Із гучномовців у підземній школі починає лунати музика — нині це такий сучасний дзвоник. І в коридор на перерву виривається малеча. Дехто бігає, танцює, чубиться зі своїми однолітками. Старші діти поводяться спокійніше: спілкуються або «сидять» у телефонах. Поруч до їдальні заносять страви. Згодом із класів лунає спів та час від часу — дружні оплески.
Таке шкільне життя в одній зі шкіл на Запоріжжі. Тут, на глибині понад сім метрів під землею, вирує своє життя. Але все — як у дитинстві: перші поразки й перемоги, мрії та плани на майбутнє.
Першачки діляться тим, ким хочуть стати: від вихователів і кухарів до поліцейських офіцерів громади. Натомість старшокласники — більш розсудливі та виважені.
Десятикласниця Валерія навчається в підземній школі з початку навчального року.
«Тут набагато краще, бо спілкування живе і немає проблем з інтернетом. Усе добре пояснюють. А вдома було не дуже зрозуміло: то проблеми з інтернетом, то тривога, то потрібно було йти в підвал і чекати, поки вона мине. Тут набагато краще. Тут я повністю в безпеці. Я навіть не відчуваю, що десь поруч тривають бойові дії», — розповідає Валерія, десятикласниця.
Ксенія теж десятикласниця й полишати рідну громаду навіть не планує.
«Мені взагалі подобається в школі, бо вдома немає з ким спілкуватися. Виїжджати я точно не планую».
Десятикласник Артур дивиться на все більш прагматично. Мовляв, перший раз, коли спустився до школи, на початках сильно хвилювався.
«Перший раз я навіть якось не почувався у безпеці. У перший день було багато гостей і журналістів, і я теж давав інтерв’ю. Ми тоді тут перебували десь чотири години. А перший уже навчальний день був взагалі незвичний. Було навіть таке, що хвилювався. Потім стало більш-менш, а згодом — усе нормально.
Якщо у нас немає світла, то є генератор. А коли було дистанційне навчання, у мене був графік відключень, тому бувало так, що я пропускав навчальні дні. Зараз, коли ходжу до школи, такої проблеми немає. Тим більше наші вчителі постійно йдуть назустріч, якщо є якісь питання. Наприклад, у мене не було інтернету і світла — я попередив, що не встиг зробити завдання. Вони сказали, що без питань, потім я все доздав.
На даний момент виїжджати не планую. Але якщо лінія фронту буде вже дуже близько, то доведеться», — говорить хлопець.
Нині в цій підземній школі учнів побільшало. Сюди дітей привозять як із самого міста, так і з деяких громад, де погіршилася безпекова ситуація.
Надія, директорка гімназії із Запорізького району, розповіла, що з 1 вересня минулого року їхній навчальний заклад змінив фактичне місце перебування і був релокований на нову територію.
«Колектив нас радо прийняв. Станом на сьогодні у нас організована змішана форма навчання: діти навчаються як дистанційно, так і в очному режимі — згідно з графіком, який доведено до відома учнів і батьків. У нашому навчальному закладі наразі навчається 193 учні. З них понад 40 перебувають за кордоном і навчаються дистанційно. Всі інші мають можливість навчатися у змішаному форматі та відвідувати підземну школу. Для них організоване гаряче харчування з першого по 11-й клас, тож навчальний процес триває», — говорить директорка.
Освітянка зізнається: звісно, зараз дуже хочеться повернутися додому, але поки такої можливості немає. У школі їм надали окремі класи, обладнані всім необхідним, де навчаються учні та працюють учителі.
«У громаді — 26 вчителів, практично всі перебувають на її території. Що стосується першокласників цього року — їх лише семеро, але є класи з наповненістю по 26–27 учнів середньої ланки. Зрозуміло, що сьогодні набирати учнів початкової школи складно, адже батьки евакуйовуються, особливо з громад, розташованих поблизу лінії фронту», — говорить освітянка.
Наразі дітей підвозять або безкоштовним шкільним транспортом, або ж самі батьки.
Славко Твердохліб, фото та відео автора
Читайте також: Мешканців Кушугуму прохають не повертатися додому
Більше новин в телеграм: t.me/forpost_zp
