Замість передмови
Прочитала уважно ювілейний, 25-й «Музейний вісник», презентація якого відбулася навесні у Запорізькому обласному історико-краєзнавчому музеї ім Я.П.Новицького. На погляд авторки цих рядків, в альманасі міститься дуже багато цікавої інформації, до якої не гріх привернути увагу. .
Почнемо з матеріалу науковиці Ольги Чайки «Участь різних народів в освоєнні південноукраїнських степів. Ковальський плуг в експозиції ЗОІКМ ім.Я.П.Новицького», яку переповідаємо у популяризаторській стилістиці
Чи замислювалися ви коли-небудь, дивлячись на безкраї золоті лани Півдня України, скільки мов, релігій та… конструкцій плугів переплелося тут понад двісті років тому? Наприкінці XVIII століття цей край нагадував гігантську лабораторію просто неба, де імперія, прагнучи «оживити» нещодавно захоплені степи, створила справжній етнічний калейдоскоп. Що саме змушувало людей кидати все й вирушати до Дніпровської лінії фортець, де на місці козацьких зимівників виростали нові поселення — від греків із Криму до польських шляхтичів та українських кріпаків, яких поміщики перевозили цілими громадами на «рангові дачі»?
«Стартап-пакети» з присмаком солі
Умови, які пропонувала держава, сьогодні видаються привабливими — такий собі грант на життя. Але статус «переселенця», навіть іноземного, не був універсальним квитком до багатства.
- Найбільші наділи — по 65 десятин на сім’ю — отримували меноніти (сектанти-протестанти фризи та фламандці) . Вони отримували і пільги зі сплати податків, будівельні матеріали, звільнення від військової служби та військового постою.
- Німці-колоністи (вихідці з Баварії чи Вюртемберга) мали дещо скромніші 60 десятин. Проте уряд додавав їм «підйомні»: 200 рублів асигнаціями для купівлі двох коней, воза, корови та посівного зерна.
- Болгарам давали трохи менше — 50 десятин, але додавали восьмирічну податкову пільгу.
- Євреї ж, які часто не мали досвіду в землеробстві, отримували по 30 десятин на двір.
- Богемським чехам надавали 10 десятин та 6 сажнів «на душу», звільнення на 8 років від податків та від військової служби (до 1889 р.)
- А от державні селяни, яких переселяли з внутрішніх губерній, до 1812 року вони взагалі не мали пільг, сплачуючи всі податки та відбуваючи рекрутчину в повному обсязі.
Перші кроки в степу були далекими від ідилії. Степ диктував жорсткі правила: щоб дістатися чистої води, доводилося копати колодязі глибиною до 100 футів (30 метрів), але й там вона часто була гіркою чи солоною.
А от земля вражала. Товщина чорнозему подекуди сягала півтора метра (двох аршин). У перші роки панувала «займанщина»: люди просто орали там, де їм подобалося, доки вистачало «голосу людини», що стоїть на узвишші.
Проте природа була мінливою: статистика свідчила, що з кожних 10 років лише два були врожайними, а три — абсолютно посушливими.
Чому меноніти стали «королями степу»?
Тут ми підходимо до найцікавішого: чому меноніти господарювали значно успішніше, навіть, наприклад, за німців-колоністів? Різниця була в підході та знаряддях. Німці, не звичні до місцевої спеки та важкої цілини, часто зазнавали краху — у 1811 році лише п’ята частина з них змогла зібрати врожай. Їхні майстри намагалися ладнати реманент, незграбно поєднуючи частини місцевих плугів із німецькими основами; ковалі іронічно називали ці конструкції «смішними плугами».
Натомість меноніти стали справжнім технологічним авангардом. Замість важкого дерев’яного «сабана», у який треба було запрягати до 8 волів, вони привезли залізні брабантські та роттердамські плуги. Ці знаряддя мали вигнуті залізні полиці, які не просто дряпали землю, а повністю перевертали скибу, знищуючи бур’яни та зберігаючи вологу.
На початку ХІХ століття співпраця менонітських реміцсників та сільських ковалів-українців призвела до появи так званого «ковальського плугу», який використовувався для неглибокої оранки та ефективної боротьби з бур’янами аж до початку ХХ століття.
Меноніти впровадили наукову чотирипільну систему сівозміни (одне поле під паром, три під зерновими) та, на відміну від інших, почали систематично вдобрювати землю гноєм. Це важливо, бо попередньо в степу – за повної відсутності лісу – гній був став не добривом, а стратегічним паливом — «кізяком», на якому готували їжу та яким опалювали оселі взимку.
Мозаїка талантів: садки, городи, шовк та вівці
Кожен народ вписав свою унікальну сторінку в історію краю:
- Українці традиційно були хліборобами: сіяли житло, пшеницю, гречку, овес.
- Болгари перетворили сухі балки на квітучі городи, познайомивши регіон із баклажанами, солодким перцем та томатами. Вони також займалися шовківництвом та вівчарством, проте принципово не вдобрювали землю, бо вірили, що це «псує смак» овочів, та й часті переділи землі кожні 3–4 роки не заохочували до довгострокових інвестицій.
- У духоборів та молокан переважало вівчарство через наявність пасовищ та сусідство з ногайцями.
- Ногайці, хоч і змушені були згодом переселитися, залишили у спадок безцінний досвід вівчарства, ідеально пристосований до степового клімату.
Мабуть, ця суміш культур та технологій стала тим самим добривом, яке зробило український Південь житницею світу. Степ прийняв тих, хто був готовий вчитися — і сьогодні ми продовжуємо користуватися плодами тієї великої праці.
Підготувала Ганна ЧУПРИНА
Сообщение Симфoнія чорнoзему: як різні нарoди підкорювaли пiвденний стeп появились сначала на Газета МИГ.