Наш героїчний земляк, спортсмен і військовослужбовець підрозділу Національної гвардії України. Чемпіон України з кікбоксингу та Чемпіон світу з тайського боксу загинув, героїчно захищаючи Маріуполь Олексій Янін.
«Ще тоді коли російська федерація, ну можна сказати напала, на Україну він один із перших добровільно пішов у військо. Одразу він пішов в 54-ту бригаду. В Новоград-волинському — там він проходив військовий вишкіл. Став снайпером-розвідником і буквально до 17-го року він був на фронті: воював», — розповідає мати героя Ніна Василівна Яніна.
А далі її Альоша познайомився з дівчиною та одружився. Вона була з Хмельницького, тож йому довелось звільнитися, тому що народилася дитинка — треба було займатися родиною.
«Але він був воїном, тому таке цивільне життя йому було не до вподоби, тим паче що йшла війна. Він розумів що просто так все не закінчиться, треба комусь боротися йти знову захищати. І він знову пішов на контракт, добровільно», — згадує мама.
Вірний завжди!
Коли почалося повномасштабне вторгнення він захищав Маріуполь.
«Перший раз коли звільняли Маріуполь він був серед тих хто звільняв Маріуполь. Ось тут написано навіть. Я про це, я чесно скажу навіть не знала тому що він не дуже багато розказував», — розповідає мати Олексія Яніна.
Жінці він майже нічого не розказував про своє військове життя. То ж фото що зараз у неї з інтернету. Їх позбирали друзі та знайомі. А коли він загинув вони надіслали все матері — до цього не було майже нічого з дорослого життя.
Від «леопардьонка» до бойового вовка
Він завжди казав: більше діла! Воїн, спортсмен та люблячий син такий він залишився в пам’яті мами.
У неї 12 років як помер чоловік то ж усю домашню роботу по дворі робив її син. Десь щось прибратися, попрати, навіть шити вмів!
Він у дворі дуже багато разів казав: «мама це не жіноча справа — це повинен робити чоловік!»
Але коли одружився все ж таки полишив рідну домівку, але ніколи не забував про маму.
«Він дуже любив свою родину, свою дружину, свого маленького синочка. Навіть останні його повідомлення до дружини він написав що мені дуже хочеться вижити на цій війні і повернутися до вас. «Моя родина, я вас дуже люблю! .Ну так трапилось, що Маріуполь — це було страшне місце, але такі хлопці як мій Альоша вони, можна сказати прикрили своїм серцем Запоріжжя, вони не пустили орків на Запоріжжя. От і якби не Альоша та його побратими то я не знаю щоб було б з нами…», — розповідає жінка.
Каже, що дуже вдячна тим хлопчикам, котрі загинули, котрі живі що вони стояли в Маріуполі і наше Запоріжжя досі є українським і буде українським завжди.
Обережно питаю про обставини загибелі. Вона позіхає та відводить очі.
«В сповіщенні з військової частини було так: о першій годині ночі 7 квітня 22-го року вони поїхали на завдання. Я не знаю чого він поїхав, тому що він був снайпером. Може щоб прикривати їх… Який снаряд ніхто не знає: чи то була бомба, чи то була міна, чи хто.. Ну таке враження, що хтось навів і всі хто були в цьому човні всі загинули…
І залишився на дні ріки Кальміус. Так що в мене немає не тіла. Нічого немає. Він загинув і все»
Встановити факт загибелі було дуже важко. Слава Богу допомогли добрі люди і лише через суд в Хмельницькому. Завдяки свідченням командирів і тих хто вийшов з полону дізналися, що все-таки Альоша загинув.
Його мама впевнена що за півтора року, якщо б він навіть був в полоні або десь він би міг дати якусь звісточку.
Але ніякої звісточки немає…
Чиновничья байдужість
Треба сказати, що в місті Хмельницькому де він жив зі своєю родиною, йому посмертно присвоєно звання почесного громадянина міста та розміщений банер з його портретом.
«Він там жив дуже мало. Але все ж таки. А у рідному Запоріжжі аж.. нічого. Я якось ходила до мерії, так мені сказали що зараз багато героїв у нас немає стільки вулиць для перейменуваннь. Як так?», — задається питанням жінка.
Її Альоша мав багато відзнак та орденів: і від президента, і від міністерства внутрішніх справ, і від командирів. Він має орден за мужність третього ступеня посмертно.
Був дуже цікавою людиною. Та мав незвичне поєднання в захопленнях: спортсмен та художник. Малював звірів та займався тайським боксом.
Став чемпіоном України з кікбоксингу та чемпіоном світу з тайського боксу.
Мама навіть оформила його фотоальбом разом з його малюнками. А їх більше ста.
Далі маму знову накривають спогади.
«Він як оце маленький був називав себе ліпардьонок. Маленький коли був. Звідки він знав про того
леопарда? Я не знаю. А коли він виріс то став мужній як і леопард.
І як вовки: сильні, мужні, хитрий. А до побратимів він був гарним другом. До мами і до дружини він гарним сином і чоловіком. Як вовки! Вони ж на все життя якщо є в нього вовчиця — то на все життя!
І таким є і буде назавжди для мене мій синочок. Мужнім, сильним, добрим, красивим, лагідним, дуже веселим, дуже розумним..
Хочу щоб його люди пам’ятали таким і знали що був такий дуже гарний чоловік на землі Янін Олексій Євгенович».
Славко Твердохліб, фото автора
У мирні та воєнні часи залишаємося разом, бо лише так ми є сильнішими. Долучайтеся до телеграм каналу Форпост медіа.
Усі ми тут — https://t.me/forpost_zp
Источник: https://forpost.media/novosti/u-dytynstvi-zaporizhets-buv-leopardonkom-a-stav-spravzhnim-muzhnim-voinom.html
Мы в Telegram, наш Telegram bot — @zpua_bot, Мы в Viber, Мы на Facebook
