Усі в сад: на Запоріжжі розкручується сезон збирання черешні
Запорізька черешня зламала відразу кілька наших шаблонів.
По-перше, збентежив сам факт присутності значного саду під носом у великого міста.
По-друге, уся черешня з цього близького саду продається зовсім не в Запоріжжі.
А директор товариства, якому належить сад, — не характерний підстаркуватий мужчина начальницького вигляду.
І сезонні збирачі черешні – далеко не бабусі з відрами, які вирішили підробити й докласти щось до пенсії.
Про такі незвичні реалії – у нашому репортажі.
Герої цього репортажу
В’ячеслав Литовченко – директор ТОВ «Високогірне».
Галина Холодна – старша саду.
Оксана – ланкова.
Ольга Іванівна – вагівник.
Даша, Лєра, ще одна Даша – приймальниці-сортувальники.
Ілля, Оля, Людмила, Олексій, Люда — збирачі черешні.
Любов Андріївна – покупець черешні.
Черешня ранніх сортів Дилема, Присадибна, Валерій Чкалов — головний персонаж репортажу.
Місце дії: черешневий сад ТОВ «Високогірне» — за два з половиною кілометри від обласного центру, під ясним запорізьким сонцем.
В’ячеслав Литовченко, директор
Багато хто вважає: зібрав черешню – продав – гроші отримав.
А щоб виростити дерево, скільки треба витратити?
Ми в сад молодий 7 років вкладаємо, а гроші не отримуємо. Тому що перший урожай збираємо через 7 років. Увесь цей час за оренду землі платимо, на обрізку, обробку, хімію, прополку витрачаємось – а прибутку немає.
Минулого року вся рання черешня пропала через дощі. Половина врожаю згинула, навіть не збирали. Два роки так виходило з дощами – минулого й позаминулого.
Черешня – це великий головний біль: то погода буксує, то приморозок, то дощі пройшли, то ще щось. Ти на неї витрачаєш багато часу, енергії, коштів, а в результаті можеш нічого не отримати.
Ми, виходить, ранню ягоду гарно зібрали в 2013 році, а після того всі ці примхи погоди дошкуляли.
Ми, коли це згадували, думали: от зараз, нарешті, усе добре. Аж тут дуже сильна злива з градом пройшла, побило черешню. Словом, урожай цього року звичайний.
Солярка втричі здорожчала, бензин так само. Тобто, затрати виросли, а ціна реалізації черешні, можна сказати, лишилася такою ж. Заробляють ринки, перекупщики.
Уся наша ягода щороку на Київ їде. 9 років з одним покупцем працюємо і не міняємо замовника.
А запоріжці не звертаються, не приїжджають. Ніхто ж не знає, що поруч сади є. Хіба що один з десяти перекупщиків знає. А черешневі сади тут з 1983 року.
Якби ж усі виробники черешні були офіційними, податки платили. Ми от підприємство – ви, коли до нас приходите, в офіс потрапляєте чи до когось додому? От і вся різниця між нами й сірими підприємцями. Насправді вони і є проблемою.
Втім, черешня для нас – не основне. Під нею (15 сортів) 60 гектарів. З фруктів вирощуємо все. Господарство, по суті, плодорозсадник, займаємося плодовими й декоративними рослинами, зокрема, трояндами. Пшеницю, соняшник вирощуємо. Від негоди все страждає, той же соняшник через град стоїть у дірочку.
Будь-яке сільське господарство ризиковане. Не зібрав вчасно – пропало.
Зараз у нас щодня працюють 120-140 збирачів черешні. А бажаючих багато, люди ж без роботи лишаються. У перший день десь чоловік 350 набралося, довелося їх відправити додому. Адже нам достатньо близько сотні.
Підвозимо людей автобусами, виплачуємо 7 гривень за кілограм зібраної ягоди. Працюють з ранку до третьої-четвертої години.
Скоріше б нам перемогти ворога – бо й людей шкода, і бізнесу важко у воєнних умовах.
Оксана, ланкова
Я вам усе розкажу й поясню.
Тому, хто вперше приходить, я показую, як рвати легше. Дивіться (бере ягоду на гілці), якщо її тягнеш сюди, обривається плодушка. Таке у нас не можна робити, інакше наступного року не буде тут черешні. А потім приходять і кажуть: «А чо так мало на дереві?» Тому що плодушки обривають.
Щоб не обривались плодушки, її ось тягнуть в інший бік. І все.
Вимагаю, аби рвали хорошу, з хвостиками. Без хвостиків щоб не було, придавленої теж.
Щоб дрібноту не рвали, бо її не повезуть до Києва, не продадуть людям, правильно?
(Гукає збирачам: «Сюди піднімайтесь, ось там ідіть-ідіть по своєму ряду, я вас тут зустріну»).
Оце і є вершина смаку
Ілля, збирач
Коли я першого дня збору черешні прийшов сюди, як побачив автобус, скільки людей… Ніколи такого не було! Багато, дуже багато людей.
Даша, приймальниця-сортувальниця
Так, подібного ніколи в житті не було. Люди зараз без роботи.
Лунає голос Оксани: «Почали рвати багато дрібноти! Я вас просила: дрібноту не рвати! Принесете дрібноту – зніматиму вагу!»
Ілля
Я працюю на заводі, але його зупинили. Цинку немає.
Я й раніше теж рвав. Останні три роки підряд. До того була перерва, один рік не порвав.
Оксана
Та Ілля два роки здебільшого курив – то йому спекотно, то погано, то дівчата.
Я забрала сигарети, перевиховала.
— Але зараз, здається, він хоче курити.
— Працювати він хоче!
Ольга Іванівна, вагівник
Я на пенсії – пропрацювала 45 років робітницею радгоспу. Тепер допомагаю — у торгівлі саджанцями, наприклад. А зараз тут, у саду.
Збирачі наривають черешню у відра, приносять сюди, я зважую. Потім вони йдуть до приймальниць, там висипають в ящики.
За день наривають кілограмів по 100, є по 120, 80, 50.
Таке обривати – саме задоволення
Оксана
Буває, гілки ламають. Говорю, що не можна.
— Не штафуєте за таке?
— Поки не штрафую. У нас штрафів немає. Просто є людина, їй кажеш, а вона все одно своє робить. Тоді говоримо: «Ну, не виходить у вас, сидіть вдома, це не ваша робота».
Для чого ж п’ятеро стоятимуть у черзі біля приймальниці через одного, який нарвав що попало і це треба перебирати.
Ось дивіться: добре нарвали, висипали швиденько – і немає черги на прийманні. А якщо хтось нарвав погано, треба перебирати, він створив чергу за собою. Люди тоді скаржаться, бо вони час втрачають.
Діалог на прийманні черешні
— Мокра!
— Може, просто перестигла? Ось дивись. Бачиш, вона м’яка.
— Та ну да, розкажи. Ти просто руками, мабуть, якось там шмонав.
— Та ні…
— Ось! Бачиш, через яку ягоду м’яка?! Ось воно що. А треба ж дивитись, коли рвеш, да. Вона потім мокра, не довезе її Люба.
Лунає голос Оксани: «Полізете, обламається гілка – впадете».
Даша
Робота приймальника-сортувальника нервова – хочеться і людям дати заробити, і нам тут не возитися довго, і не насварити.
Буває, що мокре, то ще щось.
А організовано все відмінно. Галина Владиславівна, яка тут головна в нас, чудово впорядковує процес. У неї все під контролем. Завдяки нашій Галині Владиславівні справа поставлена чітко.
До 8-ї години всі збираються, вже працювати готові.
Нарвала людина, припустимо, два відра – приходить, зважує, потім до нас. Тут мовчки стоять, ми на них інколи кричимо ввічливо. А так добре працюють, да.
І ми намагаємось не нервувати, не кричати, розуміти.
У нас на прийманні збирачі здають те, що нарвали, і знову йдуть рвати.
Розкладаємо по ящиках на перший і другий сорт. У нас усе в найкращому вигляді, усе робиться красиво.
Красиво – тут не посперечаєшся. Запорізька краса початку червня
Оксана
Перший і другий сорт – від цього заробіток збирачів не залежить. У них іде вага. А дівчата-приймальниці визначають сорт.
Перший сорт – ягода крупніша, другий сорт – середня. Це ж інша цінова політика.
Збирання черешні – робота на повітрі, з помірним рухом, гнучкий графік. А ще – ягоди all inclusive
Галина Владиславівна
Моя справа на збиранні черешні – налагодити, вивезти, людей організувати.
— Вас тут, у саду, хвалили.
— Так, вибачте, 35 років на посаді цій. З 28 років я старшою працювала по садах.
7 років керуючою була, потім пішла з цієї посади – все-таки пенсійний вік.
— Керуюча – вища посада? Це вже у конторі, певно, сиділи?
— Ні, не сиділа. Це було те ж саме – сади. У нас же розсадник є, де ми вирощуємо саджанці, троянди, декоративку.
Загалом, керуючий – це права рука директора. Як вдома гарна господиня.
Третє «відро» на грудях….
…не рідкість
Оксана
Я по троє збирачів на одне дерево ставлю. Щоб ми йшли рівномірно. Бо якщо хтось рве швидко, то поки всі дійдуть, він уже обірве дерево.
А буває навпаки, повільно, і одного поставлю – ми вже в кінці саду, а одна людина тут. Хоч би її не загубити.
Оля, збирачка
Ми в окупації з 2 березня сиділи, у селі Новозлатопіль, за 25 кілометрів від Гуляйполя. У Новозлатополі в нас уже нічого немає. У будинок дві міни прилетіли. Ми саме в будинку були. Вдало, звичайно, вийшло, що ми ще хоч живими лишились.
28 березня приїхали сюди, у Високогірне – я, чоловік, мама, свекруха й діти: 21, 15 і 8 років. Нам виділили будинок, комунальні послуги держава оплачує.
А повертатися 100 процентів уже немає куди.
Людмила (свекруха Олі), збирачка
А я хочу в Гуляйполе, у свою хату. Я хочу додому. У мене там, звичайно, і дах побитий, і гараж побитий, усе, і забори потрощені, але я дуже хочу додому.
Діти, молодь, вони, знаєте… Їх теж тягне, але вони молоді ще. А я не можу. За будь-якої можливості хочу поїхати, хоч подивитись.
Тиждень тому я зв’язувалась з Гуляйполем. А за тиждень ми ж не знаємо, що сталося там.
Оля, Людмила
За день збираємо по-різному – і 90 кілограмів, і більше, і 50 з лишком. Але 50 — то в перший день вийшло, він у нас був коротким.
А щоб їсти черешню, то вже не лізе. У нас вдома є, їмо, росте тут біля тимчасового дому. Чи то постійного. Чи тимчасового.
Держава виплат для ВПО (внутрішньо переміщених осіб) нам ще не заплатила
— за жоден місяць. Від ООН тільки заплачено 2200 — і все. Оце тут побираємся.
Людмила
У нас пенсія бабусі (Оліної мами) та моя пенсія — і оце ми так проживаєм. Бабусі раз заплатили, і досі не платять.
Ми тут уже два місяці, третій – а їй заплатили тільки одну пенсію. Робили переадресацію на Укрпошті. У мене на карточку йде пенсія, а в неї…
Оля
Наші сусіди з Новозлатополя тут є. Ми жили на одній вулиці і в один день тікали звідти.
Руські прийшли до підвалу й дозволили спочатку сходити за теплими речами, продуктами.
А потім вони прийшли й обмежили час: протягом години щоб усі повернулися в укриття.
А потім вони прийшли й сказали: у кого є можливість і транспорт, ми дозволяємо виїхати.
І нас колона така непогана була – близько 20 машин. І там, звісно, не по три людини сиділи. У нашій машині нас семеро виїжджало. Люди і в багажниках виїжджали, і в причепах. Це треба було бачити.
Донька Олі Аліна
Людмила
Ви, якщо будете писати, висловіть, будь ласка, оцьому селу Високогірному велику од нас подяку. Ми дуже просимо, дуже. Людям, сусідам — усім. Дуже велику подяку од нас, це найголовніше. Дуже люди хороші, дуже нам багато допомогли.
Оксана
(Розтираючи крем від сонячних опіків на плечах юної дівчинки). Це моя донька, ні з ким залишити, беру її з собою.
Рве суто для себе. Втім, брату заробляє на день народження.
А так у нас дивіться, як з дітьми: до 16 років тільки з кимось з батьків. Паспорт щоб показали.
До 16-ти ми не маємо права брати – за технікою безпеки не можна.
Обов’язково трудовий договір укладаємо. Усі проходять техніку безпеки. А то було колись: ноги ламали після дощу, тож взуття має бути відповідно до роботи.
Й епілепсія від спеки була. Воду підвозять, на ваговій є.
(Повертаючись до збирачів: «Ставайте сюди»).
Люда, збирачка
Ми з Томаківки Дніпропетровської області сюди електричкою приїжджаємо. Я в Запоріжжі на «Хортиці» працюю, на лікеро-горілчаному заводі. А на черешню відпустку взяла.
— О, до речі. З черешні можна зробити міцний напій?
— Ой, не знаю навіть. Чесно, не знаю.
Ні, ну… Взагалі-то, можна. Я так думаю, можна.
— Дякую, обнадіяли. А зараз, виходить, на черешні вигідніше попрацювати, ніж на «Хортиці»?
— Так, так, звичайно.
Я з 14-річною дитиною приїхала, сусідка ще. Усі їздять.
А завтра ще повинна приїхати й моя родичка. Вона з Токмака, біженка. У Токмаку погане діло. Дуже погане. Чоловік там, а вона з двома дітьми приїхала. Ну, погані діла, жах. Дуже-дуже.
А черешні ми вже понаїдалися. Ще зранку їсться, а потім вже не хочеться.
За скільки я нариваю відро? Ой, не засікала, але швидко. Хоча малувато зараз збираємо, а раніше ми добре рвали – і по 100 кілограмів на день, і по 200. Тепер менше — через те, мабуть, що дуже багато людей. Скільки я їжджу на черешню – цього року як ніколи.
І от зараз заминка на прийманні. Ми би рвали, а так сидимо.
Лунає голос Оксани: «З драбинами сюди йдіть! Хто вже здав, сюди йдіть за мною! З драбинами сюди!»
Драбина – знаряддя збирача
Висота дерев у саду – до 3-х метрів
Галина Владиславівна
Після черешні у нас підуть яблука, помідори. Але то вже ми збираємо переважно місцевими силами.
Гаряча пора, коли організовуємо людей, — це тільки черешня.
У мене є індивідуальна бригада з обрізки. Починаємо вже взимку, обрізаємо тут.
Оксана
(До збирачів, що розклалися під деревом перекусити) Щоб ні пакетиків, нічого такого – сміття не повинно бути. Гаразд, це все переробиться в землі, але сміття, баклажок щоб не було в саду.
Олексій, збирач
Я працюю на заводі, але доводиться збирати черешню, бо завод зупинили. А там подивимось.
Лунає голос Оксани: «Ось ту верхівку не чіпайте, тому що не можна! І на верхню перекладину не ставайте!»
Галина Владиславівна
Учора виїхали з покупцем Любою на ділянку. Подивились, що підходить їй, що нас влаштовує.
Люба завжди тут. Вона якщо бачить, що щось не так, кличе мене. Коли в мене якісь питання, звертаюся до неї: дивіться, підходьте, вирішуємо разом. Дуже легко працювати з одним покупцем, немає стресових моментів. Це настільки комфортно, зручно.
Любов Андріївна, покупець черешні
Багато років кожного сезону сюди приїжджаю. Живу прямо тут – директор дає мені квартиру. Буває, і 40 днів живу.
Заїжджаємо з 25 травня, останнім часом з перших чисел червня. Було таке, що до 15 липня йшла черешня. Минулого року закінчили десь 7 липня.
Галина Владиславівна
Паливо, хімія – ось що потягнуло нас. Це витратна частина, а цінова політика на продукцію лишилась такою ж. Можливо, різниця в 10 гривень, не більше того.
Любов Андріївна
З дефіцитом і дорожнечею палива нам накладно працювати. Але ми не можемо партнерів з Високогірного підвести, тому без сумнівів приїхали. Та це й наш заробіток.
На даний момент купуємо черешню за ціною від 35 до 55 гривень.
А, взагалі, усюди є різні ціни. Є такі покупці, що беруть за 60, а потім продають за 80, 85. Тому що на солярку йдуть тисячі.
Це я оптову ціну називаю. А на ринках там у них свої ціни.
Коли в саду нарвали достатньо черешні, за нею приїжджає машина
Кожен ящик підписаний. Цей напис означає, що тут черешня сорту Присадибна, першого сорту, приймальниця – Лєра
А ось і Лєра
А це теж приймальниця – Даша. З трьох приймальниць у бригаді дві Даші
Галина Владиславівна
Зібрану черешню тут же з саду вивозить наша машина на склад. Там її завантажують на свою машину покупці. Через комендантську годину цій машині треба в 11-й вечора заїхати в Київ. А звідси вона виїжджає о третій і до 11-ї встигає до Києва.
Вночі черешня стає товаром на оптовому ринку.
А наступна машина стоїть тут — на завтра на завантаження. Одна від’їжджає, друга вже тут. Ось так іде все без затримки.
Любов Андріївна
З саду черешню в ящиках везуть машиною «Високогірного» на склад, аби ягода охолола. Години дві-три, щоб вийшло це гаряче повітря. Потім підганяємо нашу машину, завантажуємо її. І сьогодні ж вона поїде на Київ.
У столиці ми оптом здаємо партію на Троєщині.
А завтра зранку ця запорізька черешня вже продаватиметься в Києві.
Оксана
Певне дерево з черешнею сорту Валерій Чкалов ми залишаємо з ягодами. Вони тоді прямо на гілочці під сонцем в’яляться. Ох, і смачними ж стають!
Автори: Михайло Семеренко, Олександр Прилепа (фото)
Ще на тему: Скільки коштує знаменита черешня в супермаркеті Запоріжжя та на ринку у Криму
Тим часом в окупації: Бензин по 38 гривень, черешня по 20 — яка ситуація в тимчасово окупованому Мелітополі
Вас може зацікавити: На Мелітопольщині окупанти пропонують садівникам занизьку ціну на черешню
Читайте наші новини на сайті zprz. city
Сообщение Солодка лихоманка: як заробляють на запорізькій черешні — фото появились сначала на Індустріалка — новини Запоріжжя.
Источник: http://iz.com.ua/zaporoje/yak-zaroblyayut-na-zaporizkiy-chereshni-foto
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
