Танкова бригада, яка на початку війни звільнила Чернігівщину від окупантів, зараз передислокована на запорізький напрямок. Хлопці говорять, що завдають ударів противнику, який намагається прорватися. Далі — у репортажі 061. Забобони? Ну, кажуть, що не можна голитися. Вдачу збриваєш говорять. Якщо ми знаємо, що виїзд заплановано, то стараємось екіпажем не голитися , — говорить з посмішкою на обличчі 28-річний танкіст на ім rsquo;я Дмитро. Він родом із Сумщини, до 2015 року був працівником ювенальної превенції. Говорить, що ніколи б подумати не міг, що буде служити у танкових військах, а нині — гордий, що є танкістом. Для танкіста гарна погода — це рання осінь і пізня весна, коли земля підсохла і опадів немає. Влітку дуже спекотно, всі люки закриті, температура, як у дуже гарній лазні , — каже військовий. Він дадає, що зараз, завдяки сучасним технологіям, зокрема дронам та їхнім операторам, з танків можна стріляти із снайперською точністю. В нас дуже гарні пілоти квадрокоптерів, гарно корегували на відстань близько 10 км. Влучення в ангари, окопи, бліндажі hellip;. Ми зараз переписуємо бойові статути своїми діями. Ми проводимо такі маневри, яких немає в жодних статутах , — розповідає танкіст. Після вдалих виїздів, коли противнику нанесено максимальне вогневе ураження, Дмитро каже, що бойовий дух піднімається дуже. Головним завданням танкіста вважає: нанести вогневий удар і вижити. 24 лютого він зустрів в смт Гончарівське, коли ворожа армія порушила російсько-український кордон. Наша рота знищила бойові машини, ворожу піхоту і відійшли в Чернігів, де зайняли оборону. Ворог проводив атаки авіацією, скидав бомби , — розказує співрозмовник. На На початку березня на Чернігівщині український зенітно-ракетний комплекс збив ворожу Сушку , яка мала на борту кілька авіабомб. Пілоту вдалось врятуватись. Він заховався в одному з підвалів у приватному секторі. Коли намагався вилізти — його затримав Дмитро з побратимами. Мова йде про льотчика Красноярцева. Якщо загуглити це прізвище, то мережа видась чимало посилань на матеріали, в яких російський військовий розказує, як застрелив цивільного чоловіка, бо той біг з вилами на нього і хотів затримати окупанта. Найстрашнішим днем (з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну) Дмитро без роздумів вважає день, коли ворог почав штурмувати його рідне місто — Суми. Коли почали штурмувати рідне місто, я розумів, що моя дівчина в поліції працює і вона залишилась там. Вона допомогала цивільним і виконувала свої службові обов rsquo;язки. Я вважаю ці люди справжні захисники, бо вони відстояли місто разом з ТрО , — зізнається Дмитро. Сьогодні він понад усе мріє побачити дружину, яка чекає на їхнього первістка. 35-річний командир танку Т-64 Данило також є учасником звільнення Чернігівщини. Він показує свою бойову Лялю , яку ремонтував перед самим початком війни. Саме на цій машині я був два роки механіком-водієм. Перед самісінькою війною Лялю (танкісти ніколи не називають машини просто танками, а дають їм лагідні імена — ред.) загнали до ремонтного боксу. Буквально півдня роботи залишалось hellip;. 24 лютого війна. Не встиг буквально півдня її доробити аби сісти механіком на неї , — говорить Данило, показуючи свою Лялю . Він згадує, як під час звільнення Чернігова не вилазили з танків по кілька діб. Зізнається, що коли їм сказали про перемогу на Чернігівщині і Сумщині, то повірили не одразу. Люди виходили до нас, продукти закидали нам прямо в танки hellip;. В середині було відчуття, що ми змогли, бо Чернігів в окупації був і у нас один міст лише залишався Проте, паніки в нас не було , — пояснює Данило. На запорізькому напрямку хлопці такоє б rsquo;ють окупантів, говорять, що до ворожих позицій іноді — трохи більше кілометра. Вони хотіли прорватися, але виїхали наші підрозділи і завдали їм гарного удару, вони відчули hellip; Ми працюємо по ним, а вони — по нам. Ми не даємо їм прорватися. Вони намагаються, але ми виходимо з позицій, даємо вогневі ураження. Ховаємось. Аби нас не бачили , — пояснює військовий. Найстрашнішим днем за час війни Данило називає 27 лютого. Саме в цей день близько 22:00 українські танкісти зайшли в бій з російськими танками та диверсантами. В мене на очах hellip; в прицілі прямо hellip; згорів екіпаж командира 5-ї роти. Я бачив це через приціл. Бачив попадання одне і друге в їхній танк і тоді вони пропали із зв’язку. Ми виходили на них, але вижити не було шансів , — загадує Данило. В тому бою загинув екіпаж 24-річного Максима Білоконя. Указом Президента України № 94/2022 від 2 березня 2022 року старшому лейтенанту Білоконю Максиму Віталійовичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Золота Зірка (посмертно). Військові кажуть, що добре знали весь екіпаж. Важко взяти себе в руки, але ми танкісти. Коли працюєш в танку, то думок немає. Хтось дивитися в приціл, хтось командує екіпажем, хтось є механіком hellip; Є ціль — треба вразити. Інших думок немає , — додав Данило. Вдома на нього з перемогою чекають батьки та двоє дітей.
Джерело: 061.ua Источник: https://www.061.ua/news/3465057/tankisti-aki-zvilnili-cernigivsinu-teper-vouut-na-zaporizkomu-napramku-fotoreportaz
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
