Уявіть ситуацію: лінія фронту зупинилася, гармати замовкли, а війна — ні. Вона просто «застигла». Без офіційного миру, без перемоги, без повернення всіх територій. Саме такий сценарій — замороження конфлікту — обговорюється дедалі частіше. Що він означатиме для мільйонів українців, які залишилися в окупації? І як має діяти Україна, аби не втратити не лише землю, а й людей?
Про це журналістка Власта Лазур поспілкувалася з Сергієм Гармашем — головним редактором видання «Остров», який добре знає, чим живуть окуповані території.
Замороження фронту = ізоляція. Що це означає на практиці?
Гармаш наголошує: якщо бойові дії припиняться, але лінія розмежування залишиться, Росія майже напевно спробує перетворити окуповані території на закриту зону. Таку собі «сіру» смугу, відрізану від решти України. КПВВ, найімовірніше, не працюватимуть, люди опиняться відрізаними — і фізично, і інформаційно. «Режим залізної стіни», — підсумовує він.
Відбуватиметься не просто географічне, а психологічне відчуження. Люди, які раніше ще на щось сподівались, повертались у думках до України, з кожним місяцем замороженого конфлікту втрачать цю віру. Вони почнуть пристосовуватись до нової реальності, щоб вижити. А отже — інтегруватись у систему, яку створює окупант.
Чи є вибір у тих, хто залишився?
Теоретично — так. Частина зможе виїхати через треті країни. Але практично — це буде важче з кожним роком. Не лише через блокування Росією виїзду. А через страх, психологічну втому, втрату зв’язків з «іншою» Україною. Люди залишаються через рідний дім, могили, хворих батьків, мовні бар’єри. І просто через невпевненість, чи хтось чекає їх по той бік.
Що має зробити Україна?
За словами Гармаша, влада має змінити гуманітарну політику. Головне — не ділити людей на «правильних» і «неправильних» за мовою, місцем проживання чи походженням. «Україна — соціальна держава, а не національна», — підкреслює експерт.
Необхідно:
- запровадити програми підтримки переселенців із окупації — житло, працевлаштування, освіта;
- впровадити системи адаптації і прийняття, зокрема для російськомовних громадян, які поділяють цінності України;
- працювати над зміною ставлення суспільства, бо, за соцопитуваннями, тільки 40% українців готові прийняти співвітчизників із окупованих територій;
- припинити використання мови як політичного інструменту розділення, замість цього — забезпечити захист державної мови через повагу, а не примус.
Мова, як індикатор — не єдиний
На думку Гармаша, проблема не в мові як такій, а в тому, як вона використовується як критерій «свій–чужий». Соціологія показує: вдома українською розмовляють лише 60% громадян. Але це не робить інших ворогами. Політика відторгнення за мовною чи етнічною ознакою — це шлях до втрати ще більшої кількості громадян, які могли би бути союзниками.
Що буде, якщо не змінитись?
«Якщо ми не змінюємо підхід, то через 3, 10 чи 30 років після заморозки конфлікту вже не буде кого повертати», — резюмує Гармаш. Умови життя, ставлення, розчарування — усе це зробить людей байдужими до ідеї України. І тоді ми втратимо більше, ніж території — ми втратимо свою спільність.
Висновок простий: Україна повинна боротися не лише за землю, а й за довіру та серця людей. А це можливо лише через повагу, підтримку і рівні можливості.
The post Режим залізної стіни: що чекає українців в окупації у разі замороження фронту first appeared on Портал Акцент.
