МИГ.