6 листопада Заводський районний суд Запоріжжя виніс вирок стрільцю штурмового загону «Шторм-V» армії РФ Дмитру Курашову, визнавши його винним у порушенні законів та звичаїв війни, поєднаному з умисним вбивством. Обвинуваченого засуджено до довічного ув’язнення за страту українського військового Віталія Годнюка, який здався в полон. Це перша в Україні справа, де російського солдата судили за розстріл українського військового безпосередньо на полі бою.
Що відомо про обставини злочину та страту полоненого на Запорізькому напрямку
6 січня 2024 року поблизу села Новодарівка (Пологівський район Запорізької області) російські війська штурмували позиції Збройних сил України. За версією слідства, старший солдат 226-го батальйону 127-ї окремої бригади ТрО ЗСУ Віталій Годнюк (позивний «Пінгвін») вийшов з бліндажа з піднятими руками, без зброї, і став на коліна, сигналізуючи про здачу в полон. Однак російський військовий Дмитро Курашов (з позивним «Сталкер»), який перебував поруч, зробив три постріли з автомата Калашникова, вбивши Годнюка на місці. Це грубе порушення Женевських конвенцій, зокрема норм про гуманне поводження з полоненими.
Тіло Годнюка виявили через два місяці, коли Сили оборони України відбили позицію. Відеозаписи з дронів і мобільного телефону свідка (військовослужбовця ЗСУ з тієї ж бригади ТРО, що й Годнюк) зафіксували місце злочину, положення тіла та відсутність зброї в загиблого. Експертиза підтвердила, що смерть настала від вогнепальних поранень у тулуб і голову.
Курашова взяли в полон невдовзі після інциденту, у січні 2024 року. Під час слідства він спочатку намагався перекласти провину на іншого російського військового з позивним «Сєдой», але згодом визнав вину, хоча відмовився давати показання. Свідчення трьох інших російських полонених (Олег Замятін, Костянтин Зеленін і Дмитро Зуєв), які служили з Курашовим в одному підрозділі, підтвердили його причетність: вони чули постріли з сектора, де перебував обвинувачений, і бачили, як Годнюк здавався без опору. Один зі свідків-росіян повідомив, що Курашов зізнавався йому в розстрілі, мотивуючи це фразою «щоб ми [російські військові] залишилися живими»
Справа розглядалася понад рік: обвинувальний акт передали до суду в червні 2024-го. Докази включали протоколи оглядів, слідчі експерименти, експертизи та відеоматеріали. Курашов, утримуваний у СІЗО (спочатку в Запоріжжі, згодом у Дніпрі після обстрілу колонії), неодноразово скаржився на затягування процесу і висловлював бажання обміну після вироку.
Позиції сторін під час судових дебатів
Під час дебатів 20 жовтня прокурор Микита Маневський наполягав на суворому покаранні, аргументуючи, що докази (показання свідків, відеозаписи, експертизи) беззаперечно доводять вину Курашова.
«Показання свідків перевірені за рахунок відеозаписів, здійснених одразу після відновлення контролю над позиціями. Вони підтверджуються слідчими експериментами, оглядами відео. Сукупність цих доказів дає нам підставу стверджувати, що дійсно ця людина обвинувачена зробила постріл, що ці постріли в прямому наслідковому зв’язку з загибеллю українського військового. Свідки підтвердили той факт, що обвинувачений бачив, що Віталій Годнюк здається в полон, бо самі свідки неодноразово зазначали, що він виходив з піднятими руками без зброї. Тобто Курашов усвідомлював наявність у нього фактично статусу військовополоненого, розумів, що Віталій Годнюк здається, що він загрози не являє, і все одно вирішив позбавити його життя», — зазначив прокурор.
Він підкреслив, що злочин є воєнним, оскільки порушує Гаазьку та Женевські конвенції, зокрема заборону на вбивство полонених.
«Конкретно у вказаній кримінальній справі особливе обурення викликає той факт, що сам обвинувачений, який відмовив у милосерді супротивнику, скористався тим, що на відміну від нього військовослужбовці Збройних сил України продемонстрували високий рівень дотримання вимог законів та звичаїв війни, та внаслідок цього обвинувачений зберіг своє життя. На переконання сторони обвинувачення, вказані дії, вчинення яких інкримінуються обвинуваченим, за всіма ознаками є порушеннями міжнародного права та воєнним злочином. Цей злочин є одним з найтяжчих у системи порушень норм міжнародного гуманітарного права, є посяганням на базове право людини на життя, а також — серйозним порушенням законів та звичаї війни, оскільки передбачає вбивство того, хто не має засобів для власного захисту, не становить загрози та був змушений розраховувати виключно на милість ворога. Вчинення такого злочину не дає ніякої воєнної переваги тому, хто його вчиняє», — зазначив прокурор під час дебатів
Сторона обвинувачення наголосила на відсутність каяття в Дмитра Курашова, байдужість до скоєного та відсутність пом’якшуючих обставин, пропонуючи довічне ув’язнення як єдине адекватне покарання за «прояв підступності та жорстокості».
Прокурор Маневський також зауважив, що статус військовополоненого не прирівнюється до запобіжного заходу, тому строк покарання слід рахувати з моменту арешту, а не полону.
«Статус військовополоненого – це фактично привілей того, хто носить форму і зі зброєю в руках та відкрито здійснює бойові дії. […] Ми не можемо їх судити виключно за те, що вони беруть участь у бойових діях. За це несе відповідальність їхнє керівництво», — роз’яснив прокурор в коментарі журналістам.
Адвокатка від центру безоплатної правової допомоги Ганна Карпенко, захищаючи Курашова, під час дебатів визнала вину підзахисного, але просила про мінімальне покарання по цій статті (від 10 років). Вона аргументувала це щирим каяттям обвинуваченого, його сприянням розкриттю злочину та пом’якшуючими обставинами.
«На досудовому розслідуванні мій підзахисний зазначав, що до початку штурму керівництво не роз’яснювало, як себе поводити з полоненими. Навпаки, був наказ при штурмі не брати нікого в полон. Таким чином, я вважаю, що Курашов вважав, що просто виконує наказ. Крім того, при вирішенні питання, я прошу врахувати все ж таки обставини, внаслідок яких сталося кримінальне правопорушення. Курашов, можливо, перебував в стані шоку, в стані стресу. Так як був бій і він взагалі не розумів, що відбувається — що саме наш військовий здавався в полон. Я розумію, що це не може виправдати те, що сталося, але ж все ж таки я прошу врахувати цю обставину», — зазначила захисниця Карпенко.
Від останнього слова під час дебатів обвинувачений Дмитро Курашов відмовився, сказав, що не має бажання висловлюватися.
Як відбувалося оголошення вироку: реакції та висловлювання
Під час оголошення вироку Дмитро Курашов нерухомо стоїть у скляному боксі, напружено вслухаючись у кожне слово. Його обличчя застигло, не виказуючи жодної емоції. Лише часте кліпання очей видає його напругу, зумовлену клацанням затворів журналістських камер.
«Дмитра Курашова визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 438 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Запобіжний захід відносно у вигляді тримання під вартою до набрання висновку законного суду за рішенням суду. Строк відбування покарання враховувати з моменту набрання вироку законного суду», — монотонно зачитує заключну частину вироку головуюча суддя у колегії Ольга Погрібна.
Обвинуваченому перекладають текст вироку, але його обличчя лишається непроникним — жодної реакції, окрім байдужості. Судді роз’яснюють йому право на ознайомлення з журналом судового засідання, можливість подати апеляцію, а також нагадують: він може звернутися до президента з проханням про помилування.
Після оголошення вироку Дмитро Курашов не коментував нічого журналістам. Лише наприкінці, на питання, чи буде він оскаржувати вирок, обвинувачений відповів: «Не буду я ничего обжаловать, от***итесь».
В прокуратурі ж, яка на стадії судових дебатів наполягала на довічному позбавленні волі, кажуть, що вирок їх цілком задовольняє і може стати прецедентом для інших подібних розглядів воєнних злочинів.
«Я вважаю цей вирок стовідсотково справедливим, як я зазначав в дебатах, це найтяжчий взагалі злочин з можливих, які індивідуально одна особа може вчинити. Ми не беремо якісь інші злочини проти людства, наприклад, а з воєнних — це фактично найтяжчі, які можна було вчинити, й він його вчинив. Покарання цілком пропорційне», — розказав після оголошення вироку прокурор Микита Маневський.
Вирок набирає законної сили через 30 днів з дня його проголошення, якщо протягом цього строку не було подано апеляційної скарги. Захисниці Курашова Ганни Карпенко на оголошенні вироку не було, тому позиція захисту з приводу апеляції невідома.
«Наскільки я знаю, він висловлюється, що його все влаштовує в грубій формі, а позиція адвоката залежить цілком від його позиції. Не можу коментувати, яка вона буде», — зазначив прокурор.
Що ж стосується можливого обміну Курашова, то прокурор Микита Маневський каже, що таке не можна виключати, але прокуратура долучиться до його розгляду у суді.
«До нашої компетенції не належить прийняття цього рішення. Якщо таке було прийнято, ми б брали участь у розгляді цього питання у суді. Але це дуже важке рішення, тому я не коментую, як краще тут зробити», — пояснив після засідання прокурор Маневський.
Питання можливого обміну розглядають в суді оперативно і в закритому режимі. У таких випадках рішення про обмін ухвалює не прокуратура, а Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Саме цей орган може внести конкретного засудженого до списку на обмін. Після цього прокурор звертається до суду з клопотанням про звільнення від відбування покарання у зв’язку з прийняттям рішення про передачу для обміну. Суд розглядає клопотання того ж дня, перевіряє письмову згоду засудженого та рішення уповноваженого органу. Як підтвердили в обласній прокуратурі, такі засідання не є публічними та проходять у закритому режимі, оскільки містять інформацію, що стосується державної безпеки та обмінних списків.
Джерело: 061.ua
