Культурне життя прифронтового Запоріжжя так чи інакше обертається довкола війни. Це відчутно у тематиці виставок, у тому, що частина митців перебуває за кордоном, а театральні та філармонійні заклади ледве справляються з браком кадрів.
Але Запоріжжя не зупинилося. Тільки в червні у місті відбулося щонайменше десять великих мистецьких подій — і далеко не всі місцевого масштабу.
Поети приїхали. Попри все
20–21 червня у «Незламному Хабі» пройшов літературний фестиваль «Меридіан Запоріжжя» — частина дводенного тандему з «Меридіаном Харків» від Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz (за підтримки Фонду імені Роберта Боша та Українського інституту книги).
Ідея фестивалю-тандему народилася з почуття відповідальності. Так пояснив на відкритті засновник Meridian Czernowitz Святослав Померанцев: він процитував есей Ірини Цілик про коловорот провини, що охопив усіх — тих, хто виїхав, тих, хто лишився, тих, хто в тилу, і тих, хто на нулі.
«З Чернівців мене сюди привело почуття провини. Але поруч із тим — почуття вдячності й гордості за незламні міста».
Тож письменники поділилися навпіл: одна команда приїхала до Запоріжжя, інша вирушила до Харкова, а наступного ранку вони «помінялися містами». Організатори зібрали гідний склад: Оксана Забужко, яка відзначила 30-річчя роману «Польові дослідження з українського сексу», Любко Дереш з книжкою «Погляд Медузи. Маленька книга пітьми», Мар’яна Савка з новою збіркою «Навіки ніжні», а також Артем Чех і Олександр Бойченко. Звучала й творчість місцевих авторок — Надії Жержерунової, Оксани Приходченко, Ксенії Кобалії.
Оксана Забужко потім написала про свої враження від міста — коротко, але точно:
«Прифронтові міста всім, хто говорить і пише про війну, відвідувати треба регулярно — для встановлення правильної оптики. Бо, коли раннім ранком, зійшовши з запорізького поїзда, проїздиш середмістям Києва, якоїсь миті ловиш себе на присоромленому подиві: ба, таж ми (кияни) ще тут жируємо, нівроку, — в нас у центрі ВСІ ВІКНА ЦІЛІ!..»
На жаль, після фестивалю і в центрі Києва через масовані атаки рашистів з вікнами стало кепсько. І не тільки з вікнами.
Вхід на фестиваль був безкоштовним. Організатори запропонували глядачам гру: задонатити 20 гривень, якщо сподобалось, і 10 — якщо ні. Кошти йшли на збір Сергія Жадана на дітей військовослужбовців корпусу «Хартія». Фестиваль завершився сольним концертом Жеки Кургана.
Двадцять народів на одному полотні
Запорізький край здавна був перехрестям культур — тут поруч жили українці й греки, болгари й татари, вірмени, євреї, гагаузи й германці, і кожен зі своїми традиціями, що з часом зрослися в спільну історію землі. Саме ця різноманітність стала темою проєкту «Ми є. Українство» громадської організації «Мейнстрим», а його підсумком — виставка «Діалог у кольорі: Мозаїка культур Запоріжжя» у просторі подій RESPECT.
В експозиції були представлені 22 роботи (21 окрема картина і велике спільне полотно, над яким учасники працювали разом), створені під час травневої арт-резиденції в етнокомплексі «Українське село» поблизу Києва. Загалом за час реалізації проєкту відбулися десятки творчих воркшопів, у яких взяли участь майже 500 людей із понад 20 національних спільнот краю.
Картини не ілюструють конкретні події. Це зафіксовані на полотні емоції, спогади, мрії, де традиційні народні символи переплітаються з особистими переживаннями авторів. Програмна менеджерка ГО «Мейнстрим» Олена Андрух пояснює задум просто: «Ми хочемо підкреслити: українство — різне, бо різні всі ми. Але ми любимо Україну, і разом ми сильні».
Серед особливостей проєкту — виданий арт-бук із родинними історіями переселення. «У нас вийшов дуже цікавий діалог — від родини, яка пережила окупацію і поділилася спогадами про мандрівку до Чернівців, до жінки, яка нині живе в Ізраїлі, але корінням — із Запорізької області. Я психолог за освітою, і це було по-справжньому терапевтичним досвідом — і для учасників, і для мене самої», — каже вона. Після Запоріжжя виставка вирушила до Івано-Франківська й Києва, а арт-бук накладом 100 примірників потрапив до бібліотек, національно-культурних осередків і органів місцевої влади.
Єдина прифронтова: сезон закрито, але концерти продовжуються
Запорізька обласна філармонія — єдина прифронтова в Україні, що продовжує роботу в умовах повномасштабної війни — урочисто закрила свій 69-й симфонічний сезон. Щоб зрозуміти, що це означає для міста, варто знати: зала наповнювалася слухачами й після важких новин, і після безсонних ночей. Тут звучали Моцарт і Брамс, Шопен і Лисенко, джаз і рок. Мистецтво не скасовує трагедії, але повертає людині внутрішню тишу. Хоча б на кілька годин.
На вечорі закриття за диригентським пультом Академічного симфонічного оркестру стояв заслужений артист України Василь Коваль, нині головний диригент Одеського національного академічного театру опери та балету. Концерт почався світовою прем’єрою симфонічної поеми «Хортиця» видатного сучасного українського композитора Всеволода Сіренка. Твір написаний як особливий музичний дарунок запорізької делегації, яка відвідала штат Пенсильванія в межах відзначення 250-річчя підписання Декларації незалежності США. У музиці живе дух Запорозької Січі: шум дніпровських хвиль, сувора краса степу, героїчний розмах і внутрішня напруга.
Другий твір вечора — Концерт № 2 для фортепіано з оркестром Сен-Санса у виконанні лауреата міжнародних конкурсів Артура Остапчука. Молодий піаніст зіграв так, що публіка аплодувала стоячи і не відпускала його зі сцени. Програму завершила Восьма симфонія Дворжака — і знову овація.
Ще одна подія, яку хочеться виокремити, — це ювілейний вечір заслуженої діячки мистецтв України, композиторки Наталії Боєвої, який відбувся вже після закриття сезону. У великій залі звучали «Пасторалі» і «Веселка» у виконанні флейтистки Анастасії Косюк, «Почуття» у виконанні того ж таки Остапчука, Другий фортепіанний концерт у виконанні заслуженої артистки України Ілони Турчанінової, Другий скрипковий концерт у виконанні гостя з Дніпра Костянтина Цацина, і «Молитва до дитяти» на вірші Григорія Лютого у виконанні Юлії Якси та Миколи Квєткова.
Наталія Іванівна любить поезію і говорить, що саме з неї починається кожен її ранок. Це відчутно: слово у її музиці (зокрема, Івана Франка та Григорія Лютого) знаходить нові інтонації. Вечір нагадував карнавал дарунків: композиторки — виконавцям, виконавців — слухачам. Зрозуміло, що це лише ті події, на яких довелося побувати особисто. У філармонії їх протягом тільки червня було набагато більше. Не кажучи про весь сезон.
Гоголь, якого «чистять» і повертають
Запорізький академічний обласний театр молоді за час повномасштабної війни втратив половину репертуару через відмову від вистав за творами авторів країни-агресора. Частина артистів воює. Бракує коштів на нові постановки, обладнання, якісне технічне оснащення. Але…
Вже після негучного закриття сезону в Театрі молоді відбувся допрем’єрний показ вистави «Хома» за повістю Миколи Гоголя «Вій» у постановці заслуженого діяча мистецтв України Геннадія Фортуса. Відбувся з чіткою метою: показати глядачеві, що театр живе і знає, навіщо він це робить.
А надметою, якщо вживати театральний сленг, було «очищення Гоголя від радянщини й вивільнення його справжнього». Тож у виставі не було жодних бубликів, вінків, снопів і тину — усього, що десятиліттями складало «українське» на сцені.
«Ми відмовлялись не від України — ми відмовлялись від радянського кліше. До України ми, навпаки, повертаємось»,
— пояснює Геннадій Фортус.
Центральна фігура вистави — не відьма і не Вій, а Хома Брут: бурсак-філософ, якого випадкові обставини втягують у триденне протистояння з темрявою. Він не обраний для боротьби і не готувався до неї. І нечисть така спокуслива… На питання, якою може бути ціна за пізнання недозволеного, і чим зрештою серце заспокоїться, актор Назар Баранніков та його колеги відповідають у чарівному пластичному видовищі. Не вистачає потужного проектора, без якого значна частина візуального рішення не така вражаюча, як задумувалося, але кошти шукають. Повноцінна прем’єра — восени.
Щоранку на ганку грає труба
Про 97-й сезон Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Магара, який завершився 25 червня, директорка Наталія Власова розповідала жваво і з деталями.
Дев’ять нових вистав — рекордна кількість навіть за мирних часів. Найпопулярнішою у глядачів стала притча «Зілля» за Кобилянською в постановці заслуженого діяча мистецтв України Віталія Денисенка, яка, до того ж, здобула першу нагороду фестивалю «Січеславна 2026» як найкраща музична. Друге місце за продажем квитків займає музична комедія «Балканський любовний експрес» у постановці головного режисера заслуженого діяча мистецтв України Віктора Попова. Заступник директора з музичного напрямку Сергій Пелюк пояснює: в таких виставах оркестр і хор не акомпанують дії, а є її рівноправними учасниками. Прибери їх — і вистави просто не стане.
Колекція оркестру цього сезону поповнилася інструментами, яких раніше тут не було. Флексатон, дримба, дві трембіти, виготовлені народним майстром із Карпат, і рідкісна колісна ліра роботи львівських майстрів — інструмент із середньовічною механікою, що потребує особливої техніки гри. Частина з них уже звучатиме у «Сватанні на Гончарівці», яким 25 вересня відкриється 98-й сезон.
З’явився у театрі і власний музейний простір, що надав надійний прихисток цінним матеріалам: старовинним афішам, програмкам, особистим речам корифеїв. Невелике приміщення любовно облаштували власними силами і додали до раритетів сучасну інтерактивну дошку, завдяки якій кожен може дізнатися про історію та творців театру більше.
Яскравою крапкою 97-го сезону стала прем’єра інтерактивної комедії «Компаньйонки» в постановці Олесі Плохоткіної за п’єсою Наталії Ігнатьєвої, яку зіграли одразу після прес-конференції для запрошених журналістів. Про цю яскраву й запальну виставу з несподіванками для глядача «МИГ» розповість найближчим часом.
Усе це відбувалося в театрі, де вибухові хвилі знову вибили щойно засклені вікна. Де 17 чоловіків із колективу пішли до Збройних сил і захищають Україну. На жаль, двоє з них загинули, один зник безвісти, і ще двоє після поранень до сцени вже навряд чи повернуться.
…Щоранку о 9:00 центральні двері театру відчиняються, на ганок виходить артист оркестру і грає гімн України. Перехожі зупиняються. Кладуть руку на серце. Дехто стає на коліно…
Прем’єра Сартра під КАБами
Театр-лабораторія «Vie» Запорізької муніципальної театральної платформи «Дім актора» 20 червня показував на малій сцені прем’єру екзистенційної драми «За зачиненими дверима» за п’єсою Жана-Поля Сартра. Про те, як усе відбувалося, найкраще розповіла очевидиця, відома журналістка Ірина Єгорова:
«Третя актриса ще не встигла вийти на сцену, як почалися потужні вибухи. Я ще так близько їх не чула! Керівниця Дому актора Ольга Донік зупинила виставу і запропонувала швидко всім спуститися в укриття. Спускалися під гучні вибухи… Пересиділи обстріли КАБами, повернулися до зали. Тільки актори розпочали монологи — знову сильна стрілянина. Дронова атака, робота мобільних груп по збиттю ворожих безпілотників… Знову всі пішли в укриття… Найстійкіші глядачі вдруге повернулися дивитися прем’єру. Цього разу обійшлося — актори дограли виставу до кінця. Море квітів, овації… Браво, артисти! Браво, режисерка Ольга Біліченко, для якої, до речі, ця вистава — режисерський дебют. І браво глядачам, які попри жахливі обстріли розділили успіх прем’єри з творчою групою. Коли поверталися додому, біля нового мосту побачили вирву і машину, в якій внаслідок обстрілу загинули дві жінки…»
Між Швецією, Литвою і зруйнованим Гуляйполем
Запоріжці можуть регулярно долучатися до сучасного українського мистецтва у трьох муніципальних закладах — галереї «Запоріжжя», муніципальному виставковому центрі та арт-центрі «Бірючий». Показово, що всі три остаточно оформилися саме під час повномасштабної війни.
У муніципальному виставковому центрі демонструвалися «ROOTS / Витоки» Дарії Альошкіної. Дванадцять монументальних витинанок розміром 100×270 сантиметрів кожна, дев’ять тематичних серій розповідають про етапи, що формували українців як народ і державу. Техніка традиційна, масштаб і сенс — цілком сучасні. Такого у Запоріжжі справді ще не було.
У галереї «Запоріжжя» демонструється персональна виставка фешн-мисткині Катерини Беслік «Гуляйполе — моя маленька Батьківщина». Дванадцять текстильних інсталяцій 1,6 на 5 метрів, звукова поема бабусиним голосом і фотосесія 18+. Катя народилася і виросла в Гуляйполі, вчилася в Решетилівці й Києві, а повномасштабне вторгнення застало її в столиці. Катерина виїхала до Литви, але рік потому повернулася.
…Є в експозиції робота «Безсилля», на якій дракони охороняють будинок. У березні 2022-го, коли ворог підступав до Гуляйполя, батьки й брат Каті лишалися вдома, а вона нічим не могла допомогти.
«Максимум, що могла зробити моя психіка — вигадати драконів, які б захищали будинок»,
— пояснює вона. Того будинку вже немає…
В арт-центрі «Бірючий» відкрилася виставка Володимира Гуліча та Анастасії Лойко «Форми присутності у стані лімбо». Володимир Гуліч — знаний запорізький художник, автор муралів і перформансів, один із засновників Міжнародного симпозіуму «Бірючий». Настя Лойко — відеохудожниця з п’ятнадцятирічним досвідом. Коли почалася повномасштабна війна, вони виїхали до Ужгорода, звідти подали заявку на виїзд до Швеції, провели близько двох років в артрезиденції Ifö Center у шведській Брумеллі, а тепер живуть у Карлскруні на Балтійському морі.
«Лімбо — це присутність. Двоїстий стан між смертю і життям, між зруйнованими домівками, між зруйнованими сім’ями»,
— пояснює художник, який приїхав на відкриття виставки до Запоріжжя.
В експозиції представлено абстрактний живопис, що передає внутрішній стан художника, і серію портретів людей, що протягнули руку допомоги в Швеції: куратор резиденції, 90-річна Вала, яка з 2014 року опікується українцями, шведський історик — автор двадцяти книг, молодий колега, що займається міжнародними мистецькими проєктами і пише програми, яких ще не існує у світі. Відеоарт Насті Лойко є невід’ємною частиною проєкту і супроводжується новою музикою гурту «Cooking Potatoes». Виставка триватиме до 25 липня.
Фотоклуб «Запоріжжя» (так за звичкою називають Запорізьку обласну організацію Національної спілки фотохудожників України) теж не занепав, хоча вибухові хвилі виносили вікна і тут. Зараз у залі демонструється персональна виставка Володимира Клюєва «Imagine Britain». Митець уже чотири роки мешкає у Великій Британії і тепер представив близько 70 робіт, які відбивають його погляд зсередини на традиції і повсякденність сучасної Англії.
Секретар правління ЗОО НСФУ Валерій Кошеленко каже: план виставкової роботи розписаний до кінця року. Замальовки з Альбіону змінить молодіжна запорізька фотографія, потім відкриється виставка бійців 55-ї бригади, які у вільний від бойових дій час займаються фотографією, після неї очікуються ще дві виставки лауреатів міжнародних конкурсів. Спілка свідомо залучає молодь: лише цього року членами стали двоє хлопців, ще дві дівчини є кандидатками на вступ до професійної спільноти.
Музеї: вибита будівля і 25-й «Вісник»
Не пасе задніх і Запорізький обласний краєзнавчий музей імені Якова Новицького: різноманітними заходами тут відзначають і державні, і народні свята. А 12 червня в музеї відкрилася перша в Україні виставка, присвячена розвитку вітчизняного бодібілдингу. Вона називається «Більше ніж сила — атлетична епоха Андрія Долгокіра».
Легендарний чемпіон, суддя міжнародної категорії, заслужений тренер України, почесний президент Національної федерації бодібілдингу Андрій Долгокір особисто провів для гостей екскурсію, поділившись спогадами про шлях від заборонених владою занять у підвалах до організації міжнародних змагань.
І не можна не згадати подію, яка відбулася трохи раніше. У квітні музей представив ювілейний 25-й випуск наукового щорічника «Музейний вісник», у якому опубліковано 33 статті 34 авторів із різних куточків України та Амстердама. Подія важлива не лише тому, що «Музейний вісник» виходить без пауз навіть під час повномасштабного вторгнення, а й тому, що автори висвітлюють надактуальні теми: про роботу в умовах війни, про збереження колекцій, про музей як простір формування національної ідентичності, про критичний стан музеїв та заповідників на тимчасово окупованих територіях.
30 червня вибухова хвиля пошкодила будівлю музею (колишня міська дума Олександрівська) — пам’ятку архітектури національного значення. Вибиті старовинні вікна, понівечений фасад, пошкоджені сусідні будинки. На щастя, музейні експонати вціліли, а працівники не постраждали.
Про ситуацію в Запорізькому обласному художньому музеї говорити складніше. За останній рік тут тричі змінювалося керівництво. Нова команда на чолі з т.в.о. директора Леніаною Елоян, яка приступила до виконання обов’язків наприкінці квітня, організувала до Дня Конституції виставку «АРТ 96/26. Від передчуття свободи до тримання тилу». На ній представлені 30 робіт художників, які в 90-х сміливо шукали нову українську мову мистецтва. Серед них Дмитро Ціпунов, Ірина Гресик, Борис Гехт, Юрій Калашніков, Борис Чудновський та інші.
Виставка відбулася і варта уваги. Водночас питань залишається чимало. Від «ущільнення» музейних приміщень, неспівставності заяв про наміри проводити виставки і здійснювати евакуацію — і до поводження з кадрами мистецтвознавців, і без того нечисленними, та закриття групи на Фейсбуці, де відвідувачі «Творчих вихідних» ділилися думками. Хочеться вірити, що «нові формати» з часом сприятимуть стабільній роботі, яка відповідатиме масштабу і значенню закладу.
Місто, яке не зупинилося
Під гуркіт вибухів КАБів, дзижчання реактивних шахедів, атаки FPV-дронів на громадський транспорт, будинки й автозаправки Запоріжжя продовжує жити.
Митці творять, театральні й музичні колективи роблять вистави й концерти попри вибиті вікна та кадровий дефіцит. Люди йдуть на концерти й виставки, сидять у глядацьких залах, вишиковуються в чергу за автографами й квитками на прем’єри.
І, як сказала відвідувачка творчих вихідних у художньому музеї:
«Нас бомблять, а ми малюєм».
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки
Сообщение Сирена “співає”, але Музи не евакуюються появились сначала на Газета МИГ.