У бібліотеці на цьому тижні відкрили виставку петриківського розпису «Натхнення». Авторка – Народна майстриня України, членкиня Запорізького обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України Альона Снегірьова.
Значення події, любов до майстрині була помітна: щохвилини підходили нові та нові гості, несли букетики, працювали колеги з телебачення…
Майстриня викладає улюблене мистецтво у художній студії для дорослих та дітей. Вона переможниця та активна учасниця національних фестивалів, а також проєкту «Зброя культури».
Навіть після урочистого відкриття не хотілося зупиняти спілкування з пані Альоною. Виникли питання – й поради щодо використання фарби, про її сучасний склад та традиції? Запитували й в чому художниця шукає натхнення?
Петриківський розпис як кохання не з першого погляду
– Я взагалі не любила фарби, – щиро зізналася пані Альона. – Я завжди малювала олівцем. Графіку я обожнювала, тому що це швидко: помалював і поклав. А фарби треба розводити, потім формувати малюнок – це у петриківському розписі досить такий трудомісткий процес. І мені це направду не подобалось. Тож петриківський розпис не був для мене історією кохання з першого погляду.
До того ж, я мала певне бачення, і воно не співпадало з тим, чому мене вчила викладачка. Тому я перші уроки я думала, що мене звуть Альона «не так», тому що все, що я робила, було не так. Хоча ніби як я повторювала те, що мені показують, але попри це, чомусь воно все одно було не так. Та направду мене це не віднадило від петриківського розпису, а навпаки, мене трошечки підстьобнуло. І от таким чином, будучи ще жахливою перфекціоністкою, я отримала досить складні перші п’ять років мого творчого шляху. Тому що моє бачення готової роботи, воно не співпадало з тим, що я могла створити… Технічні можливості ще не досягали моїх вимог, тому мені постійно не подобалося. Але я зі шляху не зійшла, не кинула…
Отримала завдяки своїй вчительці друге дихання, і після цього почала займати перші свої місця на всеукраїнських творчих конкурсах, отримувати загальні відзнаки своїх творчих здобутків.
Якщо ти даєш і знання, і любов, діти обов’язково будуть вчитися
Згодом розпочалася й педагогічна робота. Альона почала потихеньку допомагати діткам, які тільки прийшли на заняття, тому що її викладачка бачила, що вона здатна до такої роботи, домалюй цьому, підкажи… І в якийсь момент вона запропонувала собі на зміну мене поставити Альону до роботи з дітьми в дитячому будинку.
“Я працювала з дітками, які були не дуже охочими вчитися. Бо це досить специфічна категорія учнів. Та якщо ти їм даєш і знання, і любов, вони обов’язково будуть вчитися.
І я щиро, щиро раділа, коли дітки, які потрапили до прийомних родин, перший час мені писали, звітували, як, як у них справи. Це було дуже щемко в серці, тому що я відчувала, що мені довіряють”.
…І от таким чином Альона пропрацювала перші чотири роки свого викладацького шляху саме в дитячому будинку. Працювала я з дітками різного віку, від чотирьох до п’ятнадцяти років.
Петриківський розпис, інтегрований у життя
“І таким чином я потихеньку, абсолютно ненатужно, абсолютно природньо інтегрувала себе в петриківський розпис, – посміхнулася Альона, та перепитала себе: – Чи петриківський розпис інтегрувався у моє життя? Вже не знаю, але він дуже спокійно, радісно йшов окремою стежечкою паралельно з моїм життям. Чим би я не займалася – а я багато чим займалася – петриківський розпис він лишається зі мною вже більше, ніж половину мого життя. Він поруч зі мною, і поки що я не бачу, що ми з ним змушені розставатися”.
“А де ти у нас бачила лева?”
Аж тут прозвучало здивоване запитання від гостей виставки: мовляв, бачу котиків! Це суто ваше бачення, чи дійсно тварини також можуть бути у петриківському малюнку?
Направду, можуть, й не тільки тварини, але і люди.
– Петриківський розпис – це, по суті, мистецтво, яке зображає нашу буденність, але у більш такому казковому ключі. Колись – і у святковому.
Так, навряд чи ви побачите такі квіти десь в хатах на грубах. Та насправді петриківчани те, що бачили навколо себе, вони це в малюнок і переносили. Проте люди бачили серцем, і відчували оцю фантасмагоричну природу. Зображували весілля, якісь урочистості. Проте первісний петриківський розпис не був об’ємним – малювали пласко, в профіль чітко, або в фас.
А зараз вже ми малюємо в сучасному баченні. Розпис рухається разом з нами й має бути актуальним. Я собі дозволяю інколи робити більш об’ємні роботи.
Хочу зауважити, що я багато разів їздила в Петриківку і брала класи у Валентини Федорівни Панко. Привозила свої роботи – їй на перевірку, показати, почути її авторську думку. Вона є дочкою Федора Панка, який є одним з співзасновників фабрики іграшок – досить відомої ще з часів СРСР, яка працювала не тільки в Союзі, а й за кордон.
І от коли я приїхала до Валентини Федорівни в Петриківку, показала одну з робіт, то вона на мене дивиться, каже: “А де ти у нас бачила лева?” – розповідала з посмішкою Альона.
І от в цьому і є відмінність, скажімо так, первинної Петриківки, коли люди малювали те, що бачили, – із сучасністю. Сьогодні, з розвитком технологій, ми можемо дотягнутися трошечки далі, побачити пінгвінів, левів і ще інших істот, які не живуть поруч з нами, проте вони існують…
Тобто це живе мистецтво, яке розвивається, яке не стоїть на одному місці.
Гуаш, ПВА та котяче хутро
Щодо фарб, пані Альона розповіла, що для малювання петриківки можна “купити гуаш, додати клей ПВА і отримати плюс-мінус ту ж саму консистенцію, ті ж самі якості фарби, які були на початку. Проте, можна брати й акрил”.
Звичайно, що кожна фарба відрізняється своїми певними характеристиками. Альона використовувала й олійні фарби, й акрил, малювада гуашшю разом з клеєм ПВА.
Стосовно інструментів, вона не раз згадала про малювання пальчиками (тож, це дуже дитяча техніка).
А ось щодо пензликів – люди їх традиційно виготовляли з того, що мали під рукою. А під рукою мали котиків. Тож відповідно є спеціальний пензлик, який називається кошачка або котячка який виготовлений з котячого хутра. І власне, це один з головних лейтмотивів і впізнавальних особливостей петриківського розпису.
– Саме оці от травиночки, всі елементи тоненькі – виконані саме кошачкою. Та направду не кожна кішечка нам підходить для того, щоб її шерсть стала інструментом петриківського розпису. Проте саме це є однією з ознак петриківського розпису.
“А чим ви надихаєтесь у створенні робіт?”
– Інколи ти просто сідаєш і малюєш – коли є певна задача перед очима. Інколи мені допомагає магічний пінок. Коли сама собі кажу: Альона, треба – і я досить результативна в цьому плані. Проте інколи буває натхнення від того, що купуєш нові фарби і вони тобі дуже подобаються. І ти сидиш і малюєш, і розмальовуєшся, замальовуєшся – і з-під пензлів ніби як проба фарби, виходять дуже красиві роботи.
Та наразі натхнення спровоковане моїми учнями. Нам потрібно постійно щось малювати і від мене чекають якихось ідей. І відтак я щось вигадую, пропоную, зацікавлюю, тому що зараз здебільшого малюю з дітками. І тут інший маю виклик: треба зацікавити діток, щоб це було ефектно, красиво, але при цьому не надто складно, щоб можна було тримати увагу…
На виставці Альона Снегірьова представила близько 20 робіт.
Завітайте, вдивіться в кожну, бо це насолода майстерністю та теплими емоціями.
“Знайдіть мене, я є в кожній”, – посміхнулася Альона.
Майстриня веде просвітницьку та викладацьку роботу в Україні та за її межами.
Виставка триватиме до 20 вересня.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та надані ЗОУНБ
* За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією
Сообщение Про кохання до петриківського розпису – не з першого погляду, та на все життя появились сначала на Газета МИГ.