У Запоріжжі «перезавантажили» суспільний погляд на  бандуру

Форум «Бандура – перезавантаження» вже закінчився та триває відчуття причетності до відродження культурної спадщини довкола цього інструменту.  .

“…тішать теплі спогади про зустрічі, виступи й живі емоції”, – пишуть організатори – Центр культурних послуг Запоріжжя, Мистецькі школи міста та Запорізька дитяча музична школа №5.

Програма форуму наповнена подіями, до кожної з яких хотілося потрапити.

Поєднати пам’ять, науку та мистецтво

А на виставку «Врятовані спогади: культурна спадщина Запоріжжя» [її із захватом сприйняли у жовтні львів’яни та кияни], підготовлену ГО «Гуляйпільські старожитності» та гуртом «Євшан Зілля», відвідувачі приходили три дня поспіль, дякуючи Сергію Звілінському та його команді за неймовірний труд. Запорізький національний університет виступив співорганізатором заходу. Цей проєкт поєднав пам’ять, науку та мистецтво.

Бо кожна скриня, кожне фото з родинних альбомів та рушник були врятовані від забуття, вивезені з величезним ризиком для учасників етнографічних експедицій. На рідних вулицях Гуляйполя залишаються руїни затишного побуту та родинного спадку… Тому й таким численним гуртом йшли на виставку гуляйпільці, які живуть нині у Запоріжжі, тому й приїхали на подію їхні колишні сусіди навіть із Дніпра.

Виставка була доповнена експонатами із Запорізького обласного художнього музею та раритетами із збірки керівника Творчої лабораторії степового розспіву Євшан Зілля Вячеслава Вінчури.

Невловимість та безцінність рідних мотивів

Концерти цього гурту стали окрасою програми виставки та й прозвучали окремо, у Незламному хабі ЦКП «Титан». Гарно, як намистинки з коралових бус, звучали  пісні козацького краю. Особливо боляче було чути збережені, зібрані по крихтах за спогадами мотиви з окупованих сіл Запорізької області.

Концертна програма форуму була насиченою. Мали виступи гурт «ЦимБанДо» з Харкова та львівський етно-гурт Cherry Band.

Концерт юних конкурсантів: онлайн і офлайн

А концерт та нагородження юних бандуристів став завершальною подією конкурсу, який тривав декілька місяців.  У програмі концерту виступи онлайн на сцені Незламного хабу «Орбіта» були доповнені відеозаписами переможців конкурсу з інших міст України.

Список лауреатів та дипломантів запоріжців маємо такий:

Номінація «Бандурист-інструменталіст»

І вікова група  ( 6-8 років включно)

І місце: Кравченко Зоряна, викл. Баштаннікова К.О., ЗДМШ №2

І місце: Кулагіна Уляна, викл. Какойло Л.Д., концертмейстер Ніколова М.В., ЗДМШ №7

ІІ вікова група  ( 9-11 років включно)

дипломант:     Сагірова Ельміра, викл. Ізосімова С.В., концертмейстер Коцур О.Д., ЗДМШ №7

ІІ місце:   Прокопчук Марія, викл. Баштаннікова К.О., ЗДМШ №2

ІІ місце:    Павловська Таїсія, викл. Бабаніна О.Д., Запорізька дитяча музична школа №5

І місце:     Жук Святослав. викл. заслужена артистка України Беженарь О.П., концертмейстер Петриченко Т.Ф., ЗДМШ №3

ІІІ вікова група (12-14 років включно)

дипломант: Григоренко Поліна, викл. Дубіна Н.В., ЗДМШ №6

ІІІ місце: Новікова Поліна, викл. Бабаніна О.Д., ЗДМШ №5

ІІ місце:  Оболоніна Марія, викл. Скляренко І. І., концертмейстер Петриченко Т.Ф, ЗДМШ№3

ІІ місце:  Кучеренко Олена, викл. Дубіна Н.В., ЗДМШ №6

ІІ місце: Кобець Дмитро, викл. Какойло Л.Д., концертмейстер Ніколова М.В., ЗДМШ №7

ІІ місце: Волович Євген, викл. Баштаннікова К.О., ЗДМШ №2

ІV вікова група (14-16 років включно)

учасник: Ващенко Софія, викл. Скляренко І.І., конц. Петриченко Т.Ф., ЗДМШ №3

ІІІ місце: Дрозденко Анастасія, викл. Бабаніна О.Д., ЗДМШ №5

І місце: Горбатко Вероніка, викл. Балабан Н.Б., ЗДМШ №2

Номінація «Бандурист-вокаліст»

ІІ вікова група  ( 9-11 років включно)

І місце: Шнуренко Аріна, викл. Шнуренко А.І., ЗДМШ №2

І місце: Кульчицька Кароліна, викл. Беженарь О.П., концертмейстер Петриченко Т. Ф., ЗДМШ №3

Номінація «Ансамблі малої форми», ІІ вікова група  ( 9-11 років включно)

ІІ місце. Дует «Школи кобзарського мистецтва» у складі:  Михайленко Анастасія та Кульчицька Кароліна, керівник Беженарь О.П., концертмейстер Петриченко Т.Ф., КЗ «Запорізький обласний академічний ліцей «Альта»» ЗОР

Номінація «Ансамблі великої форми».

VІ вікова група (змішана)

ІІІ місце: ансамбль бандуристів «Український орнамент», кер. Какойло Л.Д., концертмейстер Коцур О. Д., ЗДМШ №7, м. Запоріжжяє

Журі хочеться представити особисто

Це голова журі Олег Созанський – бандурист-співак, митець, Лауреат премії С. Людкевича, викладач-методист відділу народних інструментів Львівського державного музичного ліцею ім. С. Крушельницької, учасник дуету «Бандурна розмова», директор конкурсу молодих вокалістів ім. В. Сліпака, заслужений артист України.

Надія Мельник – старша викладачка кафедри народних інструментів Харківської державної академії культури, художня керівниця та диригентка капели бандуристів «Сонце» Харківського національного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського.

Світлана Овчарова – професорка кафедри народних інструментів Дніпропетровської академії музики, художня керівниця капели бандуристів «Чарівниці», заслужена працівниця культури України.

Історичні паралелі

На зустрічах з викладачами, батьками та учнями члени журі щиро ділилися спогадами про власний шлях до музичної досконалості, говорили про любов до свого інструмента, яку зокрема пані Надії довелося відстоювати у гірничому містечку на Сході України…

До речі, першу музичну освіту й пан Олег отримав у селищі Гірник Львівської області, подібному до Надіїного промислового середовища.

Мені ж згадалося новокаховське дитинство: в оркестрі народних інструментах я грала на клавішних гуслях – мутованому інструменті, якого не має жодна народна традиція. Бандури не було в нашому народному колективі. Та були кокошники, в яких ми представляли Нову Каховку за кордоном, в Угорщині, у 1979 році.  Про це я розповіла пані Надії Мельник.

…Повертаючись з новокаховських спогадів до запорізьких – в межах форуму прогулянку «Історичний Олександрівськ: вуличками старого міста» провели в цей день викладачі Запорізького національного університету.

Відбулися майстер-класи з акварелі та ліплення, які провели викладачі ЗДМШ №7, а  також виставка творів учнів заповнила простір ЦКП «Титан».

Сумно лише, що організатори не використали чудову ідею: показати бандуриста, фігуру якого майстерно вплів у вітраж Палацу культури «Титан» Григорій Соколенко.

Бандура як бажання зазирнути в історію

З любові до історичних фактів, на які багате Запоріжжя, авторка разом із художником Андрієм Соколенком представили учасникам форуму бандуру, на якій грав Григорій Соколенко – перший директор нашого художнього музею. Інструмент митець отримав у 1969 році в Києві з рук людини, ім’я якої знають бандуристи всього світу.

Це Георгій Ткаченко (1898-1995) – архітектор-художник, член Союзу художників і Союзу архітекторів, бандурист, член музичного товариства України. Засновник Кобзарського Цеху.

Ще юнаком, навчаючись у Харкові, перейняв кобзарську науку від носіїв традиції: його вчителями були відомі кобзарі Петро Древченко, від якого записувала пісні й думи ще Леся Українка, і Гнат Гончаренко. Відтоді традиційна діатонічна бандура, яку молодий Ткаченко придбав розбитою і сам відреставрував, стала його вірною супутницею на все життя.

У 1927 році, навчаючись у Москві, у ВХУТЕМАСі, у О.Щусєва [що, ймовірніше, врятувало йому життя, бо ми знаємо вже долю українських кобзарів у 1930 роки], в одному з музеїв побачив бандуру 1740-х років. [Кількість українських скарбів вивезених імперією, продовжує множитися у часи нинішньої війни.]

Георгій Ткаченко відтворив креслення інструменту.

І, повернувшись до України, помітив, що мало не один зостався на кобзарській ниві. Почав за своїми кресленнями [і не лише за цим] виробляти інструменти. І саме у таку бандуру, почувши у Києві голос та гру Георгія Ткаченка, закохався Григорій Соколенко. Без сумнівів виклав потрібні 70 рублів, і привіз до Запоріжжя інструмент, з яким не розлучався десятиліттями, граючи на виставках, на творчих зустрічах, на Хортиці та вдома…

І презентація цієї історії відбулася на Хортиці, з видом на Дніпро. І коли цей інструмент з трепетом взяв до рук Олег Созанський, він сказав таку промову: “Старосвітська бандура… Саме від такого інструменту й пішла наша академічна бандура, яку всі ми з вами тримаємо в руках. Коли свого часу Гнат Хоткевич задумався над тим, як інструмент перевести в формат академічного, він починав з таких інструментів…”

Далі пан Олег дав пораду: “Якщо ви подивитесь, як грав на бандурі Гнат Хоткевич у фільмі «Назар Стодоля», то він грав саме на такого типу інструменті.

В YOUTUBE загугліть собі Хоткевич, фільм «Назар Стодоля», і ви побачите…

Тут все дуже просто: всього лише пять басів. Вони називалися «бунти». І оці бунти настроєні дуже цікаво: тоніка, субдомінанта, домінанта, тоніка – і ти ніколи не помилишся!

Інструмент наразі має спущені струни – щоб не тріснула дека, бо на ньому не грають…

Крім того, тут дерев’яні кілочки, тому така бандура не потребує ключика для настроювання. Це робиться налаштуванням вручну,

Отже, це той самий стародавній кобзарський інструмент, який відновлюються послідовниками Григорія Ткаченка. Їх відновлював покійний Микола Будник. І створюють сучасні Кобзарські цехи, які виготовляють інструменти.

Так, за модерним вже взірцем, з сучасного дерева, та виглядають вони так само, як і цей інструмент. І в конструкції не відбуваються зміни. І ще багато років змін ніяких ніхто робити не буде!

І ще пан Олег розповів, як були збережені записи кобзарського співу, яким вже понад сто років.

“Наші інженери в Україні винайшли такий інструмент, щоб знімати запис з воскових валиків, і не пошкоджувати їх. Адже за кожним програванням він втрачав свою якість. 

Тож, наші інженери винайшли такий апарат, який дозволив багато разів програти цей валик і оцифрувати його.

Тож, якщо ви введете в Vikimedia записи українських кобзарів, то ви матимете можливість почути, наприклад, Івана Кучугуру-Кучеренка. Навіть важко уявити, що цей спів записаний, а це ж початок XX сторіччя.

Крім того, на одному з валиків виявили записаний жіночий голос, в тестовому режимі, на “один-два-три…” І дослідники сходяться на думці, що це голос нашої  Лесі Українки,

Адже це вона зі свого весільного посагу фінансувала фонозаписи наших українських кобзарів. В той час це були величезні гроші – купити фонограф. Фонограф це той пристрій,  який записував

Не магнітофон, не айфон сучасний, а фонограф – який на воскові валики записував голоси наших кобзарів!”

Тож, можливо, ми б і зовсім втратили цю суто українську традицію, якби не спадок, який зберіг Георгій Кирилович Ткаченко. Його вважають своїм учителем, зокрема, знані музиканти Віктор Мішалов з Австралії та Юліан Китастий з США) став засновником Київського кобзарського цеху і передав своїм учням чисте сприйняття і глибоке відчуття мети кобзарства.

Доступна для оволодіння, легка й зручна, вона відразу стає вірним товаришем у близьких і далеких мандрівках, розділяючи з нами, як і багато століть тому, радощі і журбу.

Тому й попросила учасниця конкурсу Поліна потримати бандуру, якої торкалися руки майстра – Георгія Ткаченка.

І над Хортицею дзенькнула тоненько співоча струна.

А про того, хто відреставрує цю бандуру, і як вона зазвучить, ми ще розкажемо.

Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та учасників події

Сообщение У Запоріжжі «перезавантажили» суспільний погляд на  бандуру появились сначала на Газета МИГ.