Пройшов полон, знайшов кохання та відкрив бізнес у Запоріжжі: історія військового, яка надихає ВІДЕО, ФОТО

Ветеран війни Іван Бабушкін родом з Херсонщини. Ще у 19 років пішов захищати Батьківщину як строковик. Згодом підписав контракт. А вже повномасштабне вторгнення зустрів в Маріуполі.

«Коли я вперше побачив місто, воно мені здалось дуже потужним та великим. Дуже розвинене було індустріально. Тому, власне, й ми, коли виходили з Ілліча в напрямок Азовсталі, потрапили в полон біля мосту неподалеку від комбінату. Бо просто не знали місцевість», – згадує чоловік.

В полоні він жив вірою: в те що все закінчиться скоро і його обміняють.

«Я просто вірив в те, що нас обміняють. Сприймав полон як полон – так легше. Полон на мене вплинув може там трохи замкнувся в собі, або дуже мало вплинув, або взагалі не вплинув. Ну якось так, у мене адаптації як такої не було».


В Україні на Івана чекала дівчина Анна, з якою він спілкувався лише в Інтернеті.

Дівчина родом з Запоріжжя, але під час повномасштабного вторгнення проживала в Польщі. Як тільки Анна дізналась, що коханий потрапив в списки на обмін, вона одразу ж повернулась з закордону, щоб провідати Івана в реабілітаційному центрі.

Віртуальне кохання переросло в реальне – з тих пір пара не розставалась, Іван та Анна стали чоловіком і дружиною.

«Ми зараз 24 на 7 разом — можна так сказати. Вже не хочу його нікуди звідси відпускати», –, каже Анна.

Вже разом закохані відкрили кав’ярню в Запоріжжі. Ідея назви Libety належить Анні, адже для їхньої родини, для Запоріжжя і для України свобода – це найцінніше і найголовніше.

На стійці кав’ярні стоїть розмальована гільза з написом «Запоріжжя Маріуполь». Для Івана вона дуже символічна. Сама вона з найсхіднішого краю Херсонщини, а розмалювала її його рідна тітка з назвою міст, які назавжди закарбувались у пам’ять.

«Ми з дружиною не уявляли навіть як це складно і з чого починати. Але потім друзі допомогли знайти приміщення, а за кавовими машинами їздили у Дніпро».

Зараз для кав’ярні одна з місцевих підприємиць виготовляє авторські десерти. А у планах закладу – проведення тематичних ігор та зустрічей. Благо для цього є й приміщення і бажання.

«Навіть в прифронтовому місті є життя. І сюди багато людей навіть повертаються. Життя продовжується і нам також треба вчитися жити в нових реаліях», – кажуть закохані.

  

Фото, відео: Славко Твердохліб.

Share this post

нет
scroll to top