Триває робота по проведенню медико-психологічного інтенсиву «Точка опори», який в межах одного із проєктів проводить благодійний фонд «Меморі 86». Важливість та доречність роботи відчувається у спілкуванні з представницями різних громад, релокованих до Запоріжжя, яке триває декілька разів на тиждень.
Метою проєкту стала підтримка здоров’я та психологічної рівноваги жінок ВПО віком 50-60 років. Це той вік, коли досвід дорослої жінки стає опорою й для дітей, й для онуків.
І спеціалісти «Меморі 86» – професійні медики – пропонують жінкам звернути увагу на свій стан здоров’я, підтримати власні потреби, отримати відповіді на питання, які часто стають потрібними усій групі.
Шукати точку опори на новому місці життя
За попереднім спостереженням психолога, дійсного члена Національної психологічної асоціації Михайла Шимка, чи не найчастіше у цій спільноті постає питання, як вгамувати біль від втрати рідного дому.
Тож, маємо можливість надати поради, потрібні не тільки учасницям роботи проєкту, а й ширшому колу наших читачів.
Михайло впевнений, що втрата дому – це глибока психологічна травма та різновид невизначеного горя: людина втрачає не просто стіни, а безпеку, коріння та звичний життєвий уклад.
Це досить непросте питання. І намагаючись знайти точку опори, його неможливо оминути.
Для кожної людини рідний дім має своє особисте значення. І хоча багато чого ми сприймаємо однаково, кожний має свій звʼязок із минулим.
Особисті спогади, рідні люди, родинні традиції, батьківська любов, історія взаємовідносин створюють більшу частину нашого життя.
На зустрічі приходять пані віком від 50-60 років, які мають статус ВПО. І це вже має значення «переміщена особа». І такого «переміщення», яке відбулося не за власним бажанням, а за трагічним впливом жахливих подій. Це не той варіант, коли молода, повна сил та надій на майбутнє людина їде із батьківській хати у велике місто в надії знайти свій новий світ.
Війна – несе смерть. Війна рухає нас мимо нашої волі. Війна робить нас «переміщеними особами»…
Кожного разу ми знаходимо новий дім. До війни ми шуткували, що у нового покоління, дім там, де він …знайшов розетку для ноутбука, та вай-фай. А зараз поважні пані віком 50-60 років так само шукають, де зарядити свій девайс, де знайти звʼязок.
Втрата рідного дому, звичного побуту, соціуму та особистого простору у віці, коли відчуття стабільності має бути базовою опорою – важке й складне випробування.
Сьогодні ми всі опинилися у світі, який науковці та аналітики називають нелінійним, непередбачуваним і крихким (BANI-світ*).
Як жити у непередбачуваній реальності?
У такому світі старі правила – «планувати на роки вперед», «розраховувати на абсолютну стабільність» або «чекати, коли все повернеться, як було» – більше не працюють і лише виснажують, – говорить Михайло Шимко. Але це не означає, що ви беззахисні. Це означає, що зараз час опанувати нові правила адаптації.
Спілкуючись із Михайлом Шимком, почула його тезу ставитися до того, що відбувається з нами, не як до кризи, а як до трансформації.
Наводимо практичні рекомендації, які допоможуть віднайти опору, прожити біль втрати та побудувати нове життя в іншому місті.
Пережити біль втрати: відпускання ілюзії повернення «як раніше»
Втрата домівки – це повноцінне горювання. Ви втратили не просто стіни чи меблі, а свій безпечний простір, спогади, статус і звичний ритм життя.
Легалізуйте свій біль та гнів: ви маєте повне право тужити за тим, що залишили, лютувати через несправедливість чи плакати. Не придушуйте ці емоції словами «іншим ще гірше». Ваша втрата – реальна і важлива.
Прийміть нелінійність горювання. Біль не зникає за графіком. Будуть дні, коли вам здаватиметься, що все налагодилося, а потім раптово накотить хвиля туги від випадкового запаху чи звуку. Це нормально. Не сваріть себе за «відкочування» назад – це природний процес самовідновлення psyche.
Створіть «ритуал прощання». Якщо це можливо, закарбуйте у пам’яті свій дім не з болем, а з вдячністю за ті роки, що ви там провели. Ви можете написати своєму дому листа, зберегти фотографію чи пам’ятну річ, яка стала вашим символом-оберегом. Домівка – це не лише адреса, це частина вашого внутрішнього досвіду, яку ніхто не зможе відняти.
Адаптація в новому місті: принципи гнучкості та малих кроків
У непередбачуваному світі великі плани на майбутнє часто руйнуються, викликаючи тривогу. Тому головний принцип зараз – стратегія коротких дистанцій.
1. Опануйте правило «Тут і зараз» (горизонт планування – від одного то трьох днів). І не намагайтеся прорахувати, де і як ви житимете через п’ять років. Запитайте себе: «Що я можу зробити для свого комфорту та безпеки сьогодні?». Малі виконані завдання (облаштувати куток у новій кімнаті, знайти найближчу аптеку, приготувати улюблену страву) повертають відчуття контролю над власним життям.
2. Обживання нового простору.
Наш мозок потребує відчуття «свого гнізда».
Одомашніть тимчасове житло. Навіть якщо це орендована кімната чи шелтер, додайте туди елементи власного затишку – свою чашку, домашній плед, кімнатну рослину чи роздруковане фото близьких.
Досліджуйте нове місто через тілесні відчуття: шукайте та віднайдіть «своє» місце у новому місті – затишний сквер, лавку в парку, кав’ярню або тиху вулицю. Виходьте на щоденні прогулянки, вивчайте маршрути, «приземляйтеся» в цьому середовищі.
3. Збереження ідентичності та створення нових зв’язків.
У віці 50–60 років жінка володіє колосальним життєвим досвідом, мудрістю та сформованою особистістю. Втрата дому не означає втрату вашої цінності.
“Ви – це більше, ніж статус «ВПО». Пам’ятайте, що «внутрішньо переміщена особа» – це лише тимчасова обставина вашого життя, а не ваша особистість. Ви залишаєтеся фахівчинею, матір’ю, берегинею, цікавою людиною зі своїм смаком та характером”, – говорить Михайло.
Шукайте «своїх»: мережування та взаємодопомога. У нелінійному світі найсильніший ресурс – це спільнота. Знайомтеся з іншими жінками, які опинилися в аналогічній ситуації.
Долучайтеся до місцевих волонтерських ініціатив, хабів підтримки, гуртків чи культурних заходів у новому місті.
Допомога іншим лікує власний біль. Бо коли ми ділимося ресурсом (навіть простою теплою розмовою чи випеченим пирогом), ми виходимо з позиції «постраждалого» в позицію «того, хто діє».
4. Турбота про тіло та психологічну антикрихкість.
Психолог і філософ Насім Талеб ввів поняття «антикрихкість» – це здатність системи не просто витримувати удари та хаос, а ставати сильнішою, адаптуючись до нових умов.
Спирайтеся на базові потреби тіла: сон, регулярне харчування, питний режим та щоденний рух. Тіло – це ваша головна фізична домівка, яка завжди з вами. Дбайте про неї.
5. Практикуйте «інформаційну гігієну».
У світі нескінченного потоку новин надлишок інформації викликає фонову тривогу та виснажує нервову систему. Обмежте читання новин до одного-двох разів на день у визначений час і лише з перевірених джерел.
6. Дозвольте собі радість без провини.
Іноді жінки відчувають «провину вцілілого» за те, що дозволяють собі посміхнутися, купити гарну річ чи випити кави. Пам’ятайте: ваша радість і відновлення – це не зрада вашого минулого дому, це ваш обов’язок перед своїм майбутнім.
Пам’ятка-самопідтримка від психолога на кожен день
Закарбуйте у своєму серці та промовляйте до себе: “Світ змінився і став непередбачуваним, але моя внутрішня сила та досвід залишилися зі мною.
Дім – це не лише будівля. Дім – це любов, турбота та світло, які я несу всередині себе і можу відтворити там, де перебуваю.
Я роблю один крок за раз. Я маю право на сум, але я обираю жити далі”.
***Якщо ви відчуваєте, що тривога, апатія чи біль стають нестерпними, а сну немає вже тривалий час – обов’язково зверніться по фахову допомогу до психолога чи психотерапевта у хабах підтримки ВПО. Запитувати про допомогу – це ознака сили, а не слабкості.
«Точка опори» – це наша можливість повернути відчуття контролю над життям.
*
У 2018 році Джеймейс Кашо (Jamais Cascio) розробив модель BANI (акронім від Brittle – тендітний, Anxious – тривожний, Nonlinear – нелінійний, Incomprehensible – незбагненний).
Ця модель прийшла на зміну застарілій концепції та стала світовим стандартом для опису глобального хаосу, криз та умов повної невизначеності.
Підготувала Інеса АТАМАНЧУК, фото учасників проєкту