За інформацією: Суспільне Запоріжжя.
Анастасія, дружина Артура, під час мирного пікету на підтримку військовополонених у Києві. Особистий архів Анастасії Шкеул
Брати Артур та Владислав Шкеули — морпіхи з Бердянська Запорізької області. У квітні 2022, обороняючи Маріуполь, вони потрапили до російського полону. 30 місяців рідні чоловіків сподіваються на обмін та розшукують про них інформацію.
Про це Суспільному розповіла Анастасія Шкеул, дружина Артура.
Артур та Владислав – рідні брати. Нині Артуру 31 рік, а Владиславу – 30. Чоловіки служили в 501-му окремому батальйоні 36-ї окремої бригади морської піхоти ЗСУ, який дислокувався в Бердянську, були старшими сержантами. Обидва одружені. Владислав має трирічного сина.
Анастасія, дружина Артура каже, що нині тільки згадує про щасливе сімейне життя, яке було до війни:
«У шлюбі в нас була річниця – три роки, а взагалі ми 11 років з Артуром. Він мене завжди оберігав. Ми любили грати в настільний теніс, ходити до моря, їздити до батьків у село, відпочивати там. Збиралися купувати квартиру в Бердянську, планували дітей. Жили, як всі».
Артур з Анастасією (ліворуч), Владислав з Віолеттою (праворуч). Особистий архів Анастасії Шкеул
18 лютого 2022 — день, коли рідні востаннє бачили Артура та Владислава:
«У Владислава хрестили синочка. І вони приїхали, відпросилися на день. Похрестили та поїхали. Тобто була остання зустріч», — розповідає Анастасія.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Артур та Владислав тримали оборону в Маріуполі. Зокрема, на заводах «Азовмаш» та Ілліча. Анастасія каже, що під час останньої їхньої розмови наприкінці 26 березня 2022 року, відчула в голосі чоловіка втому та намагалася його підтримати:
«Він мені дзвонив дуже рідко або передавав через побратимів, що живі, що тримаються. Але по голосу чула, що він був дуже сильно виснажений. Я чула вибухи, які відбувалися біля нього, я намагалася не плакати, спокійно з ним розмовляла. Постійно говорила, що буде допомога, що буде підкріплення».
У квітні 2022 року Артур та Владислав потрапили до російського полону.
Артур (ліворуч) та Владислав (праворуч). Особистий архів Анастасії Шкеул
Про Артура
Про те, що Артур у полоні, Анастасія дізналася з відео, яке побачила в інтернет-мережі, до цього ніяких офіційних підтверджень не було, каже жінка:
«Я побачила на відео Артура, його побратимів, дізналася, що він у полоні. Надалі сама шукала інформацію: або знаходила обміняних, або Артура виставляли фотографію в Оленівці. Ми навіть шукали місцевих жителів, щоб вони підтвердили, що це Оленівка, що це ця колонія – все самі шукали».
Потім, за словами жінки, Артура перевезли до Таганрога, звідти від нього надійшло два листи:
«Усе було написано «під копірку». Що «я живий, перебуваю на території РФ. Проси, будь ласка, щоб нас обмінювали».
З Таганрога Артура перевезли до Кашина, а з травня 2023 року він перебуває в колонії Мордовії, каже Анастасія:
«Мені з СБУ надійшов лист, підтвердили, що він у Мордовії. Коли я спілкувалася з обміняними, вони казали, що це найстрашніша колонія. Саме нею лякають наших хлопців. Що якщо ви не будете слухатися, підпорядковуватись, або підписувати якісь їхні папірці, то будемо відправляти вас саме в Мордовію».
Анастасія Шкеул. Скриншот з відео Суспільне Запоріжжя
Анастасія переконана, що росіяни катують її чоловіка Артура:
«Через півтора року, коли він був у Кашині, їм там голови голять, є фотографія, де в Артура на лобі такий хрест, наче чимось гострим вирізано. І я знаю, що шраму в нього там з дитинства не було ніякого, з Маріуполя сказали, що теж Артур виходив цілий. От я розумію, що саме якісь тортури над ними були».
«Я знаю, що наші хлопці по 16 годин стоять. Дуже в багатьох гангрена ніг. Тим більше коли тебе майже не годують. У Росії зброя – це голод. Вони просто хочуть хлопців замордувати: у них анемія, гепатит С, туберкульоз різних ступенів». Анастасія Шкеул
Анастасія Шкеул. Особистий архів Анастасії Шкеул
Останню інформацію щодо Артура Анастасія отримала в січні цього року, що ж нині з чоловіком, не знає:
«За Артура мого новин поки жодних немає. Був обміняний чоловік саме з камери Артура, їх тоді обміняли чотирьох із камери. І залишилося четверо саме морпіхів. То він сказав, що Артур тримається, вірить в обмін, у нашу країну, що влада бореться, що борються рідні, що про них не забули».
Артур з побратимами. Особистий архів Анастасії Шкеул
Про Владислава
Владислав нині перебуває в іншій виправній колонії — у Суходільській, що в Луганській області, каже Анастасія:
«Братів розкидали по колоніях, я логіки не бачу. Ми раніше дивилися, може офіцери з офіцерами, може навіть по алфавіту, може якось з прізвищами, може з посадою – ні, взагалі ні. Усе настільки сплутано, що ми не можемо зрозуміти».
Однак, у якій би колонії не знаходилися морпіхи, росіяни саме їх не хочуть обмінювати, наголошує Анастасія:
«З 36-ї бригади тільки понад тисячу потрапили до полону. І Росія прекрасно знає, що саме морська піхота – це елітний батальйон. Елітна бригада, 36-та бригада нашої країни. Я думаю, що за них просять більшу ціну, ніж за інших. І хлопці повертаються, я спілкувалася і зі «зміїнівцями», і з іншими, вони говорять, що ставлення до морської піхоти набагато жорстокіше, ніж було до них».
Анастасія під час мирного пікету на підтримку військовополонених у Києві. Особистий архів Анастасії Шкеул
Рідні полонених морпіхів регулярно виходять на мирні пікети в різних містах країни, з надією, що це допоможе визволити хлопців, каже Анастасія:
«Ми стоїмо в Києві вже четвертий місяць під Офісом Президента з нашими картинами, де хлопці закатовані з нашого батальйону. Ми в Інтернеті постійно розміщуємо відео і до міжнародних організацій, і до Координаційного штабу, до ГУРу – всюди, куди тільки можна щось написати, ми пишемо звернення, даємо інтерв’ю. Ми збираємося, коли в нашій Верховній раді сесії, то ми просимо, щоб приїжджали з інших міст. І тому нас може бути й 100, і 200 людей».
Мирний пікет на підтримку полонених захисників у Києві. Особистий архів Анастасії Шкеул
Анастасія каже, що рідні полонених неодноразово зверталася по допомогу до різних міжнародних організацій, однак наразі нічого не вдається вирішити:
«Міжнародні організації зовсім ніяк нам не допомагають. Роботи з їхнього боку зовсім немає. Немає перевірок — нічого. За 30 місяців можна було вже щось налагодити, якийсь зв’язок. Тому надії на них у рідних зовсім немає. З боку влади, на мою думку, теж робиться недостатньо. Тому що із нашого батальйону в полоні четверо закатованих молодих, гарних, здорових хлопців… 22 людини засудили, двох — до довічного ув’язнення».
Рідні полонених захисників під час мирного пікету демонструють фото загиблих в полоні РФ військових. Особистий архів Анастасія Шкеул
Анастасія під час мирного пікету на підтримку військовополонених у Києві. Особистий архів Анастасії Шкеул
Анастасія не втрачає надію повернути коханого з полону. Каже, що пише йому листи та сподівається на якомога швидшу зустріч:
«Я йому завжди пишу, що я його чекаю, що кохаю, що обов’язково ми все пройдемо разом, що всі живі, чекаємо на їхнє повернення. Дуже сподіваюся, що все зміниться, що знайдуть інші шляхи для обміну, й хлопці будуть вдома, бо вони заслуговують на це». Анастасія Шкеул
Читати ще
Читати ще “У карцері на стіні надряпав: “Мамуля, я тебе люблю»: історія закатованого в полоні морпіха з Бердянська Павла Божка
